Хронічні проблеми державного сектора ОПК: гроші, майно, ДОЗ

11 грудня 2020, 15:00

Хто та як має лікувати хронічні хвороби вітчизняного оборонно-промислового комплексу.

Більш зарегульованого сектора економіки, ніж оборонна промисловість, в Україні не існує. Здавалося б, на кожний крок чи дію є політика, процедура, постанова чи норма закону. Водночас за роки роботи Концерну накопичилися десятки хронічних проблем галузі та підприємств, які не вирішені до цих пір.

Відео дня

Зі створенням Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, ці проблеми стали викликами вже нового відомства. Впевнений і сподіваюсь, що Міністерству вже найближчим часом вдасться запропонувати нові механізми та процедури управління державними підприємствами галузі, а успадковані з радянської, а потім — російської, систем — знищити.

Основні проблеми — це гроші, активи і держоборонзамовлення. Існує доволі простий рецепт їх вирішення — заміна старого регулювання на нове, що відповідає сучасним безпековим викликам та ринку. Якщо цього не зробити бюрократична машина та корозія регуляторної політики продовжить пожирати власні оборонні підприємства.

Проблема 1: недосконала система ціноутворення на товари і послуги військового призначення

Діюча на сьогодні система ціноутворення на продукцію військового призначення — це рудиментарний спадок з колишнього СРСР. Вона не відповідає сучасним реаліям ринкової економіки та потребує вдосконалення.

Як формується ціна на продукцію оборонного заводу, припустимо, бронетранспортеру, який держава має намір закупити за гроші платників податків?

Підприємство формує розрахунково-калькуляційні матеріали (РКМ) з орієнтовною ціною продукції. Ця ціна закріплена в контракті, який завод укладає з Міноборони. Контракти укладаються на рік і довше, адже зазвичай у військової продукції досить тривалий виробничий цикл. Продукцію починають виготовляти, але гроші за неї надходять частинами — по мірі передачі партій замовнику. Тому, наприклад, купити комплектуючі чи сировину на всю партію за контрактом підприємство не може — не вистачає власних коштів.

За час виконання контракту вартість продукції може змінитися — як зменшитися, так і стати більшою. Тому фактична ціна продукції відома уже за підсумками виконання контракту. І, якщо вона більша, ніж орієнтовна вартість, підприємству за це ніхто не доплачує. Різницю заводи покривають за рахунок зменшення власного прибутку.

Наразі відсутній механізм перегляду орієнтовної ціни контрактів у бік збільшення навіть за наявності документально підтверджених об'єктивних обставин: зміна тарифів, цін на матеріали та комплектуючі вироби, систем оплати праці, мінімальної заробітної плати та інших умов, обумовлених законодавством. Через це часто під час виконання державних контрактів підприємства несуть суттєві збитки. Іноді це призводить до вимушеного банкрутства або взагалі - зупинки заводу.

Розробити новий механізм мають в Мінстратегпромі, Міноборони та частково Мінекономіки.

Здавалося б, заводи мають отримувати прибуток від виконання контрактів за державним оборонним замовленням — своєї основної виробничої діяльності. Однак часто відбувається навпаки. І цьому сприяє інша законодавча недосконалість.

Проблема 2: штучне обмеження прибутку оборонних підприємств, які виконують держоборонзамовлення

Постанова Кабінету Міністрів України 464 від 27.04.2011 про ДОЗ визначає, що прибуток підприємств-виконавців держоборонзамовлення на закупівлі комплектуючих не може перевищувати 5%, а на власних витратах — 30%.

Втім, сьогодні рівень прибутку підприємств-виконавців ДОЗ штучно обмежений та складає 1% на закупівлю комплектуючих та 20% на власні витрати підприємства.

Таке обмеження запроваджене відомчим актом Міноборони 2591/у/2 від 18.10.2016 р., хоч і не зареєстрованим у Мінюсті.

Звичайно, це негативно впливає на роботу підприємств та значно скорочує можливості для розвитку виробників продукції оборонного призначення.

Це питання неодноразово підіймалося на рівні Офісу Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості.

При чому, йдеться не тільки про державного виробника — приватні компанії теж від цього потерпають.

Як вирішити цю проблему? Треба відновити дію Постанови КМУ 1093 від 23.08.2017 р. Вона визначала, що прибуток у складі ціни не може перевищувати 5% витрат підприємства на придбання комплектуючих і робіт (послуг), а також 30% решти витрат у складі виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Проблема 3: дорогі кредити під державні гарантії

Чому оборонні підприємства сплачують держбанкам вдвічі більше, ніж приватні компанії?

Розробка нової зброї, танків, ракетних комплексів, модернізація виробництва, імпортозаміщення, гармонізація основних видів озброєння української армії зі стандартами НАТО — великі довготривалі програми. Для їх виконання держава виділяє не живі гроші, а державні гарантії українським державним банкам. Під ці гарантії підприємства Концерну беруть у цих банків кредити за фіксованою ставкою.

Основні проблеми — це гроші, активи і держоборонзамовлення. Існує доволі простий рецепт їх вирішення — заміна старого регулювання на нове, що відповідає сучасним безпековим викликам та ринку

У 2018 році на підтримку підприємств оборонного комплексу Уряд прийняв постанову 779. Вона обмежує відсоткову ставку за кредитами під державні гарантії на рівні 4% + облікова ставка НБУ. Тобто, якщо облікова ставка НБУ становить 18%, то банки не повинні вимагати у оборонних заводів по кредитах в національній валюті більше, ніж 22%.

Програми багаторічні, а поки їх реалізовують, курс гривні суттєво змінюється. В цей час державні оборонні підприємства продовжують сплачувати один і той самий відсоток за користування кредитами — 22%. Хоча навіть для комерційних клієнтів банків ставка за користування кредитами є плаваючою. Вона розраховується за формулою «облікова ставка Нацбанку + 4%». Сьогодні облікова ставка НБУ знизилась з 18% до 6% річних. Тобто на сьогодні підприємства мали б сплачувати 10% річних за кредитами під держгарантії - а це удвічі менше.

Втім, банки відмовляються переглядати плату за користування кредитами, а замовник озброєння — Міноборони — наполягає на зменшенні відсоткової ставки, яка включена у вартість готової продукції.

Так, Міноборони керується плаваючою ставкою і наполягає на компенсації витрат, що не відповідає раніше укладеним контрактам.

У свою чергу банки відмовляються переходити на озвучені Міноборони умови та пропонують в нових договорах зафіксувати ставку з розрахунку «український індекс ставок за депозитами фізичних осіб UIRD (3м)+6%». Це — тупікова ситуація, яка ставить під сумнів можливість подальшої участі державних банків як кредиторів у зазначених державних програмах. Але кредит під держгарантії оборонному підприємству можна взяти тільки там. Тобто це справжня регуляторна пастка, яка тримає у заручниках близько 50 державних підприємств, які виконують держоборонзамовлення.

Що потрібно зробити? У постанову Уряду, що регулює відсоткові ставки, необхідно внести зміни: запровадити плаваючу ставку. А також дозволити державним оборонним компаніям брати кредити не тільки у державних банків, але і у приватних, оскільки їх умови кредитування, зазвичай, вигідніші.

Поки постанова діє у старій редакції, державні оборонні підприємства під час виконання програм, пов’язаних з підвищенням обороноздатності і безпеки держави, несуть суттєві збитки.

Проблема 4: заборона авансування боржників

І ще одна проблема, пов’язана з виконанням контрактів в рамках державного оборонного замовлення, — авансування. Порядок проведення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти, регулюється постановою Кабміну 1070. Деякі положення цієї постанови створюють труднощі для ефективної роботи підприємств — учасників Концерну та перешкоджають відновленню виробничої діяльності підприємств ОПК, які довели свою спроможність і готовність бути залученими до виконання договорів у рамках ДОЗ.

Так, постанова забороняє авансувати підприємства, які порушили умови договорів, укладених із розпорядниками бюджетних коштів. Це — логічно: не виконав оборонний контракт для міністерства — не отримав наступний. На офіційному веб-сайті Міністерства оборони навіть є розділ з назвою «Прострочена дебіторська заборгованість», у якому наведено перелік постачальників товарів, виконавців робіт і надавачів послуг, за якими обліковується прострочена дебіторська заборгованість перед міністерством.

До вказаного переліку включено загалом 97 підприємств різних форм власності, у тому числі 14 підприємств — учасників Концерну.

При цьому, слід зазначити, що існують випадки безпідставного включення наших підприємств до переліку боржників Міністерства оборони. Наприклад, коли такі факти не встановлені судом. Подібна ситуація призводить до того, що підприємства, які мають декілька контрактів з Міноборони, взагалі втрачають можливість їх виконувати.

Водночас при укладанні контрактів на імпорт продукції військового призначення, нерезиденти, як правило, вимагають від 40% до 100% передоплати від українського замовника.

Проблема 5: штучне блокування експорту непотрібної Україні продукції

Міноборони має право забороняти поставки за кордон військової продукції, яку не потребує і не закуповує українська армія.

У 2014 році, на початку війни з Росією, держава мала екстрено забезпечити потреби військових у техніці та зброї. Тому Державна служба експортного контролю встановила вимогу для підприємств-експортерів Концерну додатково погоджувати з Міноборони низку товарів військового призначення та подвійного використання перед тим, як укласти контракти на їх поставку за кордон.

Ця вимога діє і зараз, хоча запроваджували її на особливий період.

Таке обмеження у сфері експортного контролю не ґрунтується на існуючій нормативно-правовій базі. Воно було викликано поточною воєнно-політичною ситуацією в країні у 2014 році.

Міноборони у багатьох випадках відмовляє експортерам у поставках такої продукції за кордон. Але при цьому і не закуповує для власних потреб такі товари, або закуповує лише несуттєві обсяги (скажімо, 10% від річної спроможності виробництва), а експорт решти не дозволяє. І так триває роками.

Як результат, держава недоотримує валютні надходження від реалізації зовнішньоекономічних контрактів. А незатребувана нашими військовими продукція лежить на складах або просто не виготовляється, хоча на неї є попит за кордоном.

Цю проблему також можна вирішити відміною відповідного доручення прем'єр-міністра. Однак чогось цього ніхто не робить.

Проблема 6: табу на розпорядженням власним майном

Концерн — провідний розробник та виробник озброєння та військової техніки з неоднорідною структурою: до його складу зараз входять 116 підприємств, що складає 2/3 ОПК України. ТОП-10 підприємств забезпечують 70% доходів, а ТОП-25 забезпечують 90+% доходів всього Укроборонпрому. Концерн є стабільно прибутковим об'єднанням, але з великою кількістю хронічно збиткових або фінансово нестабільних підприємств. Однак усі вони мають майно, не задіяне у безпосередньому виробництві, та інші непрофільні активи, з якими діюче законодавство не дозволяє нічого зробити.

Так, Концерн володіє 7 441 об'єктом нерухомості загальною площею майже 9 млн м². З них понад 1,85 млн м² - надлишкове майно, яке вже давно не задіяне у виробничих процесах підприємств Концерну. Уся ця спадщина стоїть або занедбана, або ж передається в оренду задешево (через поганий стан) і потребує постійних грошей на утримання.

Так звані надлишкові основні засоби підприємств, що не використовуються у виробничій діяльності, морально застарілі або повністю фізично зношені і вже не підлягають відновленню.

Але цей «скарб» підприємство продати не може — більшість учасників Концерну віднесені до Переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації. Жодного метру квадратного, хоча від їх реалізації підприємства могли б отримати «живі» кошти.

Щоб змінити цю ситуацію, необхідно ухвалити законопроєкт 3822, який дозволяє розпоряджатися майном оборонних підприємств — відчужувати його, вносити до статутних фондів інших господарських товариств. Наприклад, підприємства майбутнього радіолокаційного холдингу могли б об'єднати та продати надлишкове майно, а гроші направити на розвиток або модернізацію, а не в державний бюджет. Тобто, залишити гроші від продажу майна в галузі, а не в загальній «шухляді».

Проєкт закону 3822 передбачає ці та інші механізми управління активами оборонних підприємств, які мають сприяти безболісному та ефективному проведенню їх реформування та перетворення на галузеві холдингові компанії.

Цей законопроект зареєстрований у парламенті ще у червні і, сподіваюсь, 14 грудня в реєстрі законопроектів з’явиться його доопрацьована версія із врахуванням зауважень Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості. Є стриманий оптимізм, що до кінця цього року 3822 буде погоджений профільним комітетом та переданий до Верховної ради на розгляд у першому читанні.

Проблема 7: арешти рахунків виконавців держоборонзамовлення

На жаль, дуже поширеною є ситуація, коли Виконавча служба накладає арешти на майно та банківські рахунки підприємств — учасників Концерну, особливо тих, які залучені до виконання ДОЗ.

Відповідно до законодавства, примусове стягнення заборгованості зі стратегічних підприємств оборонно-промислового комплексу, не допускається. Однак на практиці відбувається інакше. Державні виконавці постійно арештовують рахунки, майно, обладнання, чим зупиняють діяльність підприємств — учасників Концерну, блокують виплати зарплати. Часто це робиться в інтересах недобросовісних кредиторів, які таким чином намагаються рейдерити особливо ласі шматки нерухомості або отримати повний контроль над заборгованістю підприємства.

Тут не треба ніяких змін до законодавства — лише здоровий глузд і дотримання тих правил, які вже встановлені законами України.

Що і хто має зробити для вирішення цих проблем та перезавантаження вітчизняних підприємств оборонної галузі, що входять до складу ДК «Укроборонпром»?

Ключові проблеми державних оборонних підприємств Концерну існують на рівні законодавства та постанов — Уряду і окремих міністерств. І всі вони не вирішуються через неузгодженість дій і небажання брати відповідальність, а частіше — через неспроможність різних відомств сісти за один стіл і домовитися.

Верховна Рада відновила свою роботу після карантину. Яким буде оборонний порядок денний депутатів на наступний рік? З вирішення яких проблем галузі почнуть рік члени Уряду?

Укроборонпром, як найбільше у країні об'єднання оборонних підприємств, пропонує спільний порядок денний та дорожню карту рішень, на які вже дуже давно чекає українська оборонка.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X