Що не так із податковою реформою 10−10−10
Мої заперечення проти проєкту податкової реформи, який із таким хайпом було винесено на обговорення.
1. Податкова реформа в Україні назріла та перезріла. Без податкової реформи, власне, з великою імовірністю, країни як незалежного економічного гравця на карті Європи не буде.
2. Вкрай велика ймовірність того, що запропонований проєкт профанує ідею податкової реформи і в результаті, у разі впровадження його у поданому вигляді, може призвести до абсолютно протилежних результатів: від банкрутства країни до посилення репресивних податкових органів та зіпсованих відносин із міжнародною спільнотою, яка має бути основним донором щодо податкової реформи.
3. Я не можу оцінити ступінь імовірності описаного в п. 2, оскільки наданих авторами даних не вистачає для серйозного аналізу. Прохання дати змогу подивитися на деталізовані припущення, які лягли в основу моделі, та на саму модель (за межами двох роздрукованих сторінок, з яких неможливо зробити будь-які висновки, крім тих, що хочуть зробити автори) ігноруються.
4. Якщо, як стверджує Михайло Кухар і підтверджував Андрій Длігач, розрахунки для моделі робив Ukrainian Economic Outlook, то моє побоювання щодо того, що розрахунки зроблено неправильно, лише міцнішає. Усі прогностичні моделі Михайла, результати яких я бачив, були очевидно побудовані на гіпертрофовано оптимістичних очікуваннях і зрештою давали результати, які вкрай погано поєднувалися з реальною економікою. Без можливості подивитися на власне модель (а там, судячи з картинок, прості ексельки, ніякого штучного інтелекту) моя думка про наведені розрахунки ґрунтуватиметься на минулих регулярних та численних помилках Ukrainian Economic Outlook. Тобто я припускатиму, що результат агресивно оптимістичний і побудований на абсолютно нежиттєздатному наборі даних, а реальний результат буде набагато гіршим.
5. Подана концепція ніяк не торкається двох ключових питань, наведених нижче, від відповіді на які сильно залежить життєздатність і готовність суспільства (і бізнес-спільноти) прийняти таку реформу:
5.1. Концепція базується на припущенні, що радикальне зниження ставки податків не призведе до істотного зменшення податкових надходжень до бюджету. При цьому основним джерелом фінансування компенсаторів є надходження коштів ззовні України, від міжнародних партнерів і, можливо, з міжнародних ринків капіталу, якщо і коли вони будуть доступні для України. При цьому відсутній опис або аналіз перехідного періоду від чинної системи оподаткування до заявленої, а також джерел фінансування в цей перехідний період.
Як доказ наведено розрахунки того, як виглядав би бюджет України у разі, якби запропонована система оподаткування діяла вже сьогодні. При цьому з обговорення на сторінках Андрія Длігача очевидно, що цей аналіз спирається на припущення про значне розширення бази оподаткування (за рахунок виходу бізнесу з тіні), яке має здебільшого компенсувати податкові надходження, що випадають, внаслідок зменшення ставки.
Проблема з цим припущенням полягає в тому, що його реалізація насправді потребує одного з двох: або податкової амністії, або значного перехідного періоду. Поясню на прикладі: припустимо, з 1 січня 2023 року запроваджено новий порядок оподаткування і я, патріотично налаштований бізнесмен середньої руки, який, безумовно, підтримує податкову реформу, ставлю питання про те, як мені чинити далі. Я платив зарплату в конвертах, тепер хочу платити її по-новому, в білу, щоб допомогти новому економічному курсу держави. Моя проблема в тому, що якщо я почну платити зарплати в білу з цього самого 1 січня 2023 року, фонд оплати праці, що різко збільшився, буде негайним червоним прапором для податкової інспекції, у якої негайно виникне фактично пряма вказівка на те, скільки доходів я оптимізував до 1 січня 2023 року.
Цього можна уникнути, якщо паралельно з цим буде проведено податкову амністію і я не матиму ризику претензій держави щодо минулої практики ведення бізнесу. Але проблема в тому, що податкова амністія — це червона ганчірка для багатьох міжнародних донорів, які мають давати гроші на фінансування компенсаторних механізмів, а без надходжень із цих джерел бюджет просто не зійдеться.
Альтернативою для мене, як бізнесмена, буде дуже поступове підвищення фонду заробітної плати, щоб це не так впадало у вічі, і, відповідно, суттєвий недобір державою податків протягом відносно довгого часу (мінімум року, найімовірніше — двох років).
5.2. Розширення повноважень податкових органів як необхідну частину початку нової системи оподаткування. Заздалегідь зазначу, що я не є експертом у сфері реформи оподаткування (а також, втім, як і жоден з авторів запропонованої концепції не є експертом у цій сфері). Я більш-менш детально читав про реформування системи оподаткування в Новій Зеландії, читаю детальні дискусії у пресі щодо можливої реформи оподаткування в Австралії та читав про реформи оподаткування в Грузії та Росії. Ці реформи (або часткові реформи, як в Австралії, з досвідом обмеженої податкової амністії офшорних капіталів замість зменшення ставки оподаткування та відмови від переслідування порушників податкового законодавства) об'єднує одна, очевидно, необхідна дія — всім їм передувало суттєве розширення повноважень податкових органів щодо переслідування порушників податкового законодавства. Іншими словами, держави покладалися не лише на економічний пряник від зменшення ставок оподаткування, а й на економічний (і кримінальний) батіг переслідування тих, хто хотів продовжувати стару практику ведення бізнесу.
Питання рівня підтримки у суспільстві (і тим більше у бізнес-спільноті) ідеї наділення податкової інспекції додатковими повноваженнями мені здається риторичним. Пам’ять про орлів Клименка у суспільстві житиме ще дуже довго.
6. Зобов’язання України за міжнародними договорами. Запропонована реформа прямо порушує зобов’язання України за міжнародними договорами, зокрема щодо ставки ПДВ. Поки ми залежимо від того ж ЄС, як від одного з ключових джерел фінансування дефіциту бюджету, порушувати прямі норми міжнародних договорів, підписаних не просто за нинішньої влади, але вже під час війни (на яку, в результаті, таке порушення вже не спишеш), видається, м’яко кажучи, нерозумним. Обговорення цього питання з тим самим Михайлом Кухаром, який з подивом для себе відкрив, що Україна (а) є кандидатом у члени ЄС та підписала (у червні 2022 року) ряд зобов’язань у зв’язку з цим, (б) у ЄС є директиви щодо гармонізованого рівня ставок ПДВ, що показало, що цим питанням автори концепції не надто переймалися, припускаючи, напевно, що війна все спише.
7. Обґрунтування припущень запропонованої реформи та розрахунки. Опитування представників бізнесу. Андрій Длігач пише, що з окремих питань було опитано 800−1000 підприємств, а детально опитано (і взяли участь) 206 підприємств. За описами Андрія, питання виглядають, як дилема Фаїни Раневської «Дівчинко, ти хочеш, щоб тобі відірвали голову чи поїхати на дачу?» Судячи з описів, компаніям ставили запитання «Чи підтримуєте ви ставку оподаткування на рівні 10%?» або «Чи вважаєте ви, що нарахування та сплата податків на доходи має бути обов’язком працівників та підприємства не повинні цим займатися?» і було б наївно розраховувати на те, що хтось із опитуваних відповість «Ні, не підтримую». Без оприлюднення списку запитань та відповідей на них, вся аргументація, побудована на посиланні до опитування компаній, виглядає притягнутою за вуха.
При цьому моє головне заперечення проти цього проєкту — дуже висока ймовірність величезних помилок у прогнозуванні. Якщо системні помилки у прогнозуванні курсу української гривні в минулі роки були просто кумедним приводом посоромитися і виграти у Михайла пляшку віскі, то помилки у прогнозуванні бюджету такого ж рівня — це бюджетний дефіцит не у 2−3, а у 15%, якщо не у 20%, до прогнозованого.
Тому без можливості проаналізувати розрахунки авторів, я гадаю, що автори вкотре намалювали картинку світлого майбутнього, яка може реалізуватися, але ймовірність такої реалізації вкрай низька.
