Повернути біженців завдяки новим правилам офісної культури — це реально?

18 серпня, 22:38

Яким чином Україна планує повертати біженців, які через активну фазу війни опинилися наразі за кордоном? Це питання ставлять перед собою зараз багато хто.

Зрозуміло, що активне населення є ключовим фактором економічного зростання країн і наразі ці енергійні люди виїхали від нас у великій кількості. Проводяться соціологічні дослідження щодо того, за яких умов вони повернуться. Ясна річ, що найголовніший чинник — припинення війни. Ще важливу роль відіграє на яких умовах і коли саме ця війна припиниться (тобто чи потрібно готуватися до її нової фази), економічна ситуація в країні і, відповідно, чи чекатимуть на тих, хто повернеться, пропозиції роботи?

Відео дня

Ризикну передбачити, що робота таки знайдеться. Наразі на ринку праці ми спостерігаємо типовий «ринок роботодавця». Він викликаний тим, що значно зросло безробіття — за деякими даними понад третина українців втратили роботу через закриття компаній. І серед державних службовців плануються великі скорочення.

Після закінчення війни ситуація має змінитися на протилежну. Бізнеси будуть активно відроджуватися. На ринках з’являться нові ніші, які звільнилися під час війни. Європейське майбутнє України, яке вибудовується завдяки щоденному подвигу українських військових, теж буде додатковим стимулом економічного розвитку країни. Ці всі фактори призведуть до того, що на ринку праці буде домінувати «ринок працівника», — приміром таким був цей ринок у галузі українських ІТ до початку повномасштабної агресії.

Ознакою «ринку праці працівника» є те, що компанії намагаються залучити кращих спеціалістів за будь-яку ціну. І йдеться не тільки про те, що зарплата має бути гідною. Також важливими є параметри корпоративної культури (я їх називаю правилами «офісного покеру»), які дозволяють перебувати у комфорті навіть у робочий час. І йдеться не лише про зручний стілець та вигідне розташування офісу, а й про комфортне спілкування, можливості кар'єрного розвитку і навіть можливість приносити до офісу домашніх улюбленців. Деталей може бути дуже багато.

Корпоративна культура українських компаній після війни неодмінно стане кращою. І це — додатковий стимул для нинішніх біженців за кордон повернутися на Батьківщину. Окрім того, що ця культура зміниться через «ринок праці працівника», є ще декілька факторів, які мають на неї суттєво вплинути. Ось вони.

Війна консолідувала суспільство. Коли це говорять, то насамперед мають на увазі єднання по лінії колишнього ментального розколу: Схід — Захід. Про це єднання свідчить соціологія. Водночас вважаю, що це саме буде стосуватися і робочих колективів: співпраця по лінії співробітник — керівник теж неодмінно покращитися. Люди, які пережили жахи війни, неодмінно стануть ближче один до одного.

Компанії переберуть на себе деякі риси корпоративної культури війська. У нещодавньому інтерв'ю колишній телевізійний ведучий Майкл Щур (псевдонім Романа Вінтоніва) розповів про службу у підрозділі територіальної оборони. У цій «народній» армії зібралися різні за статусом люди. Майкл розповів, що у них в підрозділі жартують, що там служать навіть особи, які безпосередньо можуть зателефонувати Зеленському чи Залужному. Не здивуюся, якщо це не жарт. Багато чув про те, що в наших збройних силах (а особливо — саме в теробороні) те, що називається відстанню до керівництва — мінімальне. Коли військові повернуться до своїх офісів, ця риса неодмінно перейде до параметрів «офісного покеру». Та й взагалі, не кожен начальник ризикне нахамити своєму водієві, якщо цей водій нещодавно водив танк у штурмовій бригаді ЗСУ.

Перебування в офісі - це додаткове благо, а не покарання. Чув багато історій про те, що колеги, які повернулися до офісів після втечі у перші дні війни, щиро раділи можливості реального спілкування. Парадигма, що офіс — це зло, яка була широко розповсюджена серед найманих працівників з часу початку пандемії, потроху витісняється іншою: офіс — це благо. Зрозуміло, що не всі 100% офісних працівників будуть раді повернутися до робочих просторів, проте тим, хто пережив вимушену внутрішню чи зовнішню еміграцію, можливість ходити на роботу і відчувати себе частиною корпоративного організму може здатися щастям. Врешті решт — ми завжди прагнемо того, чого не маємо.

Українські компанії позбулися російського топменеджменту. Не відкрию секрету, якщо скажу, що до повномасштабного вторгнення багато українських топкомпаній були наповнені менеджментом із російськими паспортами. Наскільки розумію, це зараз в минулому. Саме на прикладі російських менеджерів я писав ці абзаци своєї книги «Офісний покер»:

"…керівники, котрі перестали бути нормальними людьми, зазнавали колись корпоративних тортур. З них знущалися ще відтоді, коли вони були стажерами, потім спеціалістами, згодом — почали робити перші кар'єрні кроки як топменеджери. Фактично їм довелося пережити так звану «дідівщину» — майже як у колишній радянській армії, де новоприбулих «салаг» було прийнято всіляко принижувати морально і фізично. Після першого з двох років служби ставало легше, а в останні півроку нещодавні замучені «салабони» перетворювалися на жорстоких та безжальних «дідів». Подібна «корпоративна культура» й досі притаманна багатьом українським компаніям, хоча ніхто з їхніх співробітників у радянській армії не служив…

Скільки сльозливих історій за кухлем пива довелося вислухати мені про те, як знущалися над нинішніми менеджерами їхні колишні керівники… Вони не спали ночами під дверима, чекаючи на будь-яке розпорядження шефа. Коли керівництво їхало поїздом, підлеглі всю дорогу супроводжували рух цього поїзда на машині - а що коли шеф забажає чогось уночі? Нічні дзвінки від керівника, у якого в будинку прорвало труби, з наказом «зроби щось із цим» — і таке траплялося. Такі розповіді ніколи не викликали у мене співчуття. Адже про це все розповідали нинішні шефи, які тепер поводилися не краще за колишніх мучителів".

Не хочу сказати, що «дідівщину» в офісі просували всі топ-менеджери українських компаній із російським громадянством. Але таких було чимало, особливо в операційних підрозділах компанії, в якій мені колись довелося працювати. Завжди пригадую як я повільно йшов від метро до офісу перед роботою і дивися на колег з інших департаментів, які стрімголов бігли до офісу, адже російський керівник вимагав від них не запізнюватися на роботу ані на хвилину. Те, що таке ставлення до підлеглих залишається у минулому — ще одна перевага корпоративної культури українських компаній по закінченні війни. Таких переваг чимало і це обов’язково допоможе повернути частину співгромадян додому після нашої невідворотної перемоги.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X