Як податківці підклали свиню Британській імперії та довели до гільйотини французького короля

30 жовтня, 13:54

Серія нарисів про те, як зароджувалися і формувалися податкові системи, та про їхній вплив на людство.

У попередніх випусках ми непропорційно багато уваги приділяли старій добрій Англії. Нині настав час змінити це — ми помандруємо через океан до британських колоній у Північній Америці 17−18 століття.

Відео дня

Не можна сказати, що тамтешні мешканці почувалися погано під британським скіпетром. Вони працювали на родючій та щедрій землі і мали з чого сплачувати податки короні. Отримані кошти британці переважно витрачали саме на американському континенті, зокрема захищаючи місцеві колонії від жадібних французів. Але одного разу вони зробили помилку.

Через значні борги уряд вирішив збирати більше податків саме з американської колонії. Оскільки в ті часи особливої популярності набули мита та акцизні податки, Британія просто впровадила ще один — на цукор. Це сильно вдарило по американській економіці, а майбутній президент США Джон Адамс назвав тоді новий збір «надмірним, репресивним, руйнівним» та ще багатьма яскравими епітетами. Але протести спалахнули лише в половині з американських штатів. Решта поки що промовчала.

Апетити метрополії зростали. І дуже скоро з’явився новий дратівник — гербовий збір, або stamp tax, який планували використати на утримання британської армії в колоніях. Суть цього податку полягала в тому, що уряд мав право ставити печатку (stamp) на певних документах (договорах, документах про право власності на землю, ліцензіях на бізнес та навіть гральних картах), і без цієї печатки документи були нелегальними. Тож всі охочі отримати їх у законний спосіб повинні були «купити» омріяну печатку в британській колоніальній адміністрації, сплативши таким чином новий податок до скарбниці імперії.

Ось тут уже американці розгнівалися не на жарт. До Лондона відправили на переговори делегацію на чолі з Бенджаміном Франкліном, але успіху цей вояж не мав. Почалися масові протести. Англійських чиновників-податківців били, а їхні опудала спалювали. Наляканий уряд був змушений відмовитись від податку.

Протестувальники святкували свій успіх, але скоро настало гірке похмілля.

Замість того щоб збирати непопулярний та «невдячний» гербовий збір, хитрі англійці знову повернулися до акцизів та впровадили їх на найважливіші товари, що ввозилися до Америки — папір, фарби, скло та чай. Англійські фіскали вишукували на кожному кроці контрабандистів, які оминали податок, та конфісковували їхнє майно, виплачуючи одну третину від конфіскованого інформаторам. Американці відповіли «взаємністю» — вони почали принципово купувати лише контрабандні товари, переважно у голландців, аби тільки не платити британській короні ані копійки.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Не отримавши достатньої кількості грошей на утримання армії через податок, Британія дозволила «квартирування» своїх вояків у домівках американців, яких зобов’язала законом надавати солдатам прихисток та їжу. Пікантність ситуації полягала в тому, що в самій Англії селити військових у приватні будинки було заборонено, тож волелюбні мешканці Америки оцінили новий закон як натяк на свою «другосортність» і ще дужче образились.

Всі ми знаємо, що вибух стався в 1773 році. У війні за незалежність Америки народилася нова нація, і скоро на місці колишньої колонії постала сильна та могутня держава — США. Іронія долі полягає лише в тому, що ця війна принесла незалежній країні такі збитки, що на порядок перевищували всі несправедливі британські податки, які стали приводом для повстання. Водночас англійці добре засвоїли урок і в 1778 році король Джордж III затвердив закон, за яким будь-які нові податки в колоніях підлягали погодженню з місцевими органами влади.

Таким чином, війну за незалежність США спровокувала «податкова жадібність» метрополії, але виграли від неї врешті-решт не лише американці, а всі мешканці британських колоній.

Дамо американцям спокій на певний час і подивимось на європейський берег океану. Яким чином платили тоді податки найбільші опоненти Британії — французи? І до чого ці податки призвели?

Франція у 18 столітті перебувала в тотальному хаосі. Війни змінювали одна одну. Французи воювали в Європі і за океаном. Поступившись колоніями в Новому світі англійцям, вони охоче підтримали американських повстанців і витратили на це мільйони. Влада жваво накопичувала борги під гаслом «воюємо зараз, платимо пізніше!».

Для погашення боргів впроваджувалися податки. Дикі, незрозумілі, неадекватні.

Ми вже згадували про земельні та подушні податки в Англії — але уявіть собі, що у Франції існували обидва. А до звичайного подушного податку додавався одноразовий vingtième, або податок на прибуток, який стягували декілька разів (наприклад, за ставкою 5% від річного доходу), щоб поповнити скарбницю, спорожнілу через війни.

Авжеж, справлялася і церковна десятина — вона стосувалася селян. Існували акцизи та мита, а оскільки Франція була морською державою і перекрити шлях контрабанді морем було дуже складно, тож мита почали справляти на в'їзді до великих міст. Навколо Парижа з цією метою навіть збудували цілий мур.

Податком обкладалася навіть сіль — у той час за законом кожне домогосподарство мало щороку купувати певну кількість солі, без права на перепродаж або накопичення. Мало не кожен популярний продукт, включно з тютюном та алкоголем, підлягав оподаткуванню.

Ви гадаєте, що цим податкові проблеми французів було вичерпано? Помиляєтесь.

Так само як і в Україні, де багато платників вважають бідою не самі лише податки, але й методи їх збору, у Франції народний гнів викликала методика адміністрування, відома нам як «відкуп податків». Зараз це назвали б модним слівцем «аутсорсинг». Фактично держава продавала приватним особам (відкупникам) право збирати податки, що призводило до масових зловживань, крадіжок, шахрайства та насильства. Відкупники фактично перетворилися на олігархів і повновладних власників країни.

При цьому від податкового тягаря були фактично звільнені привілейовані категорії населення — служителі церкви та аристократи. Це викликало справедливе обурення середнього класу. Буржуазія в той час стрімко зростала та починала чинити опір несправедливості, надихаючись, між іншим, боротьбою мешканців Америки з несправедливими податками.

Далі була революція, яка отримала в історії назву Великої і яка майже повністю була спровокована неадекватністю податкової системи. Її наслідки справді були революційними для Франції та світу.

Церковну десятину було скасовано, а в Декларації прав людини і громадянина було закріплено принцип справедливого розподілу податкового навантаження. Зникли податкові привілеї дворян та церкви. Громадяни отримали право погоджувати податки, отримувати від влади пояснення стосовно їх необхідності, бази та ставок, а також притягувати до відповідальності будь-якого чиновника за зловживання.

І з цією «відповідальністю» французи не забарилися. Стративши короля та багатьох дворян, повсталий народ «за компанію» відправив на гільйотину податкових відкупників.

Щоправда, хаос у публічних фінансах на цьому не закінчився. Він тривав ще кілька років, поки в країні не з’явилася людина, яка спромоглася навести у сфері податків відносний порядок і, найголовніше, привести на зміну корумпованому інститутові відкупників справжню професійну податкову адміністрацію.

Звали цю людину Наполеон Бонапарт.

Які висновки ми можемо зробити? Як в Америці, так і у Франції боротьба проти неадекватних податків переросла в дещо більше. В одному випадку відбулося народження нової держави. В іншому — народження системи відповідальності влади за податки перед громадянами.

І в деяких випадках ця відповідальність була персональною… і досить суворою.

Далі буде.

Показати ще новини
Радіо НВ
X