Чи запровадять у США ПДВ і до чого тут Ілон Маск?
Ілон Маск опитуванням у Твітері про продаж акцій Tesla привернув увагу навіть українців до «ліваків Байдена, які хочуть обдерти багатих американських підприємців, як липку». Але багато українців не знають американського контексту, а він особливий.
1. Тоді як майже всі розвинені країни найбільше податків збирають зі споживання (ПДВ, акцизи — 33% в середньому по OECD, в Україні - більше 50%), американські бюджети наповнюються з доходу фізосіб — 42% від усіх надходжень (OECD — 24%, Україна — 10,5%).
2. Корпоративні податки дають лише 4% американського бюджету (OECD — 9,6%, Україна — 11,5%). Значна частина корпоративних доходів у США стягується уже після розподілення, тобто з власників бізнесу, у вигляді того ж податку на доходи фізосіб. Інша причина таких малих податків з корпорацій — перенесення доходів у низькоподаткові юрисдикції, з чим Байден активно бореться, просуваючи глобальний мінімальний корпоративний податок, про що я вже писав раніше.
3. Байден хоче збільшити долю держави в економіці, витрати на інфраструктуру та соціалку. Тобто рухатися в бік європейської моделі «великого уряду». Варіантів два — збільшувати оподаткування доходів, в першу чергу — найбагатших громадян, або переходити на ПДВ, як решта розвиненого світу, щоб розширити податкову базу. І про це вже говорять профільні експерти. «Великий уряд» без ПДВ — це складно. США ще можуть «друкувати» гроші, але це не сталий спосіб, інфляція вже й так ставить рекорди.
4. Частка виборців, які переймаються тим, що компанії та багаті американці не платять справедливу долю податків — вдвічі більша за частку виборців, які переймаються, що вони самі платять забагато податків. Це можна пояснити й тим, що у США дуже нерівномірний розподіл доходів.
5. Оподатковувати найбагатших можна двома способами — оподатковувати їх багатство (wealth) чи доходи. Проблема з податками на багатство в тому, що від них легко ухилятися. На початку 90-х було 12 багатих країн з податком на багатство, зараз залишилося 3.
6. Пропонована максимальна ставка ПДФО — 40%, починається з доходу в $400 тис. на рік — тобто для верхніх 5% по доходах. Але вона не враховує багато можливостей для законного зменшення податкового навантаження, які використовуються. Як те ж успадкування дітьми інвестицій, яке практично обнуляє базу оподаткування ПДФО для capital gains.
Цікаво, що в скандинавських країнах, як крайньому прояві welfare states, максимальна ставка починається десь із середнього рівня доходів. Але й розподіл доходів та концентрація багатства там значно рівномірніші.
Громадяни з низьким та середніми доходами у США платять значно менше податку на прибуток, майже половина — не платять взагалі.
7. Байден схиляється до ідеї ще додаткових 3% на доходи фізосіб понад 5 млн доларів на рік. Тоді як інші демократи — Сандерс і Воррен просувають саме податок на багатство — 2% щорічного податку на чисті активи обсягом від $50 млн до $1 млрд і 3% з активів понад $1 млрд. Це буде податок на 1 з 1 000 американських сімей, який має збирати по $300 млрд щороку. Оце власне трігернуло Маска.
8. Попереднє зниження податків Трампом практично не вплинуло на інвестиції та зайнятість (МВФ оцінив, що ефект від tax cuts на інвестиції бізнесу був у межах 0,1 п.п. на рік). Одна з причин — на монопольних ринках дохід генерується не обов’язково інвестиціями, можна просто піднімати ціни.
Мотивація «забрати в багатих — віддати бідним» — вона в американській економічній дискусії не стільки про рівність та справедливість. Вона — про стимулювання економіки.
Гарний приклад, який зараз на слуху в США — зростання цін на памперси. Ринок контролюють фактично два гравці - P&G та Kimberly-Clark. Недавно обидва оголосили про підняття цін на ряд товарів через проблеми з сировиною і подорожчання логістики. Однак у того ж P&G net margin (чистий прибуток, поділений на дохід від діяльності) цього року склав 18% - один з кращих їх результатів за останні 15 років.
На конкурентному ринку прибутковість бізнесу не буде складати 18%. Вона тяжітиме до нуля (в реалі - кількох відсотків). Для збільшення маржинальності потрібні постійні інновації. Які покращать товар так, щоб за нього можна було брати більше, ніж конкуренти, або зменшать витрати так, що маржа зросте за тої ж ринкової ціни (поки такі ж інновації не запровадять конкуренти і не знизять ціни). Але, чим менше конкуренції на насиченому ринку, тим менше стимулів у корпорацій інвестувати зекономлені на податках ресурси. От вони і не вкладають. І економіка не росте. А от ціни ростуть. І зараз уже дискутують, наскільки істотно на інфляцію у США вплинуло зменшення конкуренції, монополізація окремих ринків.
Тому мотивація «забрати в багатих — віддати бідним» — вона в американській економічній дискусії не тільки, і навіть не стільки про рівність та справедливість, це більше для політиків. Вона — про стимулювання економіки.
Громадяни з нижчими доходами більшу долю доходів витрачають, тому перерозподіл державою грошей від тих, хто не інвестує і не споживає, на користь тих, хто споживатиме, оплачуватиме кращу освіту і т.д. — може стимулювати економіку.
Зараз фіскальна політика США на роздоріжжі. Вибір інструментів для наповнення бюджету та їх подальший успіх чи провал, вплинуть і на світову економіку та податкову політику інших країн. І якщо збільшення оподаткування багатих американців не принесе очікуваних результатів, не виключено, що ми станемо свідками переходу найбільшої економіки світу від податку з продажів до податку на додану вартість.
