Такі різні. Чому прогнози НБУ та уряду не збігаються
Прогнози ключових макроекономічних параметрів Національного банку та уряду часто не збігаються. Чи не свідчить це про неузгодженість державних політик?
Матеріал підготовлений у співавторстві з директором департаменту монетарної політики та економічного аналізу Сергієм Ніколайчуком
Часто лунає думка, що уряд та НБУ мають виступати єдиним фронтом і публікувати узгоджені макроекономічні прогнози. З цим можна посперечатися. І ось чому.
Уряд vs центробанк
Погляньмо на міжнародний досвід. Кожен з 40 центральних банків, що проводить монетарну політику на основі режиму інфляційного таргетування, включаючи НБУ, оприлюднює свій макроекономічний прогноз. Водночас уряди цих країн також мають свої прогнози, хоча і не завжди розробляють їх власноруч. Схожа ситуація і в Єврозоні, де ЄЦБ і Єврокомісія оприлюднюють свої власні прогнози і часто вони не співпадають. Приклади таких прогнозів наведені у таблицях.
Таблиці. Відхилення прогнозів центробанків і урядів
Чому ж європейські і не тільки країни йдуть таким шляхом
Тому що прогноз — це не річ у собі, не фінальний продукт. Це насамперед — інструмент для ухвалення рішень з певних політик і пояснення суспільству підґрунтя цих рішень.
Для уряду макроекономічний прогноз насамперед потрібен для планування бюджету, а тому є елементом політичної комунікації з парламентом. Окрім цього він не має прямої операційної корисності, на відміну від, наприклад, прогнозу надходжень в розрізі податків та платежів.
Зважаючи на це, такий прогноз може бути предметом політичного втручання в межах бюджетного процесу. У гіршому випадку — перетворитись на прямий політичний торг з приводу бюджету.
Саме тому в окремих країнах за формування «урядового» макроекономічного прогнозу під час підготовки проектів державних бюджетів відповідають незалежні фіскальні інституції (наприклад, у Нідерландах і Великобританії; ще в низці країн такі інституції готують альтернативні прогнози до урядових, або схвалюють останні).
Натомість для центрального банку макроекономічний прогноз — це його бачення шляху до досягнення цілей з інфляції. Такий прогноз робиться на основі поточних і майбутніх рішень з монетарної політики, тобто рішень з визначення рівня ключової ставки в економіці (у випадку НБУ — облікової ставки).
Прогноз центробанку набуває вирішальної ролі у процесі розроблення цих рішень через часову затримку в ефектах процентної ставки на макроекономічні процеси. Власне тому, часто режим інфляційного таргетування називають режимом «таргетування прогнозу інфляції». У цьому процесі прогнозування використовується вся наявна інформація та різноманітні моделі функціонування економіки.
Ціль vs прогноз
Фактичні економічні показники достатньо часто відхиляються від прогнозних. Це абсолютно нормальна ситуація, адже економічні процеси є комплексними. Траєкторія кожного показника залежить від низки факторів та реалізації тих чи інших ризиків, передбачити які неможливо.
Для підвищення довіри до своїх прогнозів державні інституції мають бути максимально прозорими для усіх своїх стейкхолдерів. Саме тому у липні Національний банк доєднався до компанії провідних центробанків-інфляційних таргетерів і почав публікувати серед інших макропрогнозів додатковий показник — прогноз облікової ставки, тобто фактично оголосив своє бачення майбутньої вартості ресурсів в економіці.
Публікація такого прогнозу мала на меті поліпшення зрозумілості та передбачуваності монетарної політики для усіх стейкхолдерів. Прогноз ключової ставки буде корисним для бізнесу, аналітиків, інвесторів, домогосподарств під час прийняття інвестиційних рішень, розробки планів з розвитку бізнесу, схвалення рішень щодо заощаджень.
Такий прогноз також формуватиме очікування учасників фінансових ринків. Це дасть змогу Національному банку посилити вплив облікової ставки на вартість фінансових ресурсів і згодом — на інфляцію. Отже, у такий спосіб Національний банк може ще більше зблизити прогнозні макроекономічні показники з фактичними.
Прогноз обмінного курсу
Можливо, через певний час доцільним буде і оприлюднення прогнозу обмінного курсу, інформацію щодо якого НБУ подає Президенту України, Верховній Раді та уряду під час підготовки державного бюджету. Водночас Міністерство економіки розробляє власний макроекономічний прогноз, частиною якого є й оцінки обмінного курсу узгоджені з іншими припущеннями та показниками прогнозних сценаріїв.
Практика оприлюднення такого прогнозу не надто поширена у світі. Сьогодні тільки Чеський національний банк публікує курс власної валюти відносно євро та долара США. Ще чотири центральні банки публікують усереднений обмінний курс до кошику валют торгових партнерів.
Основним ризиком такого кроку є сприйняття прогнозу обмінного курсу як зобов’язання центрального банку цього курсу досягти. Його оприлюднення стає певним якорем, на який орієнтуються громадяни, і інколи це викривляє їх майбутні очікування.
В умовах плаваючого обмінного курсу будь-який прогноз курсу (Національного банку, уряду, МВФ чи якоїсь приватної організації) має ймовірнісний характер. Фактичне значення може співпасти з прогнозним, а може і суттєво відхилитися, якщо закладені в прогноз припущення та показники відрізняються від очікуваних.
Єдиний фронт vs багатоголосся
Та повернемось до різниці в прогнозах уряду і НБУ. Вона є очевидною як з точки зору прогнозних циклів, так і наборів прогнозних показників. І це зрозуміло.
Монетарна політика більш гнучка порівняно з фіскальною — змінити ставку можна набагато швидше ніж бюджетні параметри. Тому НБУ переглядає та публікує чотири прогнози на рік, а уряд лише раз на рік затверджує офіційний прогноз. Це звичайно не заважає представникам Мінекономіки та Мінфіну робити свої експертні оцінки впродовж року на основі нової інформації.
Та чи може в таких умовах НБУ використовувати урядовий прогноз для своїх рішень, а уряд — прогноз обмінного курсу НБУ? Звичайно, ні. Адже тоді кожна інституція буде обмежувати свій аналітичній потенціал, а на виході ми матимемо щось на зразок Держплану — абсолютно безкорисний у поточних мінливих умовах затверджений набір певних макроекономічних показників.
Водночас у своїй аналітичній і прогнозній діяльності уряд і НБУ мають кооперуватися і ділитися своїми напрацюваннями. Сьогодні така кооперація налагоджена. На експертному рівні відбуваються регулярні робочі зустрічі в НБУ для обговорення проекту макроекономічного прогнозу за два тижні до його публікації та в Мінекономіки в рамках обговорення консенсус-прогнозу. Вище керівництво обговорює ці питання під час засідань Ради з фінансової стабільності.
Відповідно, оптимальна формула в питаннях прогнозування нагадує правило координації політик. Кожен державний орган має займатися своєю справою, приймаючи до уваги дії інших. Прогнози стають важливими елементами комунікації цих політик. НБУ має брати до уваги урядові прогнози і відповідно корегувати свої дії. Відповідно і уряд має прислуховуватися до прогнозів НБУ і реакції його монетарної політики і враховувати їх у своїй діяльності і своїх прогнозах.
Суспільство від такої втрати монополії на прогноз і плюралізму думок тільки виграє. Звичайно, чим більшою довірою при цьому користуються прогнози, тим більш ефективним засобом комунікації та впливу на очікування вони стають. Це стосується і прогнозів центральних банків, і прогнозів уряду.
