Китайський тигр підкрадається

21 листопада 2020, 11:30

Як Україні врахувати свої євроінтеграційні інтереси та не отримати нових ворогів.

Цього літа в українських медіа декілька разів прозвучала інформація від офіційних осіб на рівні Уряду, що співпраця з Китаєм є цікавою і, в декотрих аспектах, пріоритетною, для розвитку української економіки. Цілком очевидно, що мова йшла про приєднання України до китайської Ініціативи «Один пояс, Один шлях». З моєї точки зору до такої співпраці треба ставитись обережно, і не тільки тому, що, як аргументує латвійський дослідник Яніс Ейхманіс, Китай ніколи не дотримується стратегії «win-win» на практиці, граючи лише в свою сторону.

Відео дня

Наприклад, в торгівлі з ЄС Китай робить акцент на тому, що в ЄС хоче закуповувати агропродовльчі товари, а натомість їм пропонує власні товари з високою доданою вартість. Якщо Китай так «вигідно» торгує з одним з найбільших світових ринків, то можна лише припустити, де буде Україна через два-три роки торгівельної «любові» з Піднебесною. В нашому конкретному випадку це нова геостратегічна гра, що відбувається на терені майже недієздатної міжнародної системи, яку колись змайстрували в Ялті. За такої ситуації, неправильні рішення та заяви зі сторони України можуть коштувати їй стратегічного партнерства із ЄС та США.

Зародження нового китайського підходу

В 2012 році прем'єр Китаю Вень Цзябао приїхав в Республіку Польшу презентувати ідею 16+1, куди запросив лідерів 16 країн європейського центру та сходу та запропонував їм інклюзивні рамки співробітництва. ЄС не звернув на це увагу, хоча ця подія відбулась на його території. В тому ж році з’явилась концепція китайського філософа Ванг Йізі, суть якої можна було відразу побачити в назві «March West», або ж «Марширувати на захід». Як зазначив викладач міжнародних відносин Талліннського технічного університету Влад Вернигора, такий підхід виявився геостратегічним. «Марш» на захід для Китаю значно простіший, бо на сході відразу зустрінуться Японія, Сполучені Штати, Тайвань, та країни АСЕАН з усіми нерозв’язаними проблемами. До такої зустрічі Китай ще не готовий.

В 2012—2013 році філософська платформа набула реальних контурів на практиці. В листопаді 2012 Сі Цзіньпін став Генеральним Секретарем КПК, а через чотири місяці - президентом Китаю. Виступивши з промовою про «Китайську мрію» (для китайців) та оголосивши концепцію «Одни пояс, Один шлях» (для решти світу), президент Сі зіграв по-дорослому ва-банк, об'єднавши майже всі зовнішньо-політичні напрямки своєї країни (крім стосунків з США) в одне ціле, підпорядковуючи новій ініціативі розвиток інфрастуктурного співробітництва з Кавказом, Середньою Азією, Балтійським регіоном, Пакистаном, Африкою (відкрито) та Євросоюзом, Росією та країнами АСЕАН (латентно-спекулятивним чином). У випадку успішного запуску Ініціативи «Пояс і Шлях», Китай отримає свою власну міжнародну систему, не кажучи про те, що торгувати через Північно-Китайське море стане просто не вигідно, і проблеми з Індією, В'єтнамом та Тайванем можуть знайти простіші рішення. З Америкою ж планують домовитись.

Китайська історія з ЄС

Починаючи з 2012 року, Китай наполегливо тестував свої ініціативи в Європі і слідкував за реакцією на них ЄС. В свій час — це сталось в 2013 році - дві сторони підписали важливий документ про стратегічну співпрацю, проте там ще не було жодної згадки ні про «Одни пояс, Один шлях», ані про ініціативу 16+1. Тоді про це було ще зарано розмовляти, але ж тепер не було б запізно. Документ про стратегічне партнерство діє до кінця 2020 року, і нова угода мала б вже бути підписана, якби не пандемія, Трамп та декотрі інші фактори, які ЄС кінець-кінцем роздивився. За час з 2012 року Китай геостратегічно «зайшов» одночасно в три різні стратегічні зони ЄС: Балтію, Адріатику та Дунайський регіон, розширивши географічні рамки до 17+1 за рахунок Греції. Дуже цікаво також, що 15 членів цієї суб-ініціативи — це члени НАТО. В такій ситуації, маючи на увазі стосунки між стратегічними партнерами, Китаю та Євросоюзу не завадило б провести консультацію між собою, але не сталося.

Неймовірні та швидкі китайські інвестиції під глобальну Ініціативу «Пояс і Шлях» дуже спокусливі. В країнах Балтії до цього часу не можуть побудувати «Rail Baltica» — 870 кілометрів залізниці, щоб поєднувала б Естонію, Латвію та Литву з іншими европейськими транспортними коридорами. За останні десять років, китайська державна компанія China Railway Corp проклала понад 25 тис. кілометрів швидкісної колії, і це є приблизно дві третини від загальної кількості такого роду залізних доріг в світі.

З боку ЕС, декотрі жорсткі заяви щодо Китаю з’явились тільки в цьому році, під час пандемії. Саме тоді ЄС запровадив санкції проти китайської компанії та двох громадян Китаю за кібератаки. З 2020, в ЄС діє законодавство, яке запроваджує певні обмеження для інвестицій в ЄС з боку Китаю. Це повязано з тим, що китайський бізнес мав за звичку скуповувати цілі галузеві сегменти та потім переводити виробництво до Китаю. Нова (та вже й не така нова) Європейська Комісія має до кінця року розповісти про свої ідеї щодо подовження стратегічного партнерства з Піднебесною.

Україна

До недавнього часу Китай не планував геостратегічно «заходити» на територію України, адже вважав, що вона знаходиться в зоні інтересів Росії. Проте, в липні цього року, повноважна китайська делегація зустрічалась з українським Віце-Прем'єром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольгою Стефанішиною, яка зазначила, що для ведення торгівлі, Китай стає все більш привабливим для України. Ініціатива «Один пояс, Один шлях», до якої, як виявилось, Україна приєдналась ще в грудні 2017 року, рамочна кооперація в Комісії зі співробітництва між урядами Китаю та України, а потім «замаячив» Мотор-Січ. Все це прямо вказує на те, що Україна — не Росія вже й для Китаю. Що це все означає для нашої країни?

1. До нас починає заходити дуже складний та сильний партнер, який, швидше за все, вже добре вивчив Україну та гарно передбачає, що вона може сказати Піднебесній, коли сядуть за стіл переговорів.

2. Дуже скоро до України від Китаю надійде пропозиція, від якої буде складно відмовитись. Іронія саме в тому, що Нью Васюки можуть і насправді з’явитись по всій Україні, особливо там, де вже років 50 не робили доріг. Але Китай буде наполягати на своїх працівниках, правах власності, жорстких умовах по дешевим кредитам, які ми ніколи не віддамо вчасно.

Яку лінію поведінки варто обрати Україні у співпраці з Китаєм?

1. В першу чергу, нам одразу треба згадувати про ЄС і про те, що ми маємо Угоду про Асоціацію. Україні треба дочекатись моменту, коли ЄС буде готовий підписати з Китаєм нову угоду про стратегічне партнерство та домовитись з ЄС про «нормативну присутність» України в тій угоді.

2. Не варто забувати про США. Єдина країна, яку геостратегічно поважає Китай — це Сполучені Штати. Наразі, будь-які наші необачливі кроки та заяви в сторону Китаю можуть бути вкрай негативно розцінені американською стороною. США — це абсолютно стабільне невизнання Криму російським, тиск на ЄС щодо Північного Потоку-2, та фінансова підтримка України і армії.

3. З Китаєм можна розмовляти, бо Китай любить вести діалог. Наприклад, можна запитати, чому Китай утримався під час того самого голосування в Генеральній Асамблеї ООН по Криму. Порівняння Китаю з Венесуелою в такому контексті надасть Україні кілька козирних карт відразу.

4. Інфраструктурні проекти? Будь ласка! Але ж в нас є свої, українські робітники. Також необхідно вимагати враховувати європейські екологічні умови під час будівництва.

5. Україна варто підняти питання публічного засудження Росії за анексію Криму та війну на сході України.

Нам не треба боятись Піднебесної, але також не треба виглядати аматорами в спілкуванні.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X