Міфи про приватизацію, які ви безумовно чули

0 коментувати
Приватизація – це не шлях до наповнення бюджету, як іноді думають, а один із інструментів залучення інвестицій

Приватизувати чи не приватизувати? На Національній раді реформ у вівторок перед керівництвом країни таке питання навіть не стояло. Позиція була одностайною – приватизувати. Питання – у процедурах та деталях.

Однак, чим більше я пишу і розповідаю про корисність приватизації, тим більше я стикаюсь із "диванними" експертами, які звинувачують нас у тому, що ми розпродуємо країну. Аргументи типові і мої відповіді на них також. Тож давайте остаточно розставимо всі крапки над “і” та розвіємо найпопулярніші міфи про приватизацію в Україні.

1 Якби міністри вміли керувати державними підприємствами – ці підприємства були б успішними.

Уявімо, що ми змінили Господарський кодекс, і дозволили міністрам втручатися в операційну діяльність державних підприємств. Якби кожен міністр витрачав хоча б годину на кожну підзвітну компанію, то весь Кабінет Міністрів 24 години на добу 7,5 днів на тиждень займався б тільки державними підприємствами.

Завдання Міністрів та міністерств – формування політики у відповідних сферах. Тому держава делегує функцію управління професійному директору, який звітує перед нею.

І тут виникає вічний конфлікт інтересів держави-акціонера та держави-політика. Тобто, з одного боку, будь-який акціонер має на меті розвиток компанії та отримання прибутку. Але, з іншого, певні органи влади прагнуть використати наявні ресурсів для виконання соціальних функцій.

Існувати в умовах цього когнітивного диссонасу тривалий час чиновники не здатні. Як наслідок, одна із цих функцій держави бере гору. І тоді ми спостерігаємо, як держпідприємства намагаються використати для маскування неефективної політики.

Відтак, державні підприємства ризикують назавжди залишитися продовженням своїх міністерств, а не повноцінним бізнесом.

2 Не можна приватизувати прибуткові підприємства.

У 2016 році 94 найбільші компанії, це так званий "портфель ТОП-100", заробили ₴26,4 млрд прибутку. Фантастичний результат, порівняно з ₴53 млрд грн збитку у 2015 році. Але будемо чесними: 5 найбільш прибуткових компаній сукупно згенерували ₴35,9 млрд прибутку, а інші 89 – показали сукупний збиток ₴9,5 млрд.

Часто позитивний фінансовий результат не пов’язаний із прогресивними технологіями чи далекоглядною бізнес-моделлю. Він залежить від державної тарифної політики, сприятливих цін на світовому ринку чи регуляторних обмежень, які встановлює держава. У таких випадках прибутковість не завжди є показником ефективності. Необхідно дивитись, наприклад, на віддачу на капітал. Якщо завод-гігант генерує ₴1 тис. прибутку, то не можна говорити про успіхи в його роботі.

Вдало приватизувати підприємства більше шансів тоді, коли вони ще приносять прибуток та є інвестиційно-привабливими. В іншому випадку, держава просто ризикує роздати підприємства безкоштовно за борги кредиторам.

3 Держпідприємства продають за безцінь, оскільки сам процес приватизації не є прозорим.

Ризик махінацій із ціною на державні підприємства під час організації їх продажу є завжди. МЕРТ прагне створити такі правила, щоб приватизація проходила відкрито. І на прозорих аукціонах можна було виручити якомога більше коштів.

Україна має позитивний досвід приватизації в умовах публічності. Наприклад, коли вдруге продавала Криворіжсталь світовому гіганту металургійної промисловості Mittal Steel. Завдяки відкритому та прозорому аукціону, в якому взяли участь іноземні інвестори, вдалося підвищити ціну продажу з ₴10 млрд до ₴24 млрд, тобто у 2,5 рази.

Щоб приватизація була прозорою та вигідною для держави, ми розробили новий законопроект Про приватизацію державного майна. Ознайомитися із яким можна тут.

4 Держава збереже виробництво і робочі місця, а приватний власник закриє неприбуткове підприємство.

На жаль, це може бути правдою. Приватний власник може бути зацікавлений перепрофілювати підприємство, або закрити його неефективну частину. Але й будучи державним, неефективне підприємство з часом збанкрутує, а його працівники втратять роботу.

До того ж, державні підприємства зазвичай передають у приватну власність за умови, що протягом визначеного періоду будуть зберігатися робочі місця, а новий власник зобов’язується розвивати компанію.

Можна пригадати і випадки, коли схожі підприємства приватного сектора розширюють виробництво та працевлаштовують більше людей, ніж державні. У 2016 році на Мотор Січі працювало у 5 разів більше людей, ніж на державному Турбоатомі. Обидва підприємства спеціалізуються на виробництві турбін, хоча і для різних цілей.

5 Якщо держпідприємства приватизують іноземці, кошти будуть іти за кордон, а не у бюджет.

Враховуючи бар’єри входу на український ринок, найбільш привабливими для іноземних інвесторів є об’єкти великої приватизації. Належну кількість учасників аукціону допоможуть залучити великі інвестиційні банки. Завдяки цьому, у ході аукціону буде сформована справедлива ринкова ціна об’єкту, яку перерахують до державного бюджету.

Майбутні прибутки – одна зі складових ціни об’єкту. Бо сплативши значну суму за державне підприємство, інвестор зацікавлений не лише у його розвитку, але й у майбутньому прибутку.

Водночас, подальші модернізація підприємства, закупівля нового обладнання, нарощування обсягів виробництва, створення нових напрямків цього виробництва – це все прямі іноземні інвестиції. За підрахунками експертів, кожен ₴1 млрд інвестицій через три роки сумарно дає +₴3,7 млрд ВВП. Ось і порахуйте, що ми маємо, а що можемо отримати від приватизації.

6 Приватизація призведе до утворення олігархічних монополій.

По-перше. Держава, як регулятор, має значні інструменти для запобігання зловживань у приватному секторі. Щоб запобігти утворенню нових монополій, впроваджене антимонопольне законодавство. Й Антимонопольний комітет зобов’язаний не допустити до участі в аукціоні покупця, який займе більше 35% ринку, у разі виграшу. Для регулювання існуючих природних монополій (у сфері енергетики, водопостачання і т.п.) є НКРЕКП. Яка має контролювати ціноутворення та запобігати зловживанням на ринку такими компаніями.

По-друге. Приватизація великих державних підприємств не вигідна певним навколоолігархічним колам. Адже, якщо відповідне підприємство залишається у держвласності, можна отримати корупційний зиск, мобілізуючи наявний адміністративний ресурс. І близьким до адміністративного ресурсу підприємцям зручніше і дешевше керувати держкомпаніями, аніж витрачати гроші на їх приватизацію. Пригадаймо сумнозвісну Укрнафту, де адміністративний ресурс був запорукою неформального управління компанією одним із його приватних акціонерів.

Якщо приватизаційний конкурс відкритий, олігархічні групи ризикують програти інвесторам зі світовим ім’ям і втратити вплив на підприємство. Приватизація із залученням у радники всесвітньо відомих інвестиційних банків сприятиме участі більшої кількості інвесторів. А це істотно зменшить шанси олігархів на консолідацію активів у своїх руках.

7 Держпідприємства не тягнуть гроші з бюджету, бо знаходяться на самофінансуванні.

Це неправда! Коли підприємство неефективне, його власники мусять вживати заходів – від додаткового фінансування до ліквідації. У державних компаніях відповідальність за вирішення фінансових проблем на правах головного акціонера бере на себе держава. Вона може надати пільгові кредити від держбанків, або державні гарантії, докапіталізувати компанію, чи влаштувати податкові канікули. Але, так чи інакше, поліпшення фінансового стану держава здійснює за рахунок державних коштів. А це – збільшення боргового навантаження на бюджет, недоотримані податки, зменшення прибутків держбанків.

Для кращого розуміння пригадайте приклад Нафтогазу. Збитки відшкодовувалися через державну позику. Це, у свою чергу, щоразу збільшувало дефіцит державного бюджету і мало негативні наслідки для макроекономічної ситуації в Україні. На кінець 2013 року із ₴59,6 млрд позик Нафтогазу, ₴24,4 млрд гарантувала держава, ще ₴15,3 млрд надав державний Ощадбанк.

Підсумовуючи. Неефективні підприємства завжди тягнуть гроші з гаманців акціонерів. У випадку з державними підприємствами, акціонером є держава, гаманцем – держбюджет, дотаціями – кошти платників податків. Щоб вони не були тягарем для бюджету, державі потрібно передати їх у приватну власність.

Саме приватні інвестори розширюють виробництво, модернізують обладнання і експортують українську продукцію на світові ринки. Тоді як державним підприємствам бракує якісного менеджменту для розвитку та грошей для реінвестування. Як наслідок, вони лишаються у радянській індустріальній реальності і перетворюються на металобрухт. А занепавши, не цікавлять нікого, крім останніх романтиків, які живуть спогадами про промислову велич радянської України.

Ще сьогодні державні підприємства – джерело постійних фіскальних та корупційних ризиків. А вже завтра вони можуть стати центром інновацій, збільшити податкові надходження, створити високооплачувані робочі місця. На якому ви боці – вирішувати тільки вам.

«Діалоги про майбутнє»

НВ представляє: «Діалоги про майбутнє» з Уільямом Тейлором, Павлом Шереметою і Дмитром Кулебою.

Київ-Вашингтон-Брюсель
Яке місце займає Україна у цьому трикутнику? Якою нашу країну бачать у Європі та США?

Відвідати лекцію
Ukraine-2020

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время Бізнес, напишіть, будь ласка, листа за адресою: kolonka@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: