Податкова амністія: юридичні ризики

24 листопада 2021, 10:03

Кілька моментів, які, в першу чергу, відображають очікування громадян від нового закону, але можуть не збігтися з прозою реалій.

Вже минуло п’ять місяців з моменту прийняття так званої «податкової амністії», яка офіційно є Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету». Проте дебати щодо результатів впровадження цього документу у життя та доцільності його прийняття не вщухають.

Відео дня

Чесно кажучи, я не планувала заглиблюватись у вивчення цієї теми, і, тим більше, писати про неї, адже у податковій амністії немає потреби ані у Нової пошти, на яку я працюю, ані у мене особисто. Проте коментарі деяких фахівців з приводу імплементації вказаного закону, на мій погляд, можуть ввести людей в оману. Я маю на увазі юридичні коментарі, адже аналізувати економічні аспекти подібних ініціатив не маю права — я не економіст. Тому вирішила приділити увагу юридичним ризикам застосування вказаного закону.

Моє особисте відношення до податкових амністій неоднозначне. З одного боку, досвід інших країн переконує: економічні вигоди очевидні. З іншого, такий закон демотивує мене, як сумлінного платника податків. Адже все ще існують статті 67 та 68 Конституції, відповідно до яких кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом і неухильно додержуватися Конституції України та законів України — і як з цим бути? А як же принцип невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства, встановлений підпунктом 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України?

Крім того, звільнення від відповідальності, яке поширюється не на всіх платників податків, а лише на певне коло осіб, якось не гармонує з підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, який декларує рівність усіх платників перед законом і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. Чи не буде це негативно позначатись у подальшому на дотриманні податкового законодавства громадянами країни?

Але закон прийнято, тому філософські роздуми і особисті сумніви варто відкласти вбік, а натомість замислитись над його правильним застосуванням.

Зупинюсь на тих основних моментах, які, в першу чергу, відображають очікування громадян, але можуть не збігтися з прозою реалій.

В обговореннях даного закону часто-густо йшлося про те, що громадяни, нібито, зможуть легалізувати майно і статки, набуті за рахунок тіньових доходів. А держава, натомість, звільнить декларантів від адміністративної та кримінальної відповідальності за несплату податків з таких доходів — варто лише добровільно сплатити збір з одноразового (спеціального) добровільного декларування. Нібито все просто. Проте, у такій, здавалося б, простій схемі - дуже багато «але».

По-перше, саме викладення тексту надзвичайно перевантажене виключеннями, визначеннями, що фактично унеможливлюють його позитивне сприйняття пересічним громадянином.

По-друге, фактично про звільнення від кримінальної чи адміністративної відповідальності мова не може йти з технічних підстав — не внесені відповідні зміни до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зокрема, пунктом 14 Закону передбачено, що до декларанта, який сплатив у повному обсязі суму збору з одноразового добровільного декларування, а також виконав інші вимоги, передбачені цим підрозділом, не можуть застосовуватися заходи забезпечення кримінального провадження за статтями 212, 212−1 Кримінального кодексу України. Вищезазначена норма за сферою регулювання є кримінально-процесуальною, тому вищезазначені положення п. 14 Закону повинні були бути розміщеними не в Законі, а в Кримінальному процесуальному кодексі України, тому що, відповідно до положень статті 3 КК України та статті 1 КПК України, зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального законодавства, повинні вноситися виключно законами про внесення змін до КК України та/або до кримінального процесуального законодавства України.

Крім того, Закон відверто декларує, що державні гарантії та звільнення від відповідальності не поширюються на активи, здобуті внаслідок вчинення кримінальних правопорушень. Виключення становлять лише низка статей Кримінального кодексу: 212, 212−1, 367, 366. А хто буде вирішувати, що це саме ст. 367 КК, а не ст. 364 чи ст. 365 КК України? Кримінальний процесуальний кодекс дозволяє оцінювати слідчому, судді, прокурору докази за власним переконанням. А проблеми кваліфікації/перекваліфікації у кримінальному провадженні відомі навіть юристам-початківцям.

По-третє, певні норми цього закону (п.18) прямо зазначають, що реалізація положень, передбачених цим підрозділом, не є підставою для невиконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Тобто проходження всіх процедур фінмоніторингу не уникнути, а відтак ваші активи можуть бути «заморожені», а дії по їх отриманню — стати предметом доказування у відповідному кримінальному провадженні.

Неоднозначне застосування може викликати і суб'єктний склад декларантів, визначений пунктом 3 цього закону: із змісту виходить, що «податкової амністії» позбавлені діючі або раніше призначені державні службовці, депутати, члени їх сімей та всі, хто з 1 січня 2005 потрапляє під вимоги декларувати доходи в рамках антикорупційного законодавства. Тобто, коло таких осіб Законом чітко не визначено, а відтак, є необмеженим, що також значно ускладнює його застосування.

Стосовно членів сімей взагалі можна розгубитися, оскільки, за положеннями того ж Податкового кодексу (пп. 14.1.263 ст.14), членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Також не зможуть скористатися амністією і платники податків, щодо яких вже розпочато досудове розслідування в рамках кримінального провадження з приводу ухилення від оподаткування та ЄСВ (ст. 212, 212−1 Кримінального кодексу України), підробки документів податкової або фінансової звітності, митних декларацій, податкових накладних або первинної документації (ст. 366 КК України), службової недбалості щодо податкового, митного, валютного чи іншого законодавства (ст. 367 КК України); або вже відкрито судове провадження за «економічними» статтями 209, 258−5, 306, 368−3, 368−4, 368, 368−5, 369, 369−2 КК України.

На мій погляд, вказане не кореспондує меті цього Закону та протирічить принципу презумпції невинуватості, гарантованого статтею 62 Конституції України, оскільки вина цих декларантів не доведена. Проте вони виключаються з переліку осіб, на яких розповсюджуються гарантії держави щодо звільнення від відповідальності.

Отже, в сухому залишку від усього переліченого вище, ризикну припустити, що саме ці прогалини Закону, підсилені високим рівнем недовіри громадян до правоохоронних і податкових органів, призведуть до низької активності щодо його виконання. Люди просто не наважаться скористатися недосконалим механізмом такої податкової амністії, здебільшого розрахованого на довіру громадян.

Показати ще новини
Радіо НВ
X