Податок для ФОПів. Хто платить державі більше

24 грудня 2019, 13:20

Використання статусу ФОПів — справедливо чи ні

Метою цієї статті є поширення податкової культури і толерування рівності у сплаті податку фізичними особами. Жодним чином автор не брався обґрунтовувати спроможність бізнесу існувати за умов підвищення податків чи фінансові виміри розмірів ЄСВ чи інших обов’язкових платежів.

Відео дня

Як колись сказав Шекспір, — «Ми знаємо, хто ми є, але не знаємо, ким ми можемо бути».

Ким ми є? питання зумовлене тривалістю оформлення відносин фактичного працевлаштування під маскою підприємницької діяльності. Для кращого розуміння ситуації констатуємо, що правове врегулювання праці і підприємництва виписане в різних групах законів.

Перша група — це ті закони, які встановлюють хто такі фізичні особи підприємці, які ознаки підприємництва і як людина, будучи підприємцем мала б себе вести в діловому обороті, тобто набувати майно у власність, продавати майно, орендувати приміщення чи техніку, укладати всякого роду договори, здійснювати розрахунки.

Інша група законодавства — податкове. Це та сфера, в якій не визначається як бути ФОПом, але встановлено як людина має розраховуватись з державою у зв’язку з тим, що нею згенеровано прибуток.

За ознаками першої групи законів ФОПи є самостійними, ініціативними, такими що ведуть свою діяльність на власний ризик суб'єктами господарювання.

За підходами іншої - ФОПи мають право обирати в якому розмірі сплачувати податок (на загальних засадах в розмірі 18% від прибутку, за спрощеною системою за наявності ознак і умов від 176,20 гривень до 5% від всіх видів доходів).

Почнемо з того, що з моменту появи в податковому праві можливості використовувати систему спрощеного обліку та звітності підприємницької діяльності, бізнес не ставив під сумнів, чи працевлаштовувати спеціалістів, чи залучати їх в статусі ФОПів, бо математика тут проста: витрати на оплату спеціаліста (СП) при різних сумах заробітку становлять:

ФОП 1 грн — 1,05 (1,07)%

СП 1 грн — 1,47%

І прямопропорційно збільшують собівартість продукції (послуг) та зменшують маржинальність бізнесу. Так зробили будівельники, ресторатори, перевізники, розробники софта, навіть енергетики, позбавивши правових гарантів працівників.

Використовуючи прив’язку до класифікатора видів економічної діяльності, а не класифікатора професій і посад, основна маса працюючого населення сформувала реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Такий підхід, до певного часу, був зумовлений фінансовою ефективністю і оптимізацією. Але погодьтесь, такі геополітичні зміни як впровадження BEPS, індивідуальна необхідність декларувати приналежність до бізнесу (посада, роль, рівень заробітків, в цілях доведення присутності на ринку чи отримання візових документів, необхідність фіксувати зростання професійного рівня) стали поштовхом до зміни в парадигмі, проте в загальній масі зрушень не відбулось. ФОПи працюють за видами економічної діяльності на підставі укладених з компаніями договорів.

Нижче я спробую навести ознаки підприємництва та відповідні цим ознакам контраверсійні договірні зобов’язання (або їх відсутність), які демонструють явну невідповідність формально закріпленого і фактичного стану речей.

Наведені договірні умови, хоча і ставлять під сумнів конкурентну модель підприємництва, проте носять законний характер (через використання права іноземних юрисдикцій). Їх недолік також в тому, що при порушенні виконавцем договору, міри захисту стають неможливими в плані реалізації (відсутня доказова база, непропорційно високі витрати на оскарження дій ФОПа в судах, etc.).

Якщо прислухатись до здорового глузду, то використання статусу ФОПів, крім економічної складової, жодних інших переваг для бізнесу не несе, а навпаки ускладнює організацію, облік і фактичне відображення витрат. Жоден ресторан не хоче наймати особу, оплачувати її участь в майсеркласах, вкладати в розробку технологічних карт і відпускати її згодом зі всіма знаннями і досвідом працювати в конкуруючій структурі без відшкодування затрат на це або, принаймні, без їх обліку в статті власних витрат.

Піклування про побутові (обладнання садочків та дозвілля дітей, забезпечення тимчасовим житлом, транспортом), соціальні (спорт, участь в змаганнях), культурні (проведення корпоративів, тренінгів) потреби спеціалістів компаній є тою складовою витрат, яка спричиняє ведення подвійного обліку та встановлення додаткових систем для відображення фактичних показників фінансової діяльності компаній.

Досі ця незручність має єдине оправдання — низька податкова ставка. І буде вона доти, доки не змінять закон. А оскільки ініціатив і варіантів як його міняти багато, то хотілось би щоб будь-які грядущі нововведення не лише не ускладнювали життя бізнесу, а і були фахово обґрунтовані.

Так от, я вважаю спосіб оформлення відносин через використання спрощеної/пільгової/особливої системи низьковідсоткових податкових ставок до загальнопоширеного прибутку з основної діяльності патологічно не правильним. Накладення на існуючі ФОПічні відносини нових режимів типу формування спецфонду, створення окремих і ще окреміших груп платників завжди буде виглядати оригінально і не більше.

Оправданим є підхід ділити платників податку на види (великі платники/малі платники), з метою організації роботи як з боку фіскальної служби так і бізнесу — застосування принципу «витягнутої руки» для великий платників чи спрощений облік в побутовій сфері обслуговування, які в кожному з випадків мають на те управлінське та економічне обґрунтування.

Чіткість у ситуації з ФОПами має стерті границі ще й через те, що держава наче боїться прямо прокомунікувати підняття податку на прибуток людини і робляться такі реверанси, типу впровадження терміну «креативні індустрії» або встановлення через Мінсоцполітики ознак трудових відносин.

Уявімо, що ми живем в країні з розвиненою економікою, і спрощеної системи не існує. Є поняття прибутку, який фізичні особи сплачують зі всіх видів доходів. Основне джерело прибутку людини — надходження від основної діяльності, погодьтесь.

Прийнятним в світі є підхід, при якому різні ставки застосовують до різних видів доходу (роялті, дивіденди, виграші в лотерею) але з договорів від основної діяльності (трудових, цивільно-правових) ставка однакова. І так, в рамках принципу рівності суб'єктів права перед законом, мало б бути. Інакше де правда, якщо фінансист банку 18% + 1,5% з заробленого (середня по галузі зарплатня 17 065 грн/ 2019р), а його одногрупник (ФОП і контрагент «FinSoft», середня винагорода $1 700), який пише код для фінансової системи — 5% з обороту. При цьому, за місяць, перший сплачує 3 327 грн податку на прибуток, а другий 2 125 грн (ЄСВ та інші обов’язкові платежі не беруться до уваги в жодному з випадків).

Збільшення податків в суспільстві сприймається негативно, і я маю глибокий сумнів, що навіть при одночасному забезпеченні інших потреб бізнесу (як от забезпечення механізму захисту від не переманювання працівників на рівні трудового закону або удосконалення переліку підстав для припинення трудових відносин, посиленні захисту комерційної таємниці), ми досягнемо прогресу в питанні. Рівняючись на світовий досвід, слід очікувати вищих ставок оподаткування, без прив’язки до галузі чи виду діяльності. І виглядає, що тривалі заяви уряду та періодичні розгляди законопроектів по темі підвели суспільство до еволюційного прийняття змін.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X