Навіщо Україні відкрите небо з ЄС
Угода передбачає зняття обмежень у повітряному сполученні між Україною та ЄС, т. зв. «відкрите небо», а також вільний доступ перевізників на внутрішні ринки. Крім того, складовою частиною домовленості є імплементація Україною базових положень європейського законодавства у сфері авіації.
Угоду було парафовано в 2013 році і з тих пір вона чекає на підписання. Раніше активно обговорювалися різні причини такої тривалої паузи – від змови українських авіакомпаній, які не хочуть відкривати ринок, до геополітичних теорій. Офіційно – європейські партнери не підписують угоду через суперечки між Великобританією і Іспанією щодо Гібралтару.
Важко сказати, що насправді зупинило процедуру підписання САП. Можливо це дійсно наслідок складних переговорів про юрисдикцію над Гібралтаром, а ЄС може просто втратив інтерес і угода загубилася в нескінченних коридорах європейської бюрократії.
Можна припустити, що сьогодні українські перевізники більше зацікавлені в доступі на ринок ЄС ніж європейські авіакомпанії в Україну.
На круглому столі було презентовано цілих чотири стратегії підписання САП, а також обговорювався action plan, як вплинути на позицію Великобританії та Іспанії. Дійсно зроблена непогана робота, і цілком можливо вона принесе свої плоди, а неповороткість і нерішучість європейських чиновників буде зламана під тиском українських громадських інституцій і зусиль нашої дипломатії.
Однак, що держава Україна буде робити з САП, коли і якщо його підпишуть? Угода – це лише набір інструментів, які дозволять побудувати ефективне регулювання авіаційної галузі. Насправді багато з норм європейського авіаційного законодавства, передбачені САП, вже можна адаптувати та впроваджувати в Україні. Навіть і до підписання Угоди. Проблема полягає в тому, що немає розуміння, як користуватися цим інструментарієм. Всі чотири тактики підписання САП не є похідними від стратегії розвитку авіації України. Та власне і немає такої стратегії. Ні державіаслужба ні органи, що стоять над нею, не знають яку модель ринку вони будуть будувати в Україні, транзитну з хабом у Борисполі чи відкривати point-to-point сполучення з усіх регіональних аеропортів і активно залучаючи low cost компанії. Концепція «багатовекторності», близька нашим дипломатам і чиновникам, в цьому випадку навряд чи буде ефективною.
Українська авіаційна галузь, на щастя, поки що значно відрізняється від того, що є, наприклад, в Молдові, Грузії, які вже встигли підписати САП. Далеко не кожна європейська країна має кілька десятків аеропортів, своє авіабудування, сильного національного авіаперевізника. Як домогтися того, щоб входження в єдиний авіаційний простір створило додаткові можливості для розвитку української авіації, а не було ще одним кроком на шляху до деіндустріалізації країни? Підписання та імплементація угоди про єдиний авіапростір з ЄС мають бути частиною загальної стратегії розвитку авіації в Україні, а розроблення White book української авіації повинне стати пріоритетом для регулятора.
