Україна: з першого світу — в третій?
Щоб мати майбутнє, Україна приречена запроваджувати непопулярні реформи.
Напередодні Дня незалежності в звичний стиль життя мимоволі вплітаються ретроспективні й узагальнюючі нотки. У далекому 1991 році українець прокинувся в незалежній країні, економічний потенціал якої був порівнянний з економіками Португалії, Ізраїлю та Польщі. Майже через три десятиліття країни — колишні сусіди пішли далеко вперед, а їх економічний потенціал перевищує український відповідно в 1,55, в 2,57 і 3,85 рази. Так, найбільш некваплива економіка — португальська — зростала в півтора разу швидше за українську. І сьогодні вже громадяни Угорщини, Казахстану та Алжиру побудували і розвинули в своїх державах економіки, порівняні з українською, хоча в 1991 році ледь дотягували до половини ВВП нашої країни:
Висновок однозначний — економічне зростання, а в більш широкому сенсі і економічна свобода, не були і не є безумовним пріоритетом для влади. Якщо Україна не прокинеться і продовжить свою похмуру епоху, ще років за 30 нас обійдуть не тільки всі колишні республіки СРСР, а й більшість країн Африки — і вже жителі Кот-д'Івуару, Уганди і Конго зможуть без тіні збентеження порівнювати умови життя в наших країнах. Своєрідний ефект сповзання з першого світу в третій (антіназва книги Лі Куан Ю «З третього світу — в перший»).
Ще одним очевидним фактом є і те, що з моменту здобуття незалежності політична еліта, в єднанні з олігархами і бюрократією, домоглася того, що Україна так і не пішла на радикальні реформи, а більшість з тих, що були розпочаті, є або продуктом імітації (наприклад, через зміну вивісок і керуючих персоналій), або являють собою реформи з примусу (заради отримання чергового траншу від МВФ або ЄС).
До чого призводить така політика? До країни без майбутнього, або, як найгірший варіант, майбутнього без нашої країни.
Але, як відомо, безвихідних ситуацій не буває, промовляючи словами Станіслава Єжи Леца: «безвихідним ми називаємо становище, вихід з якого нам не подобається», а саме: Україна приречена проводити непопулярні реформи. Всупереч війні, злим віщунам, внутрішньому і зовнішньому саботажу, власній ліні, страхам і відсталості.
Політика «нормативного турборежиму», антиринкові рішення, що послаблюють крихке економічне зростання, і контрреволюція реформ мають бути скасовані і замінені політикою доведення започаткованих реформ і взятих на себе Україною зобов’язань. Перш за все це, фактично, заборона на новації від якогось чиновника або депутата і системне, послідовне виконання домашнього завдання, а саме наступних стратегічних програмних документів:
— Зовнішніх: Договір про асоціацію між Україною та ЄС, включаючи його перегляд у бік підвищення захисту українського виробника і експортера; «кредитний порядок денний» — Меморандуми з міжнародними фінансовими інституціями (МВФ і ЄС); програмні документи співпраці з НАТО і стратегічними союзниками, такими, як США і Великобританія;
— Внутрішніх: передвиборна програма президента Зеленського, яка містить важливі економічні ініціативи: «скорочення функцій держави» і велика приватизація, «податки стануть простими і зрозумілими», річні податкові канікули молодим підприємцям, комплексна реформа контролюючих органів (нові митниця і податкова), амністія (легалізація) капіталу і податок на виведений капітал, економічний паспорт українця і накопичення грошей на його особистому рахунку за використання державою природних багатств (надр, землі).
Для прикладу, за результатами моніторингового звіту «Україна і Угода про асоціацію. Моніторинг виконання за 2014−2019 роки «наша країна в середньому за шість років виконала Угоду з ЄС менш ніж на половину — на 41,6%, з яких виконання тільки 12,3% зобов’язань кваліфікується як досконале.
Щодо програми президента України, то економічний блок передвиборних обіцянок залишився практично невиконаним. А це означає, що Україніа все ж доведеться взятися за вирішення своїх проблем з мужністю і реалізмом.
«Теперішній час є також і тим особливим часом, яке буває в житті нації лише одного разу — це час становлення її як держави. Більшість націй втратила цю можливість і змушена була приймати закони від своїх переможців замість того, щоб створювати їх для себе самих « (Томас Пейн, «Здоровий глузд», 1776 рік).
