Підвищення облікової ставки до 8%: запізніла спроба приборкати інфляцію?
Останнє рішення Правління Національного банку щодо підвищення облікової ставки до 8% річних викликало різну реакцію серед учасників ринку та експертної спільноти.
З одного боку цьогорічний сплеск інфляції в Україні викликаний в першу чергу чинниками немонетарного характеру (зростанням світових цін на енергоресурси та продовольство) та відбувається на фоні низької бази порівняння минулого року (в лютому-вересні 2020 р. споживча інфляція в Україні не перевищувала 2.5%). Таку інфляцію прийнято називати немонетарною, намагання приборкати її монетарними методами не є ефективним, а ефекти від неї поступово зникають через затухання самого шоку, що став причиною її розгортання (в нашому випадку — стабілізації/зниження світових цін на енергоресурси та продовольство).
Сама по собі монетарна політика не може стати драйвером економічного зростання для України.
Водночас не слід забувати, що зміна облікової ставки впливає на макроекономічні показники з певним лагом (9−18 місяців) тому рішення з монетарної політики приймаються Національним банком з огляду не на минулі події або поточну інфляційну динаміку, а в першу чергу на основі прогнозу зміни цих показників у майбутньому. Отже такі рішення орієнтовані на майбутні та приймаються в умовах традиційно високого рівня невизначеності для України (продовження співпраці з МВФ, ризик загострення військового конфлікту з РФ тощо). Липневе рішення щодо підвищення облікової ставки на 0.5 в.п. до 8% приймалося на основі оновленого макроекономічного прогнозу Національного банку.
То що ж такого побачив Національний банк на прогнозному горизонті, що змусило його підвищити облікову ставку? Він побачив те, що на відміну від попереднього (квітневого) прогнозу, інфляція за підсумками 2021 р. зросте з 8.0% до 9.6%, а повернення її до цільового діапазону відбудеться не в ІІ кварталі, а в ІІ половині 2022 року (і це з урахування більш жорсткої реакції НБУ на розгортання інфляції до кінця 2021 р). Додатковим свідченням того, що сплеск інфляції носить не лише немонетарний характер, є стійкі темпи зростання базової інфляції (не враховує компоненти, на які монетарна політика має обмежений вплив, зокрема сирі продовольчі товари, енергоносії та ціни, що регулюються адміністративно), що пришвидшилась з початку року на 2.8 в. п. до 7.3% за підсумками червня та зростала швидше, ніж це прогнозувалось Національним банком раніше.
Критика рішення НБУ спирається також на те, що воно завадить «післяковідному» відновленню економіки через обмеження пропозиції кредитних ресурсів. Водночас Національний банк не переглянув прогноз зростання економіки ні за підсумками 2021 р. (3.8%), ні в середньостроковій перспективі (близько 4%), що вказує на те, що рішення щодо підвищення облікової ставки матиме вкрай обмежений вплив на зростання реального ВВП за оцінками самого НБУ. Також воно не матиме суттєвого впливу ні на вартість фондування банків, що перебуває на історично низькому рівні, ні на обсяг ліквідності банківської системи (перевищує 200 млрд грн).
Ми вже бачимо перші позитивні сигнали відновлення кредитування в першій половині 2021 р. (зростання портфелю кредитів МСП, іпотечних кредитів та чистих кредитів корпоративним позичальникам), що надходили в умовах переходу Національного банку до циклу ужорсточення монетарної політики. Це відбувається через те, що імпульс від стрімкого зниження облікової ставки в 2019—2020 р. (з 18% до 6%) через дію механізму монетарної трансмісії відобразився в ставках за кредитами та депозитами лише в І половині 2021 р., а прогнозоване підвищення облікової ставки за підсумками 2021 р. (до 8.5% річних) не лише неспівставно із попереднім зниженням, але й знайде своє відображення в ринкових ставках лише в ІІ половині 2021 року — першій половині 2022 р.
На останок хочу сказати, що сама по собі монетарна політика не може стати драйвером економічного зростання для України. Вона лише здатна забезпечити необхідні, але не достатні умови, що полягають в забезпеченні економічних агентів довгим та дешевим кредитним ресурсом. Якщо ми плануємо наздогнати наших західних сусідів за рівнем добробуту громадян, ми повинні зростати темпами 7%-8% річних в реальному вимірі. Для цього Україні слід зосередитися на імплементації необхідних реформ (структурні маяки кочують з однією програми з МВФ в іншу впродовж багатьох років), забезпеченні верховенства права та сприяння конкуренції на всіх ринках де це є можливим. Це дозволить розблокувати (або ж залучити) кредитні ресурси МВФ, Світового банку, ЄС та інших авторитетних міжнародних фінансових організацій в короткостроковій перспективі (близько $10 млрд) та забезпечити в середньостроковій перспективі притік як прямих іноземних інвестицій, так і активізацію внутрішніх інвестиційних ресурсів.
