Укроборонпром: Як змусити реформу злетіти

8 липня, 10:33

Як і всі ми, радію успіхам однієї Богдани, кількох Нептунів та Стугн на передовій. Проте допитливий спостерігач не може не спитати чому українську армію досі не укомплектовано більшою кількістю високоефективної зброї вітчизняного виробництва.

Можна пригадати як через брак грошей та непродуманість управлінських рішень відкладалося у довгу шухляду виробництво ракетного комплексу «Вільха»; «Скіф» (експортна назва ПТРК «Стугна-П»), на світлинах якого всі ми бачили арабську в’язь; затримки із замовленням ракетних комплексів «Нептун» та дрони, які виготовляються виключно приватним сектором.

Відео дня

Залишимо осторонь складнощі державного замовлення, на тему яких багато хто розмірковував до мене, та зосередимося на тому, як в поточних умовах пришвидшити появу нових зразків озброєнь та військової техніки.

Першочергова проблема — в замкнутості системи Укроборонпрому, побудований за часів Януковича з метою централізованого контролю зловживань. На противагу — успіх, наприклад, глобальних високотехнологічних підприємств базується на колабораціях багатьох учасників за принципом сумісності компетентностей.

Розглянемо, як на засадах співтворчості побудовано процес створення нової зброї в США. Якщо коротко, то це результат військово-технічних розробок, зав’язаних на оборонне планування, в якому потреби збройних сил стикуються з результатами наукових досліджень, технічними розробками та промисловими можливостями.

На початку цього довготривалого циклу стоїть DARPA (Агенція передових оборонних дослідницьких проєктів), яка оперує потребами збройних сил, розуміє науковий потенціал США і на базі цих двох компонент відбирає перспективні для національної безпеки напрями. Кожен з них Агенція перетворює на дослідницькі програми, які виконуються суто науковими організаціями або дослідницькими підрозділами комерційних компаній. Загалом, станом на зараз, 220 діючих співробітників DARPA ведуть приблизно 250 R&D-програм, результатом яких є технології, затребувані збройними силами, такі як високоенергетичне ракетне паливо або військова мікроелектроніка (пригадаємо нітрид-галієві зарядки GaN).

Технології та успішні розробки йдуть, з одного боку, у промисловість, а з іншого — аналізуються збройними силами на можливість, застосовність та ефективність — накладаються на поточні оборонні можливості з аналізом «розривів» між поточним та бажаним, у тому числі за видами та зразками озброєнь.

Результатом є тактико-технічні завдання на окремі зразки та системи озброєння, які передаються комерційним компаніям. Вони володіють цими технологіями з подальшими переговорами щодо замовлення розробки та створення прототипів — можливих кандидатів у нові зразки озброєнь. Паралельно модифікуються доктринальні/тактичні та інші документи щодо застосування цього типу озброєння з урахуванням нових можливостей.

За підсумками оцінки виробничо-технологічного потенціалу та переговорів з компаніями-кандидатами (в ході яких проводиться оцінка вартості життєвого циклу нового зразка озброєння з урахуванням обсягу замовлення, модифікації на користь різних видів, а іноді й родів військ тощо) відбираються компанії, з якими укладаються контракти на виробництво прототипів.

Прототипи проходять порівняльні випробування і збройні сили обирають переможця та укладають з ним виробничий контракт.

Так за програмою Joint Strike Fighter з’явився винищувач F-35. Його появі передували: дослідження stealth-технологій, мікроелектроніки тощо; контракт на розробку прототипу з Boeing та Lockheed Martin; обрання у випробуваннях літака Lockheed Martin та подальше виробництво модифікацій F-35 A, B і C для ВПС, Корпусу морської піхоти та ВМС США — як зі стандартним, так і з вертикальним (укороченим) злітом-посадкою.

А що у нас? Є, наприклад, ДККБ «Луч», яке керуючись власним баченням обирає перспективні проєкти до реалізації на базі існуючих технологій та залучає до виробництва потужності промислових підприємств для виготовлення окремих компонент. За результатами випробувань право на виробництво/збірку нового озброєння передається одному з численних збиткових та (часто) застарілих підприємств Укроборонпрому.

Обіцяна реформа ОПК, на яку з нетерпінням очікує країна з 2018 року, стагнує, проте навіть «на папері» не дає відповідей на питання, яким чином перетворення концерну на акціонерне товариство сприятиме створенню ланцюжка інновацій та пришвидшенню їхнього втілення у конкретне озброєння на передовій.

Бачення перспективних ринків галузь не має. Договір вартістю майже 1,7 млн грн на створення стратегії розвитку військово-технічного співробітництва, укладений з підрозділом Київської школи економіки (КШЕ), було розірвано за підозрою про порушення законодавства рік тому. А ні результатів розслідування, ні стратегії ми досі не маємо. Натомість маємо ініціативи на кшталт спільної з Українським фондом стартапів програми підтримки проєктів з грантом до $35 тис. Напрями пошуку проєктів в ній окреслено ну дуже широко: підвищення обороноздатності країни та її швидкій післявоєнній відбудові, що опосередковано підтверджує думку про відсутність стратегічних пріоритетів.

В той же час десятки українських комерційних підприємств успішно створюють та поставляють на службу ЗСУ нові високотехнологічні рішення, такі як системи управління артилерією, комплекси для наведення мінометів, безпілотники, комплекси радіотехнічної розвідки тощо. Часто — це соціальні ініціативи бізнесу, або проєкти створені за гроші, зібрані волонтерами. Уявіть, яких масштабів могла б набути ця діяльність, якби отримала державне фінансування і стратегічний фокус.

«Симпатики» українських приватних винахідників зловтішаються на предмет того, що ці військові інновації за багатьма критеріями поступаються західним та азіатським аналогам. Проте вони вже зараз в рази підвищують можливості бойової техніки ЗСУ.

Отже, ми маємо зародок екосистеми приватних військових техно-інноваційних підприємств, яким не вистачає:

1. стратегічного фокусу в інтересах країни (з урахуванням можливостей світової науки);

2. виробничих потужностей (в той час як державні підприємства оборонного комплексу незавантажені на 100%);

3. державної підтримки (де-факто вже успішних дій).

Рішення, яке влаштує всі сторони — зберігаючи контроль над напрямами виробництва на рівні виробничих планів та державного замовлення, віддати потужності державних оборонних підприємств приватним партнерам. Більш того, визначити успішне виконання зобов’язань одним з критеріїв для можливої передачі підприємств у власність по завершенню війни.

Залишиться два питання.

Чи не стане акціонерне товариство «Українська Оборонна Промисловість», що підпорядковується Кабміну, точною копією державного концерну «Укроборонпром» з усіма наслідками.

Та чи знайдеться в Україні стратег з військових інновацій, здатний очолити наш аналог DARPA? Не певен. А може краще запросити для цієї роботи експертів саме з DARPA? В часи, коли реформа і швидкість її реалізації не просто на часі, а є запорукою виживання нації.

P. S. Автор в темі та свідомо спрощує деякі аспекти задля підвищення доступності поданої інформації широкому загалу читачів.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X