В'ячеслав Черкашин

Аналітик інституту соціально-економічної трансформації

Як писав іронічний Станіслав Єжи Лец у своїх «Непричесаних думках»: пальці слуг мають залишати відбитки панів. На превеликий жаль, в економіці відбитками електорального вибору переважної більшості українських громадян замість «запаморочення від успіхів» стали:

— управлінська слабкість та інтриги, що знищують ефективність

Кадрова турбулентність і неможливість при постановці завдань досягати їх неухильного виконання стали візитною карткою (флешмоби про «право на помилку» і виправдувальні політичні панегірики відставлених чиновників лише підкреслюють загальну неспроможність)

— ідеологічна «імпотентність»

Відмова від ідеології лібертаріанство на користь розмитої центристської доктрини (насправді, просто не визначилися як і в який спосіб буде змінюватися обличчя держави), за якої ініціативи інститутів влади нерідко суперечать одна одній або ще гірше — нівелюють одна одну

— некомпетентність або саботаж

Нові обличчя у владі проявили дивовижне небажання вчитися і прогресувати, а ті, що мали досвід — нерідко бойкотували процеси

— низька якість комунікацій

По-перше, соціальні мережі не здатні підмінити пряму розмову з громадянами з найболючіших форматів — землі, податків, приватизації тощо; по-друге, навіть потенційно сильні реформи (цифрові активності, та сама «Дія»; земельна реформа; велика приватизація або ексцентричний модерн пенітенціарної системи) як слід не були донесені до виборця, а значить не зрозумілі і використовуються опонентами для їх дискредитації.

Ось неповний перелік наслідків нового курсу, або його імітації:

 — розв’язано безглузду війну з малим бізнесом і підприємництвом

 — проповідується махровий («проазаровського типу») етатизм у податковому законодавстві

 — антиолігархічний і антиофшорний порядок денний дискредитовано

 — зазнала фіаско комплексна реформа контролюючих органів 2019—2020 років, а ліквідацію податкової міліції поставлено на паузу, як і питання позбавлення контролю економіки з боку поліції і СБУ

— спостерігається відмова від будь-яких радикальних кроків — політика напівзаходів і суперечливих рішень, яка посилює ситуацію

— сталася втрата значущості/пріоритетності євроінтеграційного курсу.

Результат — економічна, регуляторна, фіскальна (податкова і митна) політики держави були і залишаються провальними. Слабка ланка. За таких умов, 40-відсоткова втрата дружнього електорату не виглядає надмірною або неадекватною (останні виміри вказують на зниження підтримки президента з 73% до 46%).

Але поганий старт — не підстава для відчаю і опускання рук. Україна як ніколи потребує «колективного Саакашвілі « (реформи ніколи не робила одна людина, реформи робить команда), здатного здійснити рішучі, радикальні реформи. Потрібен сміливий експеримент і пошук унікальних рішень (як каже нам 29-річний досвід, емуляції і сліпе копіювання не допоможуть). А ще потрібен символ реформ/успіху, здатний дати сигнал громадянам країни, що зміни почалися і вони будуть продовжені.

В оновленому порядку денному обов’язково хотілося б бачити такі питання (перелік не закритий і напевно буде розширено):

 — економіка свободи — згортання грубого втручання держави в економічні процеси. Левіафана потрібно звільнити від тих функцій, які не обов’язково мають бути державними і з якими він погано справляється. Цьому допоможе аудит функцій і сервісів державних органів зі створенням єдиного відкритого реєстру, де кожен громадянин зможе побачити обсяги і вартість послуг держави;

— нова податкова система, що відповідає нинішнім викликам і слабкості національної економіки, а саме: проста (не більше 6−7 податків); справедлива, яка характеризується хорошою збираністю при помірних податках; необтяжлива, тобто така, що потребує зниження адміністративних бар'єрів і дерегуляції. Тут нас чекає болюче скорочення державних витрат і урізання податкових пільг і преференцій (яких на сьогодні понад 260), без яких зниження податків неможливо;

— нова адміністративна реформа, «злиденній» і економічно не вільній країні абсолютно не потрібно 73 міністерства і відомства, а значить є попит на ліквідацію структур, особливо з нульовою довірою громадян, а також подальше скорочення кількості чиновників. Але зворотним боком медалі мають стати зростання зарплат держслужбовців (у перспективі до ринкового рівня) і оновлення кадрів (у виняткових випадках близьке до 80−90%).

Епоха вимушених модернізацій (що відбуваються на вимогу західних партнерів), породжена ще часами Порошенка, має змінитися справжніми реформами, або наша країна так і буде залишатися з принизливою приставкою «failed state» — правління посередності в ім'я посередності.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.