Як не проспати національну економіку

2 коментувати
Лютнева заява посла США Джеффрі Пайетта про те, що його країна бачить Україну аграрної наддержавою, дещо розчарувало

Вона загнала економістів, які виступають за євроінтеграцію, просто в глухий кут. Якщо нам приготували сценарій зростання добробуту за рахунок агробізнесу, то ринком збуту нашої продукції буде вже точно не Євросоюз. Ряд негативних факторів з світового ринку продовольства, а також поточна структура національної економіки змушують задуматися, а чи туди ми йдемо?

Законні питання щодо спеціалізації
Правда в тому, що з 2012 року вартість зернових на світових ринках дуже сильно впала. З набору найбільш популярних продовольчих товарів зросли ціни тільки на какао-боби. Дешевшали навіть кава і цукор, які традиційно відрізнялися волатильністю, та й вони зловили негативний тренд у 2012 і з тих пір з нього не виходять. Певна цінова стабільність на ринку зерна та іншого продовольства, в принципі, не повинна шкодити розвитку виробництва в країні, але є кілька питань, на які наші західні партнери поки не дають відповідей.

По-перше, навіщо відносно добре диверсифіковану економіку ставити під удар кліматичних ризиків? В країні слабо розвинене страхування, немає погодних деривативів і cat-облігацій. Процес фінансування агробізнесу у нас також не налагоджено, це підтверджує відразу кілька банківських скандалів за участю агрофірм.

По-друге, як бути з набором природних копалин та наявністю виробництв, що вже налагоджені в Україні. Я маю на увазі гірничо-металургійний комплекс і виробництва, наприклад, добрив, продукції машинобудування  (від вагонів до супутників) і т. д.? Дуже сильно сумніваюся, що Україні, яка забезпечена покладами руди на 120 років вперед, в такому проблемному регіоні як чорноморський, слід ось так просто взяти і списати з рахунків свою металургію. Розконсервація Ірану, зростаюча економіка Туреччини, необхідність відновлення Іраку і Сирії після закінчення конфлікту - це ті фактори, які роблять вітчизняний ГМК цілком конкурентною галуззю.

Ринкова концепція
Навіть поверхневий аналіз дає можливість стверджувати, що Україна зовсім не зобов'язана ставати аграрної наддержавою. Я взагалі затятий противник такого роду розмов про плановану спеціалізацію - часи Держплану СРСР давно минули і розвивати економіку за вказівкою партнерів, якими б чудовими вони не були, не варто. Національний інтерес у тому і полягає, що раз Україна визнана країною з ринковою економікою, то структура наших галузевих ринків повинна залежати від факторів внутрішнього споживання і від попиту на нашу продукцію ззовні. Простіше кажучи, ми повинні розвиватися вслід за попитом, природним чином, а не будувати замки на піску в окремих галузях, а потім думати, куди це все вироблене продати.

Цікаво, але з часів кінця радянської епохи Україна так і робила: у роки падіння цін на сталь - переважав агробізнес. Просто неприпустимо, щоб політики ззовні або зсередини звужували спектр розвитку галузевих ринків. За цим мають стежити не тільки президент, як гарант конституції, але і профільні комітети парламенту і громадські організації.

Розумний протекціонізм і реформи
У той же час український експорт в розрізі всіх галузей повинен відчувати на собі турботу. Сьогодні на більшість прохань експортерів держоргани відповідають відмовою, нагадуючи про валютну виручку, як джерелі благоденства при курсі 25 грн за долар. У свою чергу, самі експортери, схоже, сплять безпробудним сном, не думаючи і не штовхаючи влади до кардинальних реформ, які могли б розвинути внутрішній ринок.

Реформа ЖКГ, будівництво автомобільних шляхів, розвиток залізничного сполучення, авіатранспорт  - все це сфери застосування приватного капіталу, де держава не хоче йти з ринку, але і сама не в змозі їх розвивати. Така поведінка тільки збільшує корупційні ризики і гальмує симетричний розвиток галузей. В результаті ми маємо конкурентний, розвинений і досить сучасний ринок мобільного зв'язку і жахливе комунальне господарство, з не менш жахливої медициною.
Цікаво, що саме структура української економіки в якійсь мірі є наочним прикладом, який ясно дає зрозуміти, що майже в усіх галузях, де капітал і праця були державними, Україна похвалитися нічим. Тому я прихильник того, що Україні, використовуючи досвід минулих помилок пострадянської держави, пора дозволити капіталізм і остаточно закріпити плани щодо мінімізації ролі держави в житті суспільства.

Проте за два роки декларації реформ поки не дуже видно бажання держави йти з секторів. Чиновники, навіть вчорашні бізнесмени, дуже і дуже важко розлучаються з тим набором повноважень, які дозволяють їм не регулювати ринки, і не поспішають прямо брати участь в їх функціонуванні. Це дуже небезпечна радянська філософія, яка повинна бути викорінена.


Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время Бізнес, напишіть, будь ласка, листа за адресою: kolonka@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: