Ми добре навчились боротись із владою, але не навчились нею керувати

29 травня 2020, 13:30

Не хочеться повчати і стояти в білому пальті, але як нам, нарешті, перейти до системних змін?

Є такий анекдот: «Як заробити мільйон? — Можу розказати. Розказати і я можу, а як заробити?»

Та й справді, що нам всім робити? Нам — це активним громадянам, які хочуть змін, модернізації країни, називайте як зручно. Я називаю «зміни». Поділюся своїми думками.

Відео дня

Власне змінами у державі я займаюсь з 2015-го року, останній проект — «Прозорро.Продажі», які вже принесли користі державі на 25 млрд грн.

Єдиний шлях робити зміни максимально ефективно — це діяти з середини держави. Іншого механізму не існує. Це так, як робились реформи при минулому президенту, це і те, чому Зеленський сам пішов на вибори.

Просто з практики, будь-яка зміна займає довше часу, ніж існує уряд. В середньому український уряд існує трохи більше року, а зараз, здається, ще менше. В той час як суттєва трансформація займає 3−5 років (для початку). Приклад: Джон Едгар Гувер створив ФБР і очолював його 37 років. Десь так виглядає побудова потужної інституції.

Виходить, програмувати зміни потрібно крізь політичні цикли. А Україна дуже демократична і дуже молода країна, тому й політика у нас ще менш передбачувана.

Робити зміни складно. Ми робимо те, чого раніше не робили. Так, підходи можна підгледіти або скопіювати в інших країнах, але системи не скопіюєш. Країна інша, культура інша, демографія інша, політика інша. Тому реформи — це індивідуальний пошив, а не мас-маркет. Це також стартап, коли потрібно швидко помилятись і швидко виправляти помилки. Неможливо просто скопіювати і все з першого разу полетить. Так, не працює.

Раніше підхід до змін в державі, якщо його взагалі можна описати в одне речення, був наступний: залучити на різні посади якомога більше людей з бізнесу та громадських організацій, у яких є певні досягнення. Дати їм ринкові або наближені до ринкових зарплати і захищати. За рік вони мають трохи обжитись і показати, що виходить. Якщо результат був позитивний, то реформа масштабувалась.

Принципових складових у цьому процесі чотири: політична підтримка зміни; нова людина, що працює на державу; час, щоб показати результат і ринкові зарплати.

Здається, зараз ми виходимо на наступний цикл, де умови змінились: політична підтримка змін та запит на «нові обличчя» залишились, проте залучення новачків до роботи на державу ускладнилось. Також часу для того, щоб показати помітний результат стало менше. Ринкові зарплати взагалі дуже непопулярне рішення. Схоже, що на нього в цьому циклі не варто й розраховувати.

Виходить, що старий підхід не працює: зараз витягнути професіонала з бізнесу робити реформу дуже складно. Особливо, якщо кабмін змінюється раз на півроку, а окремі міністри — раз на місяць. А якщо кандидату не запропонувати зарплату, яка б дозволяла підтримувати свій звичний рівень життя, то тим більше ніхто не прийде. Я спеціально не кажу про якісь корупційні доходи, бо вважаю, що зміни на краще і корупція не сумісні. Така ситуація також призведе до того, що частина «агентів змін», які вже працюють у державі, скоро повернеться у громадський чи приватний сектор.

Очевидно, що потрібно шукати людей, які вже достатньо забезпечені і які на хвилі патріотизму та великого виклику готові рік-два-п'ять попрацювати на державу. Так частково і було в 2015-му: тоді було більше готових піти на ризик, але це дуже не довготривала стратегія. А зараз немає відчуття, що рівень патріотизму такий, як був тоді або вищий, бо умови змінились. Ну і таких людей взагалі мало: вони, навіть якщо буде цікава велика задача, тричі подумають, чи йти туди, де твоє керівництво може змінюватись раз на місяць. А людей, відверто кажучи, нам потрібно тисячі.

Варіант «допоки влада не створить потрібні умови, з нею працювати не варто» — відкидаю одразу. Я зовсім не поділяю думку, що якщо політики чи дії влади не подобаються, то необхідно перестати щось робити і чекати наступних. Впевнений, Україна вже і так занадто багато чекала і особливого успіху нам це не принесло.

Також варто пам’ятати, що історично довіра до влади в Україні дуже низька, і це викривляє будь-яку перспективу: дії будь-якої влади будуть виглядати скоріше погано. Звісно ця недовіра не виникла нізвідки. Дійсно є і погані рішення, і були апологети системної корупції, як під час президентства Януковича. Але тепер потрібно працювати в тих умовах які є. Робити, що можеш.

То що ж робити активним громадянам?

1. Визнати, що політичні умови для старого підходу закрились і шукати новий.

2. Шукати людей, які готові працювати в таких умовах. Лобіювати їх на посади, а далі захищати і підтримувати публічно.

3. Приєднуватись до політичних рухів. Ми вже спробували і майдани без політики, і технократів в уряді, і навіть у Верховній Раді. Результат — змішаний.

На мою думку, зараз влада дійсно народна, спирається і прислухається до побажань більшості. Тому поле для змін, які не підтримує більшість населення або велика коаліція різних стейкхолдерів, дуже вузьке. Відповідно, без ефективного політичного процесу суттєвих змін на краще не буде.

Будь-яка зміна займає довше часу, ніж існує уряд. В середньому наш уряд існує трохи більше року, а зараз, ще менше. В той час як суттєва трансформація займає 3−5 років (для початку).

То які речі ми не робимо?

В Україні потужне громадянське суспільство, особливо після Майдану. Ми добре навчились боротись із владою, але не навчились нею керувати. А останнім часом навичка боротьби перетворюється просто на булінг. В цьому і є одна велика проблема.

Звичайний цикл боротьби зараз виглядає так: критика того, хто робить зміни або не робить, або просто не подобається. В результаті людину звільняють або вона сама звільняється. І наступає період очікування. Це, здається, наші «граблі»: саме в цей момент активне суспільство перетворюється на пасивне, бо дуже часто просто чекає.

Фінальний етап цього циклу — знову критика. Вже нової людини на посаді.

Критика — це добре, але є один важливий компонент, якого нашому активному суспільству не вистачає: пропозиція своїх людей. Виходить, що всі, хто критикують, не пропонуючи альтернативного реального кандидата, по факту віддають право вибору міністра чи іншого чиновника саме тим, кому і так дуже не довіряють. Звучить доволі безглуздо.

Треба зробити наступний крок після критики: потрібно об'єднуватись навколо ідеї і просувати конкретну людину, яка має шанси її втілити в сьогоднішніх умовах. Чомусь в українських реаліях об'єднуватись складно, а публічно підтримувати окремого лідера, ще складніше, але це саме те, що зараз дуже необхідно.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X