Не такий страшний банк, як його малюють

24 листопада 2016, 14:42
Боржникові не слід боятися банку, а відповідальність за неповернений кредит повинна розподілятися між позичальником, банком і державою

Тоді можна стверджувати, що Україна стає на шлях цивілізованих відносин між кредиторами та боржниками.

Як керівнику юридичної компанії, мені доводиться досить часто стикатися з людьми, які просять допомогти вирішити питання заборгованості за валютними кредитами. Хочу відразу сказати, що питання не з площини «юрист-банк-боржник». Це питання з глобальної площині «держава-економіка-громадянин». І тільки так треба дивитися на цю проблему. Поясню чому.

Відео дня

Давайте відмотаємо історичну стрічку років на десять назад. Віктор Ющенко переміг на президентських виборах, що у всьому світі було трактовано як повна перемога демократії. Європа і Америка аплодують, іноземні банки наввипередки рвуться в країну молодої демократії, на хвилі небувалої конкуренції починають роздавати кредити наліво й направо. Наші громадяни, теж сп'янілі від демократії, охоче попалися на банківські заклики не відкладати на завтра те, що можна купити сьогодні. Хочеш машину – бери кредит і купуй. Бажаєш нову квартиру – не питання. Навіщо чекати десятиліттями, відкладаючи крихти? Треба брати кредит, тим більше, що так живе не тільки Європа, але й увесь світ. В принципі, це нормальний і доступний інструмент. Але тільки не в нашій країні.

Однак люди не просто повірили в доступність кредитів, почалася якась масова ейфорія. Брали в доларах, франках, євро. Брали в надії на економічну стабільність. Але не так сталося як гадалося. Від кризи не застрахована жодна економіка світу, а тим більше – наша. Помилка держави в ті часи полягала в тому, що вона просто закривала очі на валютне кредитування. За великим рахунком, лише одиниці фінансових аналітиків намагалися заявляти про недалекоглядність такої політики, попереджаючи про можливий обвал курсу національної валюти. Але їх не почули, вірніше, не захотіли слухати.

Сам НБУ питання контролю щодо кредитування пустив на самоплив. Образно кажучи, кредити видавалися із закритими очима: під неліквідні застави і будь кому. Складається враження, що банки змагалися у здатності зібрати найбільший натовп позичальників. Керівники банків навіть не замислювалися, що валюта в Україні – поза законом. Громадяни отримували доходи в гривнях за рідкісним винятком, коли вони працювали в іноземній фірмі й отримували зарплату в євро або доларах.
Зараз ми розуміємо, що у наших співгромадян не було досвіду. Це в Європі чи Америці сотні років банківської практики, а у нас – і двох десятків не набереться. І держава вчасно не втрутилася, хоча повинна було враховувати цей момент. Долар «подорослішав», економіка просіла, доходи впали до критичного рівня. Як в такій ситуації обслуговувати кредит?

Банки, як це не парадоксально, навіть не намагалися адекватно «розрулювати» цей процес. Вони піднімали процентні ставки, нараховували пеню та всілякі штрафи. Тобто обклали позичальника з усіх боків. Кількість боржників росла, як сніжна куля. У них не залишалося іншого виходу, як зайняти оборонну позицію, перестати платити і просто вичавлювати з банку більш лояльні умови. Саме вичавлювати - роками переговорів і судових розглядів. І коли банк розуміє, що альтернативи немає, що він взагалі нічого не отримає, тоді йде на поступки. Заставне майно ж не долар, воно не дорожчає, а навпаки, дешевшає.

Проблема в тому, що банки переклали всю відповідальність за кредити на боржників. Про те, щоб цивілізовано вирішити питання позичальника, по суті, ніхто не думає. Акціонери банків гріються на островах. У них як були мільйони, так і залишилися. Банки самоусунулися від вирішення проблеми, сподіваючись на колекторів, які повинні «вибити» борги за будь-яку ціну.

Наведу приклад зі своєї практики. Чоловік купив авто в кредит. Кредит на 18 тисяч доларів. Не зміг платити за рахунками. Банк виставив суму заборгованості у 25 мільйонів гривень. Пеня, знаєте, набігла. Поясніть мені, чи є здоровий глузд у керівників банку? Як на мене, це певний рівень божевілля. Або якась прихована гра. Наприклад, отримати рішення суду, щоб заявити про багатомільйонні збитки розраховуючи на податкові пільги. Дуже можливо, але тоді це взагалі геніальний план. Банк грає за якимись своїми правилами, твердо знаючи, що держава жодним чином не втручатиметься.

Але саме держава повинна була давним-давно проблему впорядкувати. І відповідальність треба ділити на трьох: на державу, на банк і на позичальника. Тому що в ситуації, що склалася, винні всі. Тоді чому відповідати повинен лише той, хто бездумно взяв кредит? І що йому робити в такій безвихідній ситуації?
А йому залишається не так багато варіантів. Або терпіти цей банківський гніт, або відстоювати свої інтереси. Правильно судитися, оборонятися, переоформляти майно, поки воно не заарештоване. Словом, «боротися» з банком, тримати удар і демонструвати силу. Домагатися, щоб кожна копійка штрафу або пені була підкріплена документально.

Досить часто доводиться чути, що кредитні проблеми стосуються дуже вузького кола людей. Я не вважаю, що в кредитній кабалі перебуває так звана меншість населення нашої країни. Це значна група людей. Ці люди, як на пороховій бочці. Їх платоспроможність дорівнює нулю, а у кожного боржника – сім'я і діти.

Що ще вражає? Ніхто з політиків не береться вирішити цю проблему. Хіба що перед виборами, або так – до слова. Але систематично і планомірно ніхто з «борців за справедливість» не ризикує «осідлати тему». І залишаються так звані боржники один на один зі своєю бідою, тобто з банком. Тільки от боятися банків не потрібно, потрібно знати свої права і вміло їх захищати. Судитися так само, як з будь-якою іншою установою.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X