Що не так між МВФ і Україною
Зараз в Україні працює місія МВФ, але схоже, що переговори зайшли в глухий кут. Для цього є очевидні причини.
Профайл України різко змінився за останні 1-1,5 року. Під час відкриття програми розширеного кредитування (Extended Fund Facility Program) у березні 2015 і на початку співпраці з МВФ, Україна представлялася країною, яка перебуває в стані війни, але має бажання стати на шлях стійкого економічного зростання. Очікувалося, що країна повинна була досягти цього за рахунок відходу від парадигми зростання, орієнтованого на експорт, млявий внутрішній попит і державні витрати, до інвестиційної моделі зростання. Нова модель повинна була забезпечити набагато вищі темпи економічного розвитку країни.
Декларуючи подібні цілі перед міжнародними фінансовими інституціями – зокрема й МВФ – Україна змогла переконати потенційних кредиторів в тому, що вона чітко розуміє, що хоче і як це може і повинно бути досягнуто. З огляду на це, всі поради і консультації, які керівництво країни і НБУ отримувало від МВФ, вписувалися в цю логіку. Розробилася матриця з огляду на те, що монетарними і фіскальними методами стимулювати економічне зростання в Україні не можна. І тому основним напрямом руху є поліпшення якості бізнес-клімату, що буде базуватися на проведенні реформ, які досить чітко описувалися в безлічі документів, включаючи й коаліційну угоду.
Такою було сприйняття України 1-2 роки тому. Але, ситуація змінилася. Україна, яка непогано починала реформи і співпрацю з МВФ, почала пробуксовувати в їх реалізації. Почалися розмови про політичну доцільність або, навпаки, про політичну недоцільність тих чи інших кроків. І, по закінченню часу, ця риторика все більше посилювалася. І якщо спочатку уявлялося, що структурні реформи, які буде проводити країна, повинні забезпечити її швидке виведення на шлях сталого економічного зростання, поліпшити макроекономічну ситуацію в країні, то вийшло – м'яко кажучи – не зовсім так. Сприйняття України іноземними та міжнародними партнерами почало різко змінюватися. І не в кращий бік. Тим більше, що основне, що було на слуху, це високий рівень корупції і більш ніж скромні резульата в боротьбі з нею. Боротьба зі спадщиною старого цікавила куди менше, ніж недопущення подібного в майбутньому. А з цим були проблеми. Україна, яка, начебто і мала політичну волю до реформування і декларувала необхідність проведення структурних реформ – за фактом продовжувала залишатися на 130-х позиціях в рейтингу Transparency International за індексом сприйняття корупції, виглядала – як мінімум – дивно.
Тому і профайл України почав плавно видозмінюватися. Сповзання проходило в бік від "країни, яка перебуває у стані війни і всіма силами намагається допомогти собі через реформування і має чітку політичну волю на ці зміни" до країни, "яка перебуває в стані війни і при цьому її реформи – мляві, що і визначає низьку якість бізнес клімату, що супроводжується високим рівнем корупції". Високий рівень корумпованості є наслідком величезної кількості "прихованих інтересів", які продовжують фактично правити балом.
Тому будь-яке державне рішення, прийняте в Україні, аналізується з точки зору його впливу на зміну рівня корупції, чи зменшуються приховані інтереси, і яким чином забезпечується верховенство права.
У підсумку, розчаровує відсутність системних структурних реформ у країні. Адже якби такі реформи були, то не було б таких високих адміністративних бар'єрів для ведення бізнесу, було б забезпечено верховенство права і Україна не перебувала б у кінці списку за рівнем корупції.
Міжнародним валютним фондом висувається дві основні вимоги до України. Перше – це створення Антикорупційного суду, як інструменту для залучення до відповідальності високопосадовців за корупційні дії, а також для відновлення довіри до судової системи. Друге – це приватизація. Завдяки якій можна скоротити наповнюваність корупційних каналів і знизити рівень корупції в країні. За цими двома пунктами МВФ не піде на поступки.
В Україні традиційно намагаються змістити акценти з важливих і принципових речей в бік другорядних і спірних. Наприклад, МВФ вимагає забезпечити верховенство права, провести приватизацію і демонополізувати економіку. Український "політичний клас" в публічному полі починає вести риторику про підвищення тарифів і вивезенні лісу кругляка, теми, які є не критичними для міжнародних партнерів, і вони готові до діалогу з цих питань.
Виконання цих вимог призведе до поліпшення бізнес клімату в країні, зниження рівня корупції, зменшення прихованих інтересів, і таким чином буде забезпечено верховенство права.
Зараз Україна перебуває у вкрай важкому становищі, оскільки тільки в цьому році країні потрібно зовнішнє фінансування в розмірі $7 млрд, з яких $4 млрд – гроші, які ми повинні повернути за нашими державними зовнішніми боргами.
Держава не зможе позичити ці гроші на зовнішніх ринках, як в 2017 році, та ще й під 7,4% (які взагалі-то були просто гігантською платою за неякісний бізнес-клімат в країні), оскільки тоді ринок позичав Україні гроші в абсолютній впевненості щодо її подальшої співпраці з МВФ.
Якщо Україна відмовиться від співпраці з МВФ, то не буде жодної іншої програми зовнішнього фінансування – ні від ЄС (€ 2,2 млрд), ні від інших міжнародних фінансових інституцій (а це як мінімум ще € 1 млрд).
Більш того цифра, яка використовується під час розрахунків відкритої потреби в $7 млрд на цей рік, в реальності може виявитися набагато більшою. Адже розрахунок базується на можливому припливі прямих іноземних інвестицій в країну в 2018 році в обсязі $3 млрд. До того ж у разі відмови від співпраці з міжнародним валютним фондом, країну чекає "фінансове цунамі" 2019 року, оскільки потреба у валюті зросте.
Український "політичний клас" може спробувати знайти гроші за межами міжнародних фінансових інституцій і звичайного міжнародного ринку капіталу, наприклад, в Китаї. Така ситуація нагадує мені історію часів пізнього Януковича. У той період активно обговорювали таку можливість як альтернативу.
Так само можливий варіант виходу на більш ранні вибори і спроба перенести пік політичного циклу з 2019 року на 2018 рік, поки економічна ситуація знаходиться у відносно контрольованій зоні.
Я думаю, співпраця з МВФ не має альтернативи.
Український політикум буде намагатися продовжувати співпрацю з фондом, але тут є ризики для самого "політичного класу України". Тому що при продовженні співпраці з МВФ вони повинні будуть, "наступити на горло своїй власній пісні".
МВФ – це розвинена організація, яка з приходом пані Крістін Лагард, судячи із заяв і листів, що йдуть з центрального офісу, відкинула дипломатичну риторику. Прагматизм, прагматизм і ще раз прагматизм!
