Чорт в табакерці, або що не так з конкурсом по Юзівській площі
І звичайно, було цікаво дізнатись мотивацію інвестора і чим обумовлений його інтерес до Юзівської площі.
«Подвійні стандарти»
Під час перших двох робочих нарад в Міністерстві енергетики та зустрічі з паном Кінахом, який представляє компанію ЮзГаз, минулої п’ятниці звучали наступні тези:
Перш за все, зі слів радника міністра пана Ігнащенка та пана Кінаха, всі бенефіціари та інвестори пройшли жорстку перевірку контролюючими органами Люксембургу. В тому числі, їх всіх перевіряли на предмет приналежності до так званих politically connected persons – чи є вони політично пов’язаними/залежними особами.
В той самий час, коли мова йде про розкриття інформації щодо кінцевих бенефіціарів та інвесторів представникам українського уряду та громадськості, відбуваються дивні метаморфози в підході. А саме, щодо уряду пропонується наступна формула: спочатку узгодьте проект тексту Угоди з інвестором, а потім «... інвестори розглядають можливість розкрити інформацію...» – саме так зазначено в листі ЮзГазу до міністра Насалика.
За словами пана Кінаха, який представляє компанію ЮзГаз, інвестори та бенефіціари будуть розкриті тоді, коли будуть підписувати Угоду. В той самий час, на його думку, не факт, що ця інформація буде розкрита громадськості.
І взагалі, зі слів радника міністра пана Ігнащенка, в українському законодавстві нема імперативної норми щодо вимоги розкриття кінцевих бенефіціарних власників, тому і в умовах проведеного конкурсу не було такої вимоги. Тобто, виявляється, коли йдеться про залучення інвестора в найбільш стратегічну ділянку газу щільних порід, країні пропонують взагалі не звертати увагу на джерело походження інвестицій...
Нам пропонують купити «кота в мішку»?
Підсумовуючи, для Люксембургу застосовуються одні суворі стандарти повного розкриття інформації щодо засновників та інвесторів, а щодо України – повна закритість до того моменту, коли уряд має, закривши очі на невизначеність щодо країни та джерела походження інвестицій та і власне того, хто ж саме стоїть за ЮзГазом, погодити текст Угоди з загадковим інвестором. І ще не факт, що після узгодження тексту Угоди, інвестори дійсно відкриють інформацію в повному обсязі. І що робити, якщо наприклад з’ясується, що гроші мають походження з Росії, або пов’язані з представниками злочинної влади Януковича...
«Где деньги, Зин»?
Тепер щодо грошей. Ситуація не менш цікава.
На нарадах в Міністерстві, сам міністр і його радник не втомлюються повторювати, що переможець був обраний саме через те, що запропонував найбільшу суму інвестицій. Мова йде про так звані $200 мільйонів, які компанія начебто готова вкласти в проект.
Найцікавіше починається тоді, коли я намагалась з’ясувати, чи хтось з Надра Юзівська чи Міжвідомчої комісії взагалі бачив підтвердження наявності у інвестора заявлених сум.
Так, на балансі ЮзГазу та фонду, який його заснував, не більше $100 тисяч.
Заявлені сотні мільйонів доларів інвестицій, за словами радника міністра пана Ігнащенко, представлені так званими commitment letters (листи підтримки/листи зобов’язань). Все ще залишається незрозумілим, чи інвестори взяли на себе жорсткі зобов’язання, які передбачають, в тому числі, і перерахунок грошей на ескроу рахунок, або надання першокласної банківської гарантії, тощо.
Більше того, цікавим є той факт, що зі слів пана Кінаха, всі ці зобов’язання надані в усній формі, а не письмовій формі, і на суму в $100 мільйонів, а не $200 мільйонів, про які любить говорити пан Міністр та його радник.
Ще один цікавий момент, фактично уряду пропонують погодити умови Угоди без наявності будь-яких реальних і якісних підтверджень наявності грошей у ЮзГазу чи його засновників – таких, як наприклад, банківська гарантія на всю суму інвестиції від першокласного міжнародного банку з кредитним рейтингом класу А.
Підсумовуючи, гроші десь є, в певному об’ємі, але зараз їх насправді нема. Є загальні заяви щодо наявності якихось зобов’язань, але існує різне розуміння як суми, так і форми цих зобов’язань.
«А был ли мальчик»
В умовах конкурсу на залучення інвестора, який свого часу проводився у відповідності до вимог постанови КМУ, однією з ключових умов було наявність технічного досвіду. Компанія Шелл, яка виграла тоді конкурс, надала вичерпний перелік своїх спеціалістів та продемонструвала наявність відповідного досвіду в розробці родовищ щільних порід.
Зараз, коли конкурс проводився фактично компанією «Надра Юзівська», на базі так званих віддзеркалюючих умов постанови КМУ щодо залучення інвестора для Юзівської площі, хтось вирішив, що наявність загального досвіду є достатнім для переможця, і що цей досвід може бути представлений окремими спеціалістами.
Так, в своїй заявці ЮзГаз представив так звану команду та її досвід чотирма спеціалістами.
Як мені стало відомо, і це було підтверджено паном Кінахом, серед чотирьох спеціалістів, один навіть не мав уяви, і відповідно не давав згоду, щоб його ім’я було використано в заявці ЮзГазу. Йдеться про Гвідо Мічелотті. Зі слів пана Кінаха, ім’я Гвідо було включено помилково.
Тобто, з 4 людей, які мають сукупно представляти «галузевий досвід», наразі маємо лише 3.
Але і щодо ще одного спеціаліста є питання. Тім Елліотт – ситуація з ним також не однозначна, бо на питання, чи надав Тім згоду на включення його в конкурсну заявку, пан Кінах не зміг надати чіткого підтвердження. Зі слів пана Кінаха, Тім Елліотт зараз активно допомагає в пошуку грошей, необхідних для реалізації проекту на Юзівській площі. І тут виникає два питання: так гроші є, чи їх все ще шукають? І як тоді пояснити негативні коментарі Тіма щодо недоцільності інвестування в Україну, які він зробив в лютому 2016, коли він продав компанію КУБ-Газ. З його слів, «геополітичні події в регіоні протягом останніх двох років і несприятливі політичні рішення уряду України серйозно підірвали економічну доцільність нашого бізнесу, — йдеться в заяві Тіма Елліотта. — В результаті угоди наші акціонери тільки виграють від виходу з України». Правда невдовзі ті ж інвестори, будучи незадоволеними якістю роботи Тіма, звільнили його.
Щодо пана Кінаха також є багато питань стосовно його управлінського досвіду в нафтогазовому секторі, а саме щодо управління компанією Iskander. Зі слів експертів, дотичних до діяльності компанії, саме пан Кінах наполіг на залученні сумнівної компанії для буріння. В результаті, свердловина в 1700 метрів коштувала компанії більше $2 мільйонів (суттєво вище за аналогічні свердловини). Найгірше те, що «Iskander», залучивши $60 мільйонів доларів, витратив майже всі гроші на так звані management fees (плата за управлінські послуги) та зарплати, а на буріння було витрачено не більше $6 мільйонів.
Сьогодні компанія Iskander фактично не інвестує в Україні.
«Бізнес чи схема»
То що ж насправді приваблює нікому невідомого, створеного менше року тому, інвестора в Юзівській площі?
Можливість інвестувати в пошукову свердловину, яка має підтвердити гіпотезу щодо наявності в Україні газу щільних порід? Пан Кінах заявив, що вони готові вкласти в цю «дуже глибоку» свердловину $25-$30 мільйонів, але на питання де ж саме вони збираються бурити, відповіді не було. І це дивно, бо як можна стверджувати, скільки буде коштувати свердловина, якщо нема навіть загальної уяви, де її будуть бурити, в яких пластах та породах, якої глибини... Більше того, компанія «Шлюмберже» має ще закінчити роботи з інтерпретації 3D сейсміки, яку проводили на замовлення компанії «Шелл».
Тобто, до визначення точки буріння ще треба проаналізувати величезний об’єм інформації до того, як буде зроблений висновок щодо доцільності та визначення місця буріння.
Звичайно, після «успішного досвіду» освоєння $60 мільйонів, можливо все, але чи це є в інтересах держави?
Як зазначив сам пан Кінах, інвестори зацікавлені в зменшенні тиску на себе завдяки так званим low hanging fruits – в випадку Юзівської площі йдеться про 64 законсервовані свердловини, які були пробурені ще за радянські часи і в середньому давали приблизно 60,000 м3 традиційного газу на добу.
Необхідні для розконсервування інвестиції та проведення робіт по відновленню видобутку та інтенсифікації не співставні з пошуковими роботами. Тобто, з мінімальними інвестиціями, невеликим ризиком, інвестор зможе протягом короткого періоду часу повернути свої інвестиції завдяки видобутку традиційного газу.
І тут якраз починається реалізація першої схеми. За діючою Угодою, ставка ренти на традиційний газ буде лише 1.25%, в той час коли всі інші компанії, включаючи і державну Укргазвидобування, будуть платити щонайменше 29%. На думку пана Кінаха, такі відверто неринкові умови, які дозволяють інвестору бути поза конкуренцією зі всіма іншими гравцями, є абсолютно нормальним.
Така позиція звучить дуже дивно, бо «ЮзГаз» вимагає внести в діючу Угоду про розподіл вуглеводнів суттєві зміни на користь інвестора, в тому числі і щодо зменшення більш ніж в два рази суми інвестицій. Він також зазначив, що в новій Угоді не повинно бути вимоги щодо мінімальної інвестиції. Вимога щодо пом’якшення умов щодо інвестора пояснюють складною ситуацією в Україні. В той самий час, інвестор не вважає за доцільне, щоб держава переглянула питання щодо ставки ренти на традиційний газ. Штучне створення податкових привілеїв не є проблемою для пана Кінаха.
Навіть якщо зробити дуже поверхневі розрахунки і взяти замість 64 свердловин 15 і, скажімо, з можливістю після проведення розконсервації отримати 50% від історичного видобутку, за умови навіть інвестування $0.5 мільйона в кожну свердловину, «ЮзГаз» із ставкою ренти в 1.25% зможе повернути свої інвестиції в короткий період часу. На ринку з’явиться потужний гравець з унікальним пільговим режимом оподаткування традиційного газу. Цей інвестор буде завдяки ціновому демпінгу знімати всі вершки.
І це все ще далеко не всі нюанси з так званим конкурсом на залучення інвестора, який провів менеджмент Надра Юзівська, обравши переможцем ЮзГаз.
Далі буде тільки цікавіше.
