Юрій Антонюк

Віце-президент, глава EPAM в Центральній і Східній Європі

Нещодавно KPMG в Україні презентували результати дослідження 2019 Global CEO Outlook. Результати відображають ставлення топ-менеджерів до викликів і можливостей, з якими вже зіткнувся або ж зіткнеться бізнес. Вкрай цікавим тут є факт, що було представлено два варіанти результатів — світовий зріз і дані для України. Порівняння даних дає цікаву картину та підгрунтя для роздумів.

«Побутові» ризики на «тут і зараз»

Результати глобального дослідження виділяють ризики, пов’язані з екологією та змінами клімату. На думку респондентів, саме вони є відчутною загрозою подальшого розвитку бізнесу. Ці ризики перемістилися з четвертого рядка в 2018 році на перший цього року. Далі в світовому рейтингу загроз — ризик, пов’язаний з впровадженням підривних нових технологій конкурентами; можливість повернення до територіальності, тобто обмеження ринків і згортання процесів глобалізації.

Що ж сьогодні загрожує українському бізнесу на думку локальних управлінців? Тут ситуація залишається незмінною. Регуляторні ризики — традиційно ми не знаємо, чого можна очікувати від держави. Плюс ризики операційного характеру. Очолює ж список побоювань наших топ-менеджерів кадровий голод. Ця трійка залишається незмінною другий рік поспіль.

Таке порівняння ТОП-загроз дозволяє зробити досить простий висновок — ми знаходимося на абсолютно іншому рівні розвитку, намагаємося вирішити базові проблеми з ієрархії бізнес-потреб. Так, хтось скаже, що ми рухаємося еволюційно. Але чи можемо ми дозволити собі чекати і вирішувати проблеми в міру їх надходження в світі, де продукт може застаріти ще до того, як зійде з конвеєра?

Недавня зустріч бізнесу з новообраним президентом України показала, що наші підприємці глибоко зарилися в свої рутинні проблеми, за що їх важко дорікнути. Питання із залу в основному стосувалися оподаткування, взаємодії з державними органами, роботи митної служби, підвищення врожайності та ін. У той час як сам Президент почав розмову з того, що сьогодні пріоритетом держави він бачить збереження і розвиток талантів. До речі, вперше на моїй пам’яті глава держави виніс це питання в приорітет країни.

Український бізнес декларує, що проблема з кадрами має місце і є загрозою. Але коли приходить час і можливість діяти — відразу ж згадуємо про менш абстрактні проблеми. Частково підтверджують цю тезу і результати дослідження KPMG — лише трохи більше половини (52%) українських топів відзначають розвиток кадрового капіталу в якості стратегії, яка забезпечить їхнім організаціям готовність до майбутнього. Нагадаю, що ті ж самі респонденти виділили проблему з кадрами як ключовий виклик для українського бізнесу.

Ми говоримо про те, як важливо для України зайняти своє місце в глобальній економіці, нарощувати свою конкурентоспроможність, сперечаємося про стратегії розвитку країни. Але завжди сфокусовані на вирішенні «побутових» питань бізнесу в перспективі «тут і зараз». Ми не мислимо глобально. Не бачимо себе в перспективі хоча б десяти років. Це основна причина того, що наша країна залишається в ролі наздоганяючого. Щоб вирішити свої проблеми, нам потрібно подивитися на світ трохи ширше. Включаючи і погляд на проблему кадрового голоду.

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Україна втрачає майбутнє

Основа ІТ-бізнесу, як і будь-якої іншої компанії з креативної індустрії — це люди, їхні знання і таланти. Тому виклики, пов’язані з розвитком кадрового капіталу — для нас ключовий пріоритет.

Трудова еміграція стала однією з головних небезпек для благополуччя нашої країни. За заявами деяких експертів щорічно Україну в пошуках кращого життя залишає близько 1 мільйона працездатних громадян. Так, це просто величезна проблема, і особливо в довгостроковій перспективі. Теоретично, з цим можна спробувати боротися. Однак практично жодній країні в світі це так толком і не вдалося. Чому Польща так рада приймати українців? Тому що сама відчуває схожі проблеми з працездатними кадрами — її громадяни вважають за краще працювати в Нідерландах, Великобританії чи Німеччині. Єдиний дієвий вихід для нас — істотно підвищити рівень оплати праці в усіх сферах, загальний комфорт життя в країні, усунути соціальну нерівність. Цього потрібно прагнути, але такі трансформації неможливо здійснити відразу.

Однак реальна загроза, пов’язана з людським капіталом, набагато серйозніша, ніж еміграція працездатного населення — відтік за кордон талановитої молоді. Йдеться про школярів та студентів, які виїжджають на навчання. Імовірність того, що вони повернуться до України дуже низька. Обсяги цього явища вже обчислюються сотнями тисяч осіб. Це проблема, яка стосується не тільки ІТ-індустрії, а й практично всіх інших галузей України. Разом з підростаючим поколінням ми втрачаємо найцінніше для нашого майбутнього — мізки, таланти, креативність.

Від слів до дій

Нам необхідно навчитися правильно використовувати свій потенціал. Я працював у багатьох країнах світу, але ніде не зустрічав таких талановитих і працьовитих людей, як у Східній Європі, зокрема в Україні. Додайте сюди нашу сильну наукову базу, освіту, і ви отримаєте дуже потужне поєднання, яке здатне зміцнити нашу глобальну конкурентоспроможність.

Наші сильні сторони — не самовихваляння. Подивіться, наприклад, на останні результати Global Innovation Index: ми на третьому місці в світі за співвідношенням учнів і вчителів у середній школі, на третьому з працевлаштування жінок із вченими ступенями, на дванадцятому за охопленням населення вищою освітою, на двадцять шостому за витратами на освіту, займаємо п’ятнадцяту позицію в світі за створенням знань, аналогічну — за експортом інформаційних і комунікаційних технологій, на тридцять третьому за зайнятістю з високим рівнем знань. Це пряме свідчення наявності у нас потенціалу для інтелектуальної економіки. Звучить непогано, правда? Але можна ще краще.

Якщо ми хочемо досягти успіху як держава і нація, нам необхідно зробити ривок у сфері розвитку талантів — час для еволюційного розвитку минув. І багато країн пройшли через такі процеси, в них немає нічого фантастичного. Все, що потрібно — відійти від проблематики «кадрового голоду» і перейти до системного розвитку талантів всередині країни.

Для подальшого розвитку наших сильних сторін необхідна трансформація системи освіти. Сьогодні в Україні існує безліч якісних освітніх програм від Києво-Могилянської Бізнес Школи, Українського Католицького Університету, Київської Школи Економіки. Ці програми і досвід можна і потрібно масштабувати, сформувати трикутник «держава-бізнес-освіта». Взаємодія цих трьох сторін допомогла побудувати сильну освітню систему в США.

Як бізнес і держава можуть тут взаємодіяти в сфері освіти? Наприклад, запустивши декілька масштабних програм з розвитку підприємницького мислення для державного сектора, викладачів, студентів і вже діючих приватних підприємців, залучити до програм великі освітні центри. Український офіс ЕРАМ вже має позитивний досвід в цьому напрямку: на базі профільної асоціації «ІТ України» ми запустили пілотну програму стажування для викладачів технічних вузів Teachers Internship, спільно з Києво-Могилянською Академією запускаємо пілотну магістерську програму.

Упевнений, якщо більша частина українського бізнесу в тісному партнерстві з державою подивиться в корінь багатьох наших проблем і приділить належну увагу молоді, у нас, як у країни і нації, буде шанс знайти своє місце на карті майбутнього.