Проблеми не на лінії фронту. Завдання з зірочкою для мобільних операторів

27 липня, 20:17

Екстраординарні обставини, з якими зіткнулася Україна, потребують екстраординарних рішень і підходів.

Неможливо вести повномасштабну війну за своє існування, регулюючи суспільні відносини нормами мирного часу. Наочною ілюстрацією цієї тези може бути ситуація, в якій опинилися оператори мобільного зв’язку.

Відео дня

Навряд чи варто доводити, що українські мережі мобільного зв’язку з честю витримали випробування воєнного часу. За чотири місяці найжорстокіших боїв не було, здається, жодного повного випадку, у всіх трьох операторів, відмови мереж навіть у зоні воєнних дій. Оператори «великі трійки» оперативно реалізували цілу низку екстраординарних рішень, зокрема національний роумінг та режим «роумінг як вдома» для українців за кордоном.

Зрозуміло, дива не сталося, і українські оператори мобільного зв’язку зрештою зіткнулися з викликами, на які вони не мають відповіді. Хоч як парадоксально це звучить, найбільші проблеми виникли у регіонах, які розташовані найдалі від лінії фронту.

Масова міграція всередині країни призвела до масштабних дисбалансів, які неможливо компенсувати наявними силами.

По-перше, різко зросло населення Правобережної України. Особливо західних областей. Тільки у Київстар йдеться про чотири мільйони абонентів, які з вечора на ранок з’явилися там, де їх не було до початку російського вторгнення. Для Водафону, чиї позиції традиційно були сильними на сході України, ця пропорція ще вища.

По-друге, мільйони абонентів перемістилися з міст до сіл, де т.зв. ємність мереж завжди була набагато меншою.

Ці два фактори призвели до різкого, на 30−50%, зростання навантаження на наявні мережі. Десь поки що рятує наявний запас міцності, а десь ємність мереж уже вичерпана і спостерігається деградація сервісу. Мережі мобільного зв’язку в певному сенсі влаштовані дуже просто, простір для маневру невеликий. Якщо немає можливості нарощувати частотний ресурс, потрібно збільшувати кількість базових станцій. Будувати, будувати та ще раз будувати. І ось тут оператори стикаються із трагікомічними складнощами.

Щоб організувати ще одну базову станцію, у загальному випадку необхідно побудувати ще одну вежу чи т.зв. сайт (розташування, позицію) на даху будівлі, наприклад. Нічиєї землі в Україні давно вже немає, кожен її клаптик, тим паче кожна будівля має власника. Якщо це приватна особа, як правило, з нею можна розпочати переговори та отримати хоч якийсь результат. Якщо ж ідеться про нерухомість, що належить територіальним громадам, надто часто починається такий знайомий нам за мирним життям цирк.

На сьогодні лише в Київстар у п’яти областях правобережної України — Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Хмельницькій — підвисли погодження на 300 з лишком базових станцій. Підвисли не тому, що місцеві громади відмовляються їх погоджувати, ні, йдеться про набагато екстравагантніші причини. Секретар ради поїхала за кордон із печаткою, тому немає змоги завірити позитивне рішення депутатів. У районі не лишилося землемірів для оформлення землевідведення. Депутати виїхали за межі області, а то й за кордон, тож неможливо зібрати кворум. Ніхто не проти, просто життя таке, тому «так, але ні».

Ситуація з розвитком мереж мобільного зв’язку має характерний присмак маразму. Наприклад, Київстар готовий оперативно збудувати близько 400 базових станцій, що означає, серед іншого, 720 млн грн інвестицій для країни, яка воює. Однак теперішні процедури ухвалення рішень роблять це практично неможливим. Землевідводи для об'єктів критичної інфраструктури впираються у право власності місцевих громад. Точніше, навіть не в право як таке, як у процедури, що його забезпечують.

Мобілізаційна економіка не може функціонувати в ситуації панування навіть не інтересів власника, а лише комфорту його представників. Навряд чи місцеві громади заперечуватимуть проти поліпшення цифрової інфраструктури, що їх обслуговує. Виїзд секретаря місцевої ради або депутатів не має ставати непереборною перешкодою для цілої країни.

Якщо говорити про телеком-індустрію, потрібно спростити та прискорити процедури легалізації земельних ділянок для будівництва веж для базових станцій. Учасники ринку роблять все, що від них залежить, аби зрушити ситуацію в цьому напрямі. 24 червня 2022 року в Раді було зареєстровано законопроект 7487, який передбачає скорочення термінів землевідведення. Втім, навряд чи можна вважати адекватним рішенням скорочення з одного року до 6 місяців, та й то лише на період воєнного стану. Як мінімум, мова повинна йти про не більш як три місяці.

Хочеться вірити, що Міністерство цифрової трансформації та Національний центр оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій зможуть взяти на себе та довести до кінця ініціативу учасників ринку. Мобілізаційна економіка це не стільки гасло та фетиш, скільки спосіб дії, націлений на вирішення завдань у ситуаціях граничної напруги сил країни. Якщо потрібно навчитися узгоджувати будівництво об'єктів критичної інфраструктури не за рік, а за кілька тижнів — треба це зробити. З таких, на перший погляд, невеликих та непомітних кроків і складається шлях до перемоги.

Показати ще новини
Радіо НВ
X