Судитися чи домовитися

0 коментувати

З великою цікавістю прочитав знакове інтерв'ю пана Бахматюка, яке він дав Інтерфаксу про його готовність повернути державі борги.

Я не дуже зрозумів, як він це собі бачить і не хочу прив'язуватися конкретно до його імперії і до проблем її розвитку, але він підняв дуже важливу проблему, можливо, навіть не бажаючи цього. За бортом НБУ під керівництвом ФГВФО виявилася дуже велика частина банківської системи, яка, незалежно від бажання влади, продовжує кредитувати бізнес Бахматюка, Жеваго, Климова, Новинського, Фірташа, Якименка і т.д., всіх тут не згадати.

На жаль, я не зможу зробити точної оцінки, але навіть після закінчення банківської кризи приблизно 15-20% ВВП України проводиться в сегменті, який належить олігархам, що володіли банками, які стали "клієнтами" Фонду гарантування. Ігнорувати цей факт не можна, оскільки на кону макроекономічна стабільність, досягнута з такими потугами в рамках роботи з МВФ.

Цікава статистика з ФГВФО

На початок 2017 року балансові активи банків у ФГВФО становили майже 500 млрд грн. За 2017 рік ця сума дещо зросла, і зараз це приблизно 20-22% ВВП нашої країни. ФГВФО за 2014-2017 рр. виплатив понад 80 млрд грн, проте вартість активів у його розпорядженні дуже швидко знижується. Інертність тимчасових адміністраторів і ліквідаторів призводить до того, що з кредитними портфелями ніхто не працює на поточний рік і більше, і за запевненнями колекторів вартість таких портфелів на ринку падає на 40-50%.

Сам Фонд повідомляв, що в кінці 2016 року співвідношення вартості ліквідаційної маси до балансової вартості активів становить 20-25%. Однак це лише оціночна вартість, на всю цю ліквідаційну масу ФГВФО потрібно ще знайти покупця, і ось тут вартість продажів за різними оцінками починає змінюватися і падає до 5-15% від балансової вартості. І справа не тільки в техніці, яка старіє, а в змінах на самому ринку. Наприклад, ту промислову нерухомість, яку в 2014 році можна було ще продати за 100 млн грн, зараз не продати і за 50 млн грн, а в окремих депресивних регіонах – і за 10 млн грн. Країна пережила жорстку економічну кризу і тому без вини ФГВФО вартість активів у заставі впала.

Цікава і структура кредитів ФГВФО: на початок 2017 року близько 90% кредитів ставилися до непрацюючих, з них близько половини були в іноземній валюті. Цікаво також, що в кредитних портфелях банків була істотною вага банкрутів або тих компаній, які перебували в процесі визнання банкрутами: в Тавриці їх частка становила 90%, в Надрах – 81%, у Форумі – 56%, в Дельті – 30%, в Фінансах і кредиті – 23% й у VAB – тільки 10%.

У такій ситуації Фонд конкретно не називає, скільки він очікує отримати від реалізації портфеля проблемних кредитів, але визнає, що ця цифра буде невеликою. З огляду на, що цей процес, як правило, розтягується на роки, думаю, що в середньому по ФГВФО це буде складати не більше 5-10% від балансової вартості за великими кредитами, і до 50% – у малому і середньому бізнесі, а також за кредитами фізосіб.

Логіка, яку не підтримають американці

Поки що основні активи олігархів, які раніше володіли банками, а нині є клієнтами ФГВФО, залишаються при олігархах. Фонд гарантування у своїх звітах відзначає той факт, що забрати активи у великого бізнесу складніше. З цим частково погоджуються і в НБУ. Однак крім цього шкурного питання на порядку денному виникає головне питання: що буде з тими активами, які відберуть у олігархів? Гірничозбагачувальні комбінати, яєчні фабрики, молокозаводи, елеватори і т.д. – всі ці активи будуть так само добре управлятися, як і приватними власниками, чи держуправлінці доведуть їх до ліквідації і пустять "на металобрухт"?

Поки що, з практики націоналізації в банківському секторі і держбанкінгу, можу сказати, що нічого доброго з участі держави в цьому сегменті ринку ми не отримали, зате отримали регулярні платежі з бюджету на докапіталізацію держбанків. Чи зможе продати ФГВФО великі об'єкти за гідну ціну? У цьому теж є сумніви, особливо якщо подивитися на жалюгідні спроби продати такі привабливі об'єкти як, наприклад, Одеський припортовий завод. У підсумку ми дуже ризикуємо зіткнутися з тим, що слідом за зростанням ролі держави в банківській галузі буде зростати її частка і в реальному секторі.

На жаль, держава вже показала себе недбайливим власником, тому  зростання частки держави в економіці нічого хорошого не принесе. А якщо це станеться в масовому порядку, і в руках ФГВФО або уряду додатково до вже наявних виявляться потужності, які виробляють 15-20% ВВП, то наслідки такого кроку можуть стати  катастрофічними для макростабільності.

Власне ця стратегія – зростання частки держави в економіці – навряд чи буде підтримана американцями і міжнародними організаціям, які завжди виступали за зниження державних апетитів. Тому і економічно, і політично ФГВФО і НБУ завжди вигідніше домовлятися з олігархами, ніж намагатися продати великі застави, обтяжені претензіями власників. Однак у таких домовленостей є свої плюси і мінуси.

За і проти особливої політики для олігархів

Найгірше, що є в ідеї домовитися з олігархами про реструктуризацію – це відсутність показового прикладу для інших на майбутнє. Тобто давши слабину з одним, НБУ і ФГВФО створять несприятливий дисциплінарний прецедент для інших. Тому умови повинні бути ринковими, а правила реструктуризація – однаковими для всіх. Мабуть, це єдиний мінус ідеї "продовжити борги" банкам під управлінням Фонду.

Тепер про плюси:

  1. Істотна частина економіки не "спотворюється" за визначенням нееффектівною держвласністю і спірними продажами майна, які, швидше за все, будуть оскаржуватися в судах старими власниками.
  2. Не руйнуються цілісні майнові комплекси: вони продовжують працювати як підприємства, платити податки, забезпечувати зайнятість населення, що важливо особливо для сільських регіонів.
  3. Забезпечується якийсь, умовно постійний, грошовий потік на адресу ФГВФО, який за 2-3 роки може перевищити всю суму, яку влада розраховувала отримати від продажу майна олігархів.
  4. Початок ланцюжка "мирових угод" з 1-2 олігархами може покласти край судовим спорам з іншими олігархами, що знизить тиск на ФГВФО і замість витрат на суди (не тільки в Україні), дасть ФГВФО грошові потоки, а може і створить чергу з тих, хто зараз ховається від ФГВФО, зі своїми грошовими пропозиціями до Фонду.
  5. Наявне непряме зниження тиску на держбюджет і ринок ОВДП в довгостроковому періоді, тобто бюджет Фонду все одно поки що залишається дефіцитним. Також можливість повернути рефінансування без судових спорів отримає і НБУ, що може позитивно позначитися на його прибутку, який за законом повинен бути перерахований у бюджет.
  6. "Мирова угода" зніме тиск на бізнес, в якому працюють кілька сот тисяч українських громадян, які в умовах протистояння не мають впевненості в завтрашньому дні. При цьому, такий тиск справляв негативний вплив не тільки на підприємства конкретного власника, а й на інвестиційний клімат в країні в цілому. Адже такий приклад демонстрував, що держава не може знайти спільну мову з бізнесом в кризовій ситуації. А це не сприяє залученню в країну інвестицій. Власне, блокується прихід нерезидентів на ринок корпоративних облігацій компаній олігархів, які зараз знаходяться в суперечці з ФГВФО і іншими владою.

Якщо завтра війна

По-перше, істотно погіршиться сприйняття здатності влади домовлятися з боку інвесторів. Адже відмова від такої угоди буде означати пріоритет сьогочасної піар-вигоди (яка при цьому не буде мати ніякого фінансового ефекту) і бажання знищити діючий експортно-орієнтований високотехнологічний бізнес, щодо реальної перспективи отримати зниження тиску на бюджет і досягнення компромісу заради подальшого розвитку економіки та країни в цілому. Все це, ще й на тлі відсутності продовження програми з МВФ, – дуже негативний сигнал навіть для тих інвесторів, які вже готові були увійти або повернутися на український ринок.

По-друге, постраждають люди, що працюють на цих підприємствах, оскільки на них чекатимуть скорочення, можливо, невиплата заробітних плат. Також буде мати місце істотне зниження податкових відрахувань до місцевих громади, оскільки з бізнесу потрібно буде вилучати істотні ресурси, або зовсім закривати цілі напрями. Фактично жертвами відсутності діалогу стануть звичайні робітники та їх сім'ї.

І напевно, найголовніша тактична фішка для НБУ і влади в цілому полягає в тому, що частина олігархів-боржників перед ФГВФО помічені у фінансуванні політичних партій – членів коаліції. Я думаю, що якби НБУ і ФГВФО зараз виявили публічно велику схильність до діалогу і мирного вирішення питань, то дуже ймовірно, що проходження кандидатури Якова Смолія на пост глави НБУ прискорилося і було б гарантованим.

Це, звичайно, моє особисте спостереження, але епопея з позбавленням Якова Васильовича приставки в.о. вже починає набридати не тільки українцям, а й нашим іноземним партнерам. МВФ, ЄБРР і Світовий банк чудово розуміють, що поки кандидат (нехай тричі хороший) не пройде горнило парламенту, то фактичного мандата від коаліції на проведення реформ, для яких потрібні нові закони, у нього немає. Останній факт гальмує все: і транш МВФ, і технічну допомогу, і навіть комунікації між Україною та МВФ.

Отже, один з олігархів, який потрапив на гачок в НБУ і ФГВФО, відкрито запропонував мирову угоду. Плюси масовості таких угод очевидні, звичайно якщо їх будуть дотримуватися. Залишається почекати відповіді від влади. Втім, її вперте мовчання також може бути відповіддю – правда відповіддю з конкретними наслідками для конкретних людей і компаній, а потім і для економіки в цілому. Моя ж особиста позиція, зважаючи на статистику ФГВФО і кредитування підопічними ФГВФО великої частини економіки, полягає в тому, що потрібен мир, але мир на ринкових умовах.


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время Бізнес, напишіть, будь ласка, листа за адресою: kolonka@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: