Яка різниця, хто обкакався, якщо грошей немає?
Чому умови МВФ було б логічно виконувати.
Насправді зовсім неважливо, яка зі сторін там «обкакалась» © Тимофій Милованов, чи це зробили вдвох і синхронно, чи взагалі ніхто не обкакувався, а всі слухняно ходили на лоточки на відмінно. Найважливіше результат. Ми не отримали ні грошей, ні обіцянок грошей, ні якогось притомного таймлайну і умов, коли і як ми хоч щось можемо отримати. Тільки «надії на продовження співробітництва і відновлення переговорів». З прямим сигналом, що Україна не виконує обіцяного всього півроку тому.
Взяли перший транш і перестали виконувати домовленості. І так «восьмий раз поспіль». Якби Україна була банківським позичальником, будь-який приватний банк уже б давно з ним розпрощався. Про державні мови не йде, там чужі гроші і тому держбанки, трапляється, кредитують навіть відвертих неплатників. Мовляв, у договорі так прописано, що ми повинні ще дати, ну і що, що він роками не платить за старими кредитами, не наші проблеми.
Нам щастить, що МВФ це чортові бюрократи. Раз вже є хоч якась програма і хоч якась співпраця, від неї вони вже не можуть так просто взяти і відмовитися. Як би там не диктувалося логікою і поведінкою не дуже, прямо скажемо, сумлінного контрагента. Для такого логічного висновку потрібно обкластися тоннами папірців, провести це рішення через десятки різних комітетів і зустрічей високого рівня, пограти у внутрішній офісний футбол і все таке. Загалом, жах бюрократа. Будь там приватні гроші, звичайно, вся б ця бюрократія, папірці, узгодження на якомусь етапі полетіли б геть. Але гроші там, як і в держбанках, спільні. Тобто нічиї.
На це, схоже, і розрахунок наших «п-переговорників»: трансакційні витрати від можливого розриву відносин для середнього менеджменту МВФ, що відповідає за Україну, занадто високі, щоб послати хитрого позичальника. Колись картина світу зміниться, «забудуться всі образи, все забудеться», і нам знову дадуть.
Проблема в тому, що зараз не дають. Прямо кажуть, що «справа не в мені, справа в тобі». Це факт — грошей немає, умови не виконані. Факт, який легко покласти на папір, в презентації та іншу бюрократію різних хедж-фондів, інвестфондів і просто фондів, які можуть щось проінвестувати в Україні. Ніби — МВФ гроші дає? Галочка навпроти «No». Україна виконує умови меморандумів? Знову галочка «No». Таке вперше? теж галочка «No». Що якийсь умовний і майже такий же забюрократизований інвесткомітет якогось фонду скаже на ці галочки? «Ми прочитали фейсбук Милованова і твіти Мендель, повірте, все не так однозначно». Так, саме так (сарказм).
Зрозуміло, що будь-який такий умовний комітет умовного або не умовного фонду віднесе Україну до країн з високим ризиком. А оскільки з прибутковістю у нас теж не те щоб складається, при нашому рівні ризику, і інвестиції робитимуться за залишковим принципом: ну є трохи зайвих грошей, куплю лотерейний квиток з шансом один на мільйон, якщо не пощастить, так не шкода.
Разом. Немає грошей МВФ — гірше репутація та інший інвестиційний скоринг. Гірше репутація і скоринг — менше інвестицій. Менше інвестицій — гірше рейтинги Doing Business і все таке інше. Гірше рейтинги — ще менше скоринг. Менше скоринг — менше грошей. Менше грошей — потрібно посилювати умови бізнесу тут (збільшувати податки, простіше кажучи, бюджет сам себе не виконає). Гірше умови бізнесу — менше інвестицій. Менше грошей — більша потреба в грошах МВФ. Це називається позитивним зворотним зв’язком. «Люди в клуб не ходять, бо кіна не крутять, а кіна не крутять, бо люди в клуб не ходять».
З цієї точки зору для наших «п-переговорників» логічно було б виконувати умови МВФ, нехай навіть там дійсно є щось від «зовнішнього управління» і «відмови від суверенітету». У що, правду кажучи, не вірю. Вірю, скоріше, в якісь чергові креативні ідеї представників МВФ, які надмірно патріотичним чиновникам а-ля «Техас повинні грабувати техасці» можуть здатися зовнішнім управлінням — що поробиш, різних експериментаторських ідей там і правда виникає багато, і не всі з них однаково корисні. Хоча б щоб розірвати цей чортів зворотний зв’язок.
