У Києві все більш популярними стають закриті житлові комплекси. Чому це погано?

30 березня 2021, 08:30

Новобудови за парканом — чому це небезпечно для міста і для суспільства.

Острівки «безпеки і комфорту» з’являються як на околицях, так і в центрі. Попит на якісну інфраструктуру спонукає забудовників пропонувати саме таку житлову нерухомість. Досвід столиці України не унікальний. Під впливом джентрифікації мода на закриті житлові території (gated communities) у світі розпочалася дуже давно. Щоправда, в інклюзивних суспільствах Західної Європи ця тема не прижилась. Закриті комплекси популярні у пост-радянських країнах, Польщі, Болгарії, Туреччині.

Відео дня

У прогресивній фейсбучній спільноті чимало тих, хто вважає правильним для мешканців новобудов відгороджуватися від нібито менш благополучних сусідів. Основні аргументи — так безпечніше, не доводиться прибирати чуже сміття і ремонтувати зламане майно, ганяти алкашів з дитячих майданчиків. Аргументи зрозумілі. Київ — не дуже комфортне місто. У еталонному житловому гетто на околиці під'їзди хрущівок запаскуджені, на лавочках п’ють або вже лежать без тями ті, хто випили, дошки паперових оголошень рясніють рекламою наркоклінік.

Якщо вже маєш гроші на нову квартиру, нормально хотіти, щоб вона була у місці, яке більше нагадує європейський кондомініум, ніж типовий київський спальник. Як багато хто вважає, запорука безпеки, чистоти і затишку — високі паркани і вхід з ключами. На мою думку, це небезпечний шлях для розвитку Києва. Бо паркани — як символ нерівності і сегрегації - посилюють напругу у суспільстві і не є панацеєю від крадіжок. Зате доступ до певних інфраструктурних благ стає привілеєм. З точки зору індивідуального вибору усе справедливо. Інвестори закритих новобудов платять за право жити у однорідному середовищі на чистій, безпечній території. Вони розуміють, що поруч з їхнім мікрорайоном жадібні забудовники можуть втулити висотки без інфраструктури.

Але давайте подивимось на питання справедливості з іншого боку. Нові комплекси часто будують у старих районах, зі своїм ладом та історією. Мешканці хрущовок не надто зраділи розпочатому будівництву, навіть на занедбаних територіях. Бо це передбачало будівельний шум і пил, зрубані дерева, загороджені краєвиди. Потім у новозбудовані будинки заїхали їх мешканці. І з’явились затори на дорогах, виникла конкуренція за кращі садки і школи, зросло навантаження на медичні заклади, рекреаційні зони. Тобто для старої громади нова забудова — суцільний мінус. Який може бути врівноважений доступом до нової інфраструктури — дитячих/спортивних майданчиків, магазинів, кав’ярень, клінік, тощо. Через комплекс може пролягати зручний маршрут до громадських місць. У Києві чимало випадків, коли старожилам районів обмежили право пересування та загородили доступ до рекреаційних зон. До слова, у літературі з урбаністики більш позитивно оцінюються заміські комплекси.

Врахування інтересів та потреб різних груп населення здається мені більш справедливим. Окрім того, з аргументом, що «проблемні» сусіди все ламають та засмічують, можна посперечатися. У хрущівках теж бувають зразкові ОСББ та ініціативні мешканці. Окрім неблагополучних сімей, там проживають і потенційні покупці квартир у новобудовах (майбутні прихильники парканів?). Так само не можна переоцінювати і контингент новобудов. У цих «оазисах європейської культури» неправильно паркуються, п’ють міцні напої на лавочках, під алкоголем чи наркотою ганяють на автівках чи скутерах по пішохідній зоні.

Відсутність парканів у прямому і переносному сенсах може мати чимало довгострокових переваг: діти із старих громад звикають до більш чистого і естетичного простору, спілкуються із різними однолітками; дорослі об'єднуються для благоустрою територій, боротьби з незаконними забудовами, тощо.

Та й взагалі лякає тенденція до сегрегації та зонування за вартістю житла. За такою логікою, якщо поруч з хрущівками і бюджетним комплексом виросте елітна новобудова, то її мешканці повинні мати найбільше привілеїв та ексклюзивних доступів. Відомий польсько-британський соціолог Зігмунт Бауман вже давно назвав ступінь відсутності мобільності головним мірилом соціальної безправності. На його думку, сучасне суспільство індивідуалізоване, тобто у ньому порушений баланс між індивідуальними та колективними інтересами, і як наслідок, зростає невизначеність, безпорадність особистості перед неконтрольованими змінами. Бауман писав про райони, заселені людьми, які не мають можливості платити за повагу до свого вибору. Звідки у них немає виходу, тоді як інші можуть заходити, коли забажають. Відгородитися парканами від «невезучих» у якомусь сенсі означає відгородитися від життя міста, суспільства, країни, апелюючи до влади, яка має опікуватися безпекою і комфортом міста. Ось тільки владу обирають і мешканці гетто, у тому числі.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X