Що з економікою прифронтових територій
У 2016 році були надії на відродження, але сьогодні очевидно – це не так, принаймні в найближчий час або ж якщо не буде вжито жодних радикальних заходів.
У 2013 році Луганська і Донецька області були серед локомотивів промислового розвитку України. Продукція машинобудування, металургійного сектора і хімія, вироблена на заводах регіону, становила істотну частку експорту країни. Але воєнні дії радикально змінили ситуацію, і сьогодні прифронтові регіони ризикують ще довго переживати кризові явища в економіці.
Так, за перші десять місяців 2017 року індекс промислової продукції Луганської області склав 73% від аналогічного періоду 2016 року. При цьому в 2016 році промисловість області виросла на цілих 157% від показників кризового 2015 року.
Просідає також і торгівля. Фактично, в порівнянні з 2016, показники Луганській області за перші 10 місяців 2017 року впали всього на 0,2%. Але якщо брати до уваги інфляцію, можна зрозуміти ступінь падіння реального рівня добробут жителів прифронтових районів.
Схожу тенденцію можна спостерігати також на Донеччині, де за січень-жовтень 2017 року було вироблено на 12% менше промислових товарів, ніж за аналогічний період 2016 року. Хоча варто відзначити, що в 2017 році на 6,3% зріс показник будівництва в Донецькій області.
Особливо, в зв'язку з окремими позитивними результатами, хочеться згадати, як в січні цього року нам говорили про початок фази затяжного зростання економіки прифронтових територій. Намагаючись переконати, що пік кризи минув. Така помилка аналітиків стала можливою за рахунок прийняття ефекту низької бази за систематичне зростання.
Дійсно, якщо в 2014 році воєнні події на сході тільки починалися, то весь 2015 рік пройшов під знаком колосальної нестабільності. Тому його показники і дали серйозне просідання. Внаслідок чого будь-який приріст 2016 року міг виражатися в красивих відносних індикаторах. Однак системно ситуація тільки погіршувалася.
Що стосується 2017 року, більшу роль в занепаді економіки регіону зіграла блокада. По-перше, багато заводів, які знаходяться на окупованих територіях, до цього встигли перереєструватися в Україні і вже запустити виробництва. Як результат, перебуваючи по іншу сторону лінії розмежування, вони стали знову відображатися в офіційній статистиці. Також на завершення фази активних бойових дій бізнесмени побачили можливість відновити старі економічні зв'язки.
Однак блокада серйозно вплинули на ці тенденцій. Багато заводів були змушені перереєструватися в ЛНР і ДНР, щоб далі шукати попит на свою продукцію в Росії. При цьому пов'язані з ними підприємства на підконтрольній Україні території втратили можливості до кооперації. Не можна виключати і того факту, що частина бізнесу стала працювати поза правовим полем, використовуючи різні канали контрабанди. У цьому випадку вони також перестали бути доступні офіційній статистиці.
На цьому тлі непогано себе почуває сільське господарство, оскільки аграрні райони Луганської та Донецької областей в основному залишилися під контролем України. Але одна лише сфера АПК не може забезпечити всіх жителів регіону, а, значить, загальна економічна кон'юнктура все одно залишає бажати кращого.
Також викликають сумніви спроби імплементації будь-яких планів відновлення економіки прифронтових територій шляхом накачування ліквідністю. Насправді, основна проблема цих районів залежить від високого рівня ризиків, які поки що неможливо прибрати.
Бізнес не готовий вкладати гроші в ті об'єкти, які потенційно можуть бути зруйновані або перейти під контроль ворога. Причому ми говоримо саме про кошти приватних інвесторів, які хоча б потенційно могли прийти в регіон. Що стосується позик, то жоден банк не піде на кредитування проектів у прифронтових районах. Особливо це стосується довгострокових ініціатив. Тож відсутність фінансів і їх джерел – це не причина проблеми, а її наслідок.
З іншого боку, серйозні побоювання також викликає подальша інтеграція непідконтрольних Україні територій в економіку Росії. Це проводиться для того, щоб Росія могла знизити витрати на утримання ЛНР/ДНР.
У свою чергу, для України це питання ставить під серйозний ризик весь процес майбутньої деокупації регіону. Адже навіть тоді, коли території повернутися до складу нашої країни, економічно вони ризикують залишитися частинами російської економіки.
Не варто забувати, що Україна підписала договір про асоціацію з ЄС, і не зможе дозволити якимось окремим територіям мати особливі торгові режими з Росією. Тому при деокупації багато підприємств, які сьогодні знаходяться в ЛНР/ДНР, втратять можливість торгувати зі своїми російськими партнерами.
Якщо у менеджменту цих заводів не вийде дуже швидко переорієнтуватися на ринок України або Європейського союзу, цілі фабрики можуть зупинитися. Що, безсумнівно, буде використано проти України в політичній площині.
На жаль, підігріта блокадою, ця тенденція потребує системного втручання на всіх етапах деокупації. В іншому випадку Україна отримає назад території, практично повністю позбавлені будь-якої економічної активності, і утримання декількох мільйонів жителів повністю ляже на державний бюджет. Як потім це вирішувати – окрема тема для дискусії.
Сьогодні прифронтові території показують серйозне відставання не тільки від своїх показників довоєнного 2013 року, але й від решти України. На мій погляд, комплексні заходи, спрямовані на активізацію бізнес-процесів, можуть змінити цю ситуацію, а також підготувати регіон до ефективної та безболісної деокупації.
