Private Equity Fund: що за інструмент і навіщо він українському інвестору
Чому інвестори в Україні, які інвестують в Private Equity фонди, зростають значно швидше, ніж компанії на зарубіжних ринках
Матеріал підготовлено у співавторстві з керуючим партнером Capital Times Сергієм Гончаревич
Часто інвестори ставлять питання: в яких випадках варто інвестувати капітал у власний бізнес, а в яких фондувати інші проекти.
В Україні наразі вже формується певна критична маса фінансового ресурсу, який власниками не може бути використаний з різних причин. Є власники, для яких бізнес залишається зростаючим, що швидко розвивається і таким, який потребує додаткового фінансування. У такому випадку, якщо цей бізнес успішний, і, якщо він дозволяє заробляти хороший IRR (Internal Rate of Return) на вкладені інвестиції, швидше за все, сенсу дивитися в бік Private Equity немає.
Ми говоримо про тих власників бізнесу, які з різних причин, не розглядають варіант застосування і використання фінансового ресурсу в своїй справі, наприклад:
• Наразі бізнес не зростає, сягнув певної межі. Ринок наситився, або якась базова експортна експансія була проведена, але для того, щоб далі масштабуватися, потрібно виходити на новий рівень, або, у випадку з локальним ринком, будувати ще один завод, сертифікований під постачання на конкретний ринок. Відповідно, власник не знаходить варіантів для застосування додаткових ресурсів у свій бізнес.
• Другий варіант — власник працює на висококонкурентному ринку, де маржинальність бізнесу впала, і зараз інвестування в бізнес не є розумним, оскільки воно не принесе повернення на вкладені кошти, такого, якого очікує для себе інвестор.
Якщо ми говоримо про повний спектр можливих інвестиційних інструментів, в які могли б вкладатися власники бізнесу, скажімо так, wealthy individuals, на українському ринку, вибір невеликий. В основному він обмежується українськими бондами, номінованими як у валюті, так і в гривні, які приносять непогану прибутковість, хоча і мають відповідні ризики, акціями публічних компаній, дорогоцінними металами, тими ж опціонами, або ж якимись дуже точковими історіями.
У будь-якому разі, коли йдеться про портфелі — варто згадати, що, наприклад, наш підрозділ Wealth Management історично працює з прибутковістю на рівні 8−10% за збалансованими портфелями, в яких частка акцій північноамериканських компаній досить висока. Це не така низька прибутковість, як, наприклад, прибутковість з безризикових паперів американського уряду, на яких зараз можна заробляти десь 2,5% річних, і не така низька прибутковість, як, наприклад, за тими ж депозитами, в яких можна зараз розміщуватися в українських банках, або банках з іноземним капіталом, які теж приносять кілька відсотків річних в кращому випадку.
З іншого боку, ми бачимо історії з Private Equity. Ми розуміємо, що в разі вдалого входу в активи, які формують портфель такого Private Equity фонду і в разі вдалого подальшого операційного управління цими активами з боку команд, на даних активах IRR на інвестиції може становити 25−30% річних у валюті. При цьому це не якісь венчурні інвестиції, це інвестиції в реальні бізнеси, які генерують операційний грошовий потік з першого дня роботи. Бізнеси, які, можливо, на момент входу перебувають не в кращій стадії розвитку, що не на піку економічного циклу, але при цьому на упродовж 3−5 років показують дуже непогане зростання, як стосовно базису на момент входження, так і щодо компаній — аналогів на зарубіжних ринках.
Ті інвестори в Україні, які інвестують в Private Equity фонди, зростають значно швидше, ніж компанії на зарубіжних ринках, тому що є певні ніші на маржинальному ринку, які досі інтенсивно розвиваються. Є багато кейсів з експортної експансією: при досить низькій собівартості виробництва багатьох товарів в Україні можлива експортна експансія як на європейські ринки, так і на ринки Близького Сходу, Північної Африки, Південної, Південно-Східної, Східної Азії — це цікаво, тому що вони дуже конкурентоспрможні.
Неабияким прикладом тут може бути кейс конкуренції українських компаній — виробників м’яса з найдешевшими світовими виробниками, компаніями з Таїланду і Бразилії. При тому що в Бразилії збирається кілька врожаїв кукурудзи і сої на рік, завдяки особливостям кліматичних умов, за собівартістю виробництва м’яса ми не поступаємося цим компаніям, а за якістю — перебуваємо на тому ж рівні або навіть вище. А отже, в період 2017−2018 рр. українськими компаніями були витіснені американські виробники з європейського ринку, які там були тривалий час, в українських компаній з’явилася можливість зайняти цю нішу. Отже, ми дійсно говоримо про розкид дохідності і про ті ризики, які існують. Насправді, інвестуючи в напрямку Private Equity, майбутній limited partner фонду має усвідомити, що це не венчурний фонд, тут згорає не кожна друга інвестиція, тут, напевно, fail rate знаходиться на рівні 15−20%.
Тобто одна з 5 компаній може залишитися на тому ж рівні, на якому вона була в момент входу в інвестицію, ризик того, що компанія стане банкрутом повністю — дуже низький. При цьому 4 з 5 компаній покажуть зростання: 2 з 5 покажуть дуже хороше зростання, і бездоганне зростання буде ще у двох компаній. Відповідно, є так званий downside protection, тобто межа, нижче якої оцінка даних інвестицій навряд чи може знизитися. І, відповідно, є хороший потенціал зростання, якщо йдеться про IRR — там 30% відсотків річних, це означає що інвестиція за 4 роки має зрости в ціні в 2,9 раза. Тобто за 4 роки умовно ваша інвестиція потроюється.
Мовиться про долар США, тобто про те, що інвестиції в Private Equity певною мірою захеджовані від валютних ризиків, адже, як правило, вибирається компанія зі збалансованим продуктовим портфелем стосовно географії продажів. У такому випадку навіть в умовах девальвації на локальному ринку є можливість відвантажувати продукцію за валюту на експортні ринки і таким чином знизити валютні ризики.
Якщо мовиться про ризик дефолту — знову ж Private Equity це така історія, де інвестор намагається заходити в бізнеси, забезпечені активами. Це схоже на банківське кредитування, де кредити залучаються під забезпечення і щось передається в заставу. У Private Equity інвестори рідко йдуть в дистрибуційні кейси, коли немає фізичних активів, які могли б забезпечити оцінку бізнесу, а є тільки клієнтський портфель і управлінська команда, яка працює з цим бізнесом.
Це можуть бути активи в фармацевтиці, можуть бути в сільгосппереробці, в FCMG. У будь-якому разі це активи, які забезпечені певними виробничими потужностями, які можуть виступати умовно базовою оцінкою бізнесу навіть в тому випадку, якщо справи підуть не так, як ми очікували.
Є, звісно, винятки з правил: сервісні, IT-компанії, де основний актив — це персонал. У цих кейсах дійсно пайп-лайн проектів, клієнтський портфель — це те що важливо, але в даних випадках в цих кейсах немає фізичного забезпечення оцінки бізнесу. Проте ці компанії показують зростання в 20−30% річних в доларах, ризики компенсуються досить швидким ростом і доволі агресивними IRR та Cash on Cash. Тому інвестиції в такі бізнеси також поширені.
