Влада боїться пенсійної реформи

0 коментувати
Численні коментарі експертів у галузі накопичувального пенсійного забезпечення протягом останнього часу супроводжуються не менш численними аргументами противників

Серед противників реформування пенсійної системи, в основному, представники влади. Необізнаному читачеві досить складно розібратися в ситуації, враховуючи, що висловлювання підкріплюються вагомими фактами і прикладами, що породжує сумніви в необхідності будь-яких змін, особливо якщо ці зміни не обіцяють нічого хорошого.

Не наважуючись на повне заперечення необхідності запуску другого або так званого накопичувального рівня пенсійного системи, який в теорії передбачає внески роботодавця і працівника на індивідуальні пенсійні рахунки співробітників протягом всієї його трудової діяльності, за рахунок чого досягається підвищення коефіцієнта заміщення при виході на пенсію (співвідношення розміру пенсії до розміру заробітної плати), опоненти реформування знаходять вагомі аргументи для того, щоб відкласти його розгляд на пізніший період. Якщо не розглядати таке банальне пояснення як перенесення відповідальності за прийняття важких рішень на плечі правонаступників, керуючись принципом "після мене хоч потоп", постараємося проаналізувати наскільки обґрунтовані побоювання противників пенсійної реформи.

Міністерство фінансів вважає передчасним запуск накопичувального рівня з огляду на невирішені проблеми накопичувального рівня, а також нерозвиненість фондового ринку. На перший погляд, з цими аргументами важко не погодитися, але при детальному розгляді все виглядає не так однозначно.

З одного боку, наполегливі вимоги МФВ про скорочення дефіциту бюджету Пенсійного фонду України, що стали одним з аргументів продовження подальшого фінансування, підштовхують до необхідності реформ, з іншого – вкрай низький рівень розміру пенсій змушує Уряд замислитися про пошук джерел фінансування необхідного підвищення розміру пенсій напередодні чергової виборчої кампанії, яким у 2017 і 2018 роках стануть кошти від підвищення мінімальної зарплатні, що покривають додаткові потреби в розмірі майже 42,6 млрд. гривень на "осучаснення пенсій" або, іншими словами, їх підвищення. Варто звернути увагу на дефіцит бюджету пенсійного фонду, який існував як мінімум останнє десятиліття, перебуваючи в межах 3-4% від ВВП. Плавна тенденція скорочення дефіциту щодо ВВП була перервана радикальним зниженням ставки ЄСВ у 2015 році з 37% (у середньому по фонду оплати праці) до 22%, що призвело до падіння власних доходів пенсійного фонду та необхідність дофінансування дефіциту за рахунок коштів державного бюджету, загальна сума якого становила 142,6 мільярдів гривень у 2016 році або вже 6% ВВП. У разі, якби ЄСВ залишився на рівні 2015 року, розмір власних доходів ПФУ збільшився б на 96,4 млрд грн відповідно, зменшивши видатки державного бюджету.

Фінансування другого (накопичувального) рівня суттєво різниться в країнах, які реалізували пенсійну реформу і може здійснюватися за рахунок роботодавців або працівників, або тих і інших одночасно. Наприклад, в Австралії внески здійснює роботодавець, ставка відрахувань якого становлять 9% і передбачає зростання до 12% протягом найближчих кількох років, у Великій Британії ставка внесків становить 5%, але планується її збільшення до 8% до 2018 року і здійснюється як роботодавцями, так і працівниками практично в однаковому розмірі. У Казахстані та Чилі внески в розмірі 10% здійснює сам співробітник. На етапі запуску реформ внески в накопичувальний рівень здійснювалися як з існуючих соціальних внесків або за рахунок додаткових відрахувань, як, наприклад, в Естонії, де при внеску співробітника в розмірі 2% на індивідуальний пенсійний рахунок держава додає ще 4% з соціального внеску в розмірі 33%, так само як і в Македонії, де держава направляє 7,4% до другого рівня зі страхових внесків 21,2% в перший рівень.

І той і інший варіант внесків на етапі запуску веде або до збільшення дефіциту бюджету пенсійного фонду або додаткового навантаження на бізнес, що навряд чи може бути прийнятним варіантом як для уряду, так і для бізнесу за наявних реалій. Розуміння необхідності співфінансування і солідарного і накопичувального рівня не викликає оптимізму у представників Міністерства фінансів, що цілком виправдовує бажання відмовитися від цього задуму, з аргументацій необхідності вирішення проблеми дефіциту бюджету ПФУ. Це не вперше використовується як аргумент для того, щоб відкласти запуск накопичувального рівня. Так, у законопроекті №4608-3 від 26.05.2016 вже пропонувалося відкласти впровадження накопичувального рівня до року, в якому буде досягнута його бездефіцитність. З огляду на те, що до 2020 року Міністерство фінансів і не планує скорочення суми дотацій на покриття дефіциту бюджету ПФУ, а запропонований урядом законопроект передбачає збільшення витрат на осучаснення пенсії та індексацію пенсії на рівень інфляції і зростання зарплат, навряд чи бездефіцитність бюджету ПФУ виглядає реалізованою і в довгостроковій перспективі. У такій ситуації "прив'язка" запуску накопичувального рівня до вирішення проблем солідарної системи переносить реформування системи не просто на роки, а на десятиліття, з часом ще більше збільшуючи розрив між рівнем заробітної плати при виході на пенсію і самою пенсією.

Аналіз реформування пенсійних систем декількох країн колишнього соціалістичного табору, проведений Програмою розвитку фінансового сектора (USAID/FINREP-II) дійсно показує низьку ефективність впровадження накопичувального рівня в разі відволікання ресурсів солідарної системи для його фінансування. А результати дослідження, проведеного Центром Разумкова, свідчать, що 87% опитаних вважають, що про їх пенсійне забезпечення повинна подбати держава і при цьому 64,5% не готові відкладати собі на пенсію самостійно. Ці висновки в умовах дефіциту бюджету пенсійного фонду залишають єдину можливість для запуску реформи другого рівня, а саме фінансування його за рахунок самих працівників. Але якщо джерелом фінансування необхідної реформи мають стати самі працівники, наскільки вони обізнані про таку необхідність і особливості функціонування накопичувальної системи для того, щоб бажані зміни не викликали відторгнення і негативної реакції? Дослідження показує досить високий рівень знань про діяльність недержавних пенсійних фондів в Україні – 49,3%, проте лише 32,2% з опитаних очікують позитивних змін у разі запуску реформи. З огляду на необхідність прозорої та професійної дискусії щодо накопичувальної пенсійної системи, озвучена Президентом України на Національній Раді Реформ, набуває важливого значення. Можливо, дехто подумає про те, що це дійсно необхідна умова реалізації реформи, але варто звернути увагу на те, що професійна дискусія ведеться вже десятиліття з кожним новим складом Уряду, нітрохи не наближаючи необхідну реформу до заповітної мети.

Міністерство соціальної політики, основною турботою якого мало бути якраз підвищення соціальних стандартів щодо накопичувального рівня, зайняло особливу позицію, яка загалом нагадує стриману турботу про майбутнє пенсіонерів. Цілком зрозуміло, що майбутні проблеми цікавлять Міністерство в меншій мірі, яке стурбоване рішенням першочергових питань, серед яких низький рівень пенсій і необхідність їх підвищення, а також проблема дефіциту бюджету.

З публічно озвучених аргументів проти запуску другого рівня, крім дефіциту бюджету пенсійного фонду у Міністерства соціальної політики, як-от відсутність інструментів для інвестування, здатних обігнати інфляцію, так і можливі ризики збитків у процесі інвестування. Цілком обґрунтовані побоювання особливо на тлі розміру втрат банківської сфери, рівень виплат якої учасникам ліквідованих банків за період з 2012 року Фондом гарантування вкладів становив понад 87 млрд грн.

Якщо з першим аргументом все більш-менш зрозуміло, оскільки навіть наявні інструменти у вигляді державних облігацій і депозитів спроможні впоратися з інфляцією в довгостроковій перспективі, це не знімає питання про механізми збереження пенсійних коштів. Розуміючи важливість пенсійних заощаджень, виникає закономірне питання про способи і вартості таких механізмів.

Як показує аналіз механізмів гарантування пенсійних заощаджень, у багатьох країнах, включно з Великою Британією, Німеччиною, США, Канадою, Казахстаном, Чехією і багатьма іншими, існують механізми (фонди) гарантування на випадок неплатоспроможності пенсійного фонду або якщо фонд не забезпечує належний рівень прибутковості відповідно до вимог законодавства або договору. Такі фонди фінансуються за рахунок внесків учасників у вигляді щорічних відрахувань у вигляді відсотка від внесків або розміру активів фондів, в діапазоні від 0,05% до 1% в залежності від розміру гарантованого покриття або рівня мінімальної прибутковості. З огляду на важливість збереження пенсійних заощаджень необхідність впровадження таких фондів одночасно з запуском другого рівня пенсійної реформи не викликає жодних сумнівів. Законопроект №6677 про впровадження обов'язкового накопичувального пенсійного забезпечення передбачає участь недержавних пенсійних фондів у системі гарантування, що вирішує проблему збереження заощаджень майбутніх пенсіонерів.

На цьому перелік аргументів противників пенсійної реформи не закінчується. Опоненти волають про відсутність належного регулювання та контролю, розкриття інформації, що вочевидь суперечить реальній ситуації. Той, хто в дійсності знайомий з діяльністю системи недержавного пенсійного забезпечення, може відзначити її "зарегульованість" і рудименти у вигляді обов'язкових письмових повідомлень учасників, які існують поряд з можливим доступом до індивідуального пенсійного рахунку через інтернет або за допомогою смс.

І якщо безпосередній регулятор ринку недержавного пенсійного забезпечення – Національна комісія з регулювання ринку фінансових послуг з огляду на майбутнє реформування і можливу передачу своїх повноважень Національному банку і Національній комісії з цінних паперів та фондового (НКЦПФР) ринку в цій частині реформування зайняла пасивну позицію, то НКЦПФР чітко озвучив свої побажання щодо майбутньої реформи, серед яких консолідація контролю діяльності НПФ, приведення у відповідність діяльності НПФ з вимогами Євродиректив, підвищення вимог до учасників ринку, а також підвищення повноважень регулятора в частині способів реагування в разі порушень. Варто зауважити, що всі ці побажання не є перешкодою для запуску пенсійної реформи і враховані у відповідних законопроектах, які вимагають одного – голосування народних депутатів, які не знаходять в собі сил продовжити навіть роботу шостої (поточної) сесії Верховної Ради.

Україна одна з небагатьох країн Східної Європи, яка так і не змогла вийти на рівень валового доходу на душу населення на момент розпаду Радянського Союзу. Причиною цього є зволікання реформування економіки, зокрема пенсійної системи. Реформування пенсійної системи потрібно розглядати, в першу чергу, з точки зору втрачених можливостей, а не ризиків її реалізації. Вацлав Клаус, який здійснив успішні реформи в Чеській Республіці на посаді міністра фінансів і прем'єр-міністра, акцентував увагу на тому, що в процесі реформування потрібно керуватися мріями, а не удосконаленням теоретичних моделей. Очікування кращих умов запуску накопичувального рівня ще більше буде відкочувати нас у минуле.

Журнал НВ
за спеціальною ціною

Передплата журналу Новое Время до кінця грудня дешевше на 100 грн! Передплатіть зараз на 12 місяців лише за 559 грн.

Передплатити журнал
Ukraine-2020

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время Бізнес, напишіть, будь ласка, листа за адресою: kolonka@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: