Незолота осінь: перспективи української економіки
У зв'язку з цим хотілося б поділитися своїм прогнозом щодо основних факторів, які в III-IV кварталі 2017 року закладуть її подальші перспективи. І почну саме з "сезонних" галузей – сільського господарства та хімічної промисловості, яка його обслуговує.
Днями Міністерство сільського господарства США (USDA) підвищило прогноз врожаю зернових для України до 64,99 млн тон (+3,9 млн тон). На 10% зріс і прогноз щодо експорту українського зерна (до 42,11 млн тон). Але позитивній динаміці в агросекторі знову може завадити недосконала логістика. Навряд чи варто очікувати, що за один сезон вирішиться й проблема "вузьких місць" на під'їзних шляхах до портів, яка особливо відчутна в Одесі, оскільки на рівні держави немає волі до оновлення полотна або прокладання нового.
Нещодавнє жваве обговорення "баржі з кавунами" змусило багатьох всерйоз замислитися над конкурентоспроможністю річкового транспорту. Тема дуже актуальна: завантаження річок (і, як наслідок, розвантаження багатостраждальних доріг та залізничних шляхів) – цілком реальна перспектива. На жаль, перш ніж вирішувати питання з технічною базою – закупівлею буксирів, модернізацією причалів і так далі – потрібно налагодити базу законодавчу, на що піде щонайменше рік.
Але, як ми пам'ятаємо, поки МінАПК випромінювало оптимізм і укладало меморандуми з трейдерами, на рівні Міністерства інфраструктури тривало протистояння з "Укрзалізницею". І хоча польського очільника УЗ відправили у відставку, а суд Києва визнав незаконним рішення щодо виведення перевізника з підпорядкування Мінінфраструктури, це не вирішує одночасно всі проблеми. Про те, що великі українські виробники страждають від дефіциту рухомого складу, заявляє навіть в.о. голови правління "Укрзалізниці" Євген Кравцов. Днями на занедбаність залізничного транспорту нарікали в Ostchem – мовляв, через фізичну зношеність рухомого складу користуватися послугами експедиторів просто немає сенсу – лише використовувати власний рухомий склад.
Проте до профільного міністерства в аграріїв теж чимало претензій. Багато негативу викликав проект нової "Інструкції про кількісно-якісний облік зерна", згідно з яким накопичувати зерновий експорт можна виключно на території морського порту. Фактично в разі його вступу в силу зернові склади поза територією морських портів опиняться поза законом. Потужності внутрішньопортових складів не дозволять вчасно виконувати контракти, а експортери через це ризикують потрапити під штрафні санкції. Для "Великої Одеси" це може здаватися плюсом – за рахунок портових складів є можливість забрати собі перевалку, разом із доходами та робочими місцями. Але через те що її власна логістика залишає бажати кращого, сильно розбагатіти на чужих "голкових вушках" регіону навряд чи вдасться.
Ключовим моментом у всій ситуації з агрокомплексом є те, що держава все-таки може спрямовувати ринок у потрібне русло. Чого не скажеш про пов'язану галузь – виробництво мінеральних добрив. По суті, тут затишно себе почувають дві монополії – малокерована вітчизняна (Ostchem) і практично некерована російська (пул експортерів, головного з яких – "Єврохім" – навесні звинуватили у співпраці з невизнаною "ДНР"). При цьому немає жодної гарантії, що з двох бід чиновники виберуть меншу.
Для того щоб не допустити зупинення вітчизняного хімічного виробництва, потрібно вже зараз впроваджувати страхувальні механізми, серед яких може бути прийняття вітчизняного аналога Регламенту ЄС REACH №1907/2006 про реєстрацію, оцінювання й авторизацію хімічних речовин; розроблення короткострокової стратегії діяльності агрохімічної галузі та державний моніторинг ринку. Та найкрасномовнішою дією уряду могла б стати реальна підтримка виробників – якої так і не дочекався Одеський припортовий завод. Ніякої стратегії щодо забезпечення рентабельності ОПЗ Кабмін досі не прийняв. Є лише ініціативи окремих депутатів, що пропонують різні формати погашення заборгованості підприємства, яка складає більше 7,3 млрд грн.
Часу на роздуми про те, як рятувати вітчизняний хімпром, у влади мало – 70% попиту з боку аграріїв припадає на два місяці в році, лютий-березень. Критично важливо, щоб до цього крайнього терміну рішення було знайдено – отже, осінь 2017 р. знову стає переломним періодом. Саме собою нічого не вирішиться, тому що глобальна цінова стагнація на ринку добрив затягнулася і, за оцінками аналітиків Fertilizer Advisory Service, триватиме аж до кінця 2019 р.
За прогнозами фінансистів, восени долар буде рости за рахунок сплеску ділової активності, і саме початок вересня покаже, наскільки жорстким буде цей тренд. Тим паче, в недавно оновленому трирічному прогнозі економіки від Кабміну (2018-2020) курс гривні на 2018 рік становитиме приблизно 27,8 грн/дол.
Набагато сильніше в аналітиці від КМУ впадають в око базові показники експорту й імпорту, які продовж 2018 року зростуть відповідно на $3,68 млрд і $4,58 млрд. Думаю, не варто уточнювати, що домінувати в експортному напрямку, який відстає, знову будуть товари з низькою доданою вартістю. Хоча промисловість росте і у вересні орієнтовно досягне + 1% порівняно з початком року, її частка в експорті продовжує зменшуватися, тоді як сировина впевнено займає там свої 2/3.
Покращити ситуацію повинен був старт Зони вільної торгівлі з Канадою. За підрахунками наших чиновників, скасування мит на канадські товари призведе до втрати Україною $1,2 млн в перший рік дії угоди, але згодом буде компенсоване зростанням іноземних інвестицій, 3,5%-ним зростанням експорту і щорічним створенням 600 робочих місць. Зважуся заперечити, що ці цифри дещо завищені. Обіг товарів і послуг між Канадою та Україною в минулому році становив лише $372 млн, причому частка Канади в українському експорті – всього 0,08%, а в імпорті – 0,55%.
Угода є швидше формальним соціокультурним жестом і не закладає серйозного фундаменту для експортного прогресу. Вона послаблює мита, а не сертифікаційні бар'єри, що діють у Канаді (і які, звісно ж, відрізняються як від українських, так і від європейських). Тож виграють від неї швидше ті вітчизняні постачальники, які вже пройшли канадську сертифікацію та отримали експортні контракти, а не країна в цілому.
Але восени може з’явитися нове рішення цієї проблеми. Нагадаю, що 21 вересня набуде чинності угода про Зону вільної торгівлі між Канадою та ЄС. Теоретично європейські стандарти, дотримання яких вимагає ЄС у рамках ЗВТ з Україною, можуть після цього бути визнані і в третій вершині цього своєрідного трикутника – Канаді. І це, зі свого боку, дійсно полегшить доступ українських товарів на канадський ринок.
У будь-якому випадку перспективи для зростання є. Завдання уряду – припинити пасивно стежити за ринком як за системою, що самоорганізується, і вважати, що інвестицій в одне лише будівництво достатньо в довгостроковій перспективі. Коли Кабмін не діє, пожвавлюються й нахабніють силові структури, готові заради своїх тіньових господарів розорити навіть велике держпідприємство – як було у НАБУ і САП з Одеським припортовим заводом.
Необхідний країні мінімум – зробити так, щоб новий виток приватизації виявився успішним; не гнатися за миттєвою виручкою, а залучити інвесторів, які не будуть щохвилини боятися візиту спецназу і зроблять українські підприємства конкурентоспроможними. І не до наступного політичного сезону, а тривалий час.
