Чим сертифікація Північного потоку-2 загрожує Україні?
Останній квартал року німецький регулятор мереж присвятить розгляду заявки на сертифікацію «Північного потоку-2». Це складний і тривалий процес, адже потрібно врахувати інтереси всіх учасників ринку, на яких вплине поява нового газогону.
Такий аналіз проводиться вперше по відношенню до такого проекту та ще й під шаленим тиском з усіх боків. Україна вже багато років — частина європейського газового ринку, і ми вважаємо, теж має право на аргументи та конструктивний тиск, які суттєво розкривають очі всім тим, хто прийматиме рішення, на майбутнє європейської енергетичної безпеки та конкуренції на ринках. Саме із цією метою, заявки на участь в сертифікації Північного потоку-2 подали ОГТСУ і НАК Нафтогаз від України, PGNiG і PGNiG Supply&Trading GmbH від Польщі. І поки триває процедура, варто і в Україні ще раз розглянути ключові аргументи.
Перше, що я бачу, як колишній політик, це ризик посилення військової та гібридної агресії з боку Росії.
Задовго до військового вторгнення російська кампанія проти України включала політичний і економічний тиск. У 2014 році окупацією Криму та дестабілізацією Луганської та Донецької областей Росія розпочала повноцінну військову агресію проти України. І цього разу вже йдеться не лише про територію України.
Наразі подальшу військову ескалацію з боку Росії стримують транзитні потоки газу через Україну. Проте Північний потік-2, який почали будувати у червні 2015 року, є невід'ємною частиною економічної та може стати продовження військової кампанії.
Військові дії на Донбасі вже зробили недоступними дві точки на російсько-українському кордоні — Прохорівку і Платово. Цього року газ до Європи йде через Сохранівку у Луганській області та Суджу в Сумській.
Що станеться з лінією фронту, якщо Росія більше не ризикуватиме власними грошима та газом? Наскільки значний ризик вторгнення до цих областей, якщо транзит газу для європейців зупиниться? Ми в ОГТСУ вважаємо — більш, ніж значний.
Друга загроза — ризик для постачання газу споживачам в Україні. Запуск чергового газопроводу Газпрому, особливо — без поширення на нього вимог Третього енергопакету та доступу до його потужностей третіх сторін, не збільшить джерела постачання газу до Європи. Проте цілком може зменшити кількість постачальників газу для України.
Наш досвід дозволяє так говорити, адже кожен запуск газогону Газпрому в обхід України зменшував використання української ГТС для транзиту. З останнього — запуск Турецького потоку звів до мінімуму завантаження південної гілки нашої ГТС, яка транспортувала газ до Балкан і Туреччини.
Зупинка транзиту газу через Україну одразу позбавить газу 5 українських міст на українсько-російському кордоні. Для решти України нульовий фізичний транзит означає вірогідний дефіцит 20% потреб у періоди пікового попиту. Адже для імпорту газу із ЄС ми маємо лише одну точку з гарантованими потужностями — Будінце (Словаччина). І її недостатньо за малих обсягів фізичного транзиту.
Переключення фізичних потоків газу на Північний потік-2 неодмінно вплине на здатність ОГТСУ виконувати свої зобов’язання із забезпечення безпеки постачання і ослабить позиції України, Молдови та інших сусідніх країн для тиску з боку Газпрому та Росії.
Третя загроза — економічний тиск на українців та європейців через зупинку транзиту.
Без транзиту Україні не потрібна газотранспортна система, розрахована на транспортування до 146 млрд кубометрів газу на рік. Цю систему будували саме для транзиту, тому вона така гнучка, надійна і потужна. Щороку Оператор ГТС сплачує державному бюджету України по $0,5−0,8 млрд податків та дивідендів. І 80% нашого доходу залежить від обсягів транзиту російського газу.
Якщо ж ГТС буде транспортувати відносно невеликі об'єми для внутрішніх потреб, то вартість її обслуговування ляже на українських споживачів. Розрахунки показують, що ріст тарифу на внутрішнє транспортування газу може становити 3−4 рази.
Оператору доведеться вивести з експлуатації значні частини ГТС: втричі скоротити кількість компресорних станцій, вивести з експлуатації частину газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород. Частину ГТС потрібно буде переобладнати під нові потреби — для імпорту газу лише з Європи і для обслуговування внутрішніх маршрутів.
Отже, з одного боку, Україна втрачає мільярди доларів доходу, а з іншого — мусить витрачатись на побудову нової інфраструктури, і за межами України теж. Адже для розширення імпорту потрібно буде приєднатись до Центральноєвропейського газового вузла в Баумгартені (Австрія) і усувати «вузькі місця» по всій Європі.
Скорочення транзитних потужностей української ГТС зменшить або взагалі знищить можливість транспортування водню або інших відновлювальних газів з України до Європи. Так Україна втратить шанс доєднатись до спільного руху за декарбонізацію Європи, який міг б стати можливістю економічного росту. Система не буде чекати можливості повністю замінити газ на водень. Її ефективна експлуатація та підготовка до майбутнього нового використання в тому числі залежить і від транзиту на найближчі 10 років.
У якості післяслова: Україна доклала багато зусиль, щоб повністю імплементувати європейське газове законодавство. Приєднання України і її підземних сховищ до газового ринку Європу посилює гнучкість та безпеку постачання газу всіх країн-членів ЄС.
У нас немає жодних нарікань від європейських контрагентів. У нас немає жодних причин сумніватись, що наш маршрут вигідний для Європи. Однак є цілеспрямована політика власника ресурсу щодо нав’язування інших маршрутів.
Росія використовує енергетику як політичну зброю для тиску на нас і наших сусідів. І єдине, що посилить запуск Північного потоку-2, це вплив Газпрому на газову інфраструктуру ЄС. Тому, задля енергетичної безпеки Європи і України у підході до сертифікації Північного потоку-2 не може бути жодних винятків. Саме цю думку ми плануємо доводити колегам в ЄС. Це не просто вимога принципів конкуренції, а це і питання безпеки газопостачання всіх європейських країн, які можуть опинитися в військовому та дипломатичному конфлікті з Росією.
