Навіщо потрібна податкова амністія
Я вже давно прийняла той факт, що справедливості в світі немає.
Однак, почувши від президента нашої країни пропозицію вкотре повернутися до обговорення теми податкової амністії, яку він озвучив у понеділок 12 березня на зустрічі з представниками бізнес-спільноти, я, сумлінний платник податків, згадала про те, що в податковому кодексі записано принципи податкової справедливості: рівність усіх перед законом і невідворотність покарання за порушення податкового законодавства. Але не про принципи ж згадувати, коли є політична воля.
Амністія і нульове декларування ходили в нашому публічному полі досить довго, незважаючи на суперечливий досвід їх реалізації в інших країнах. Свого часу у Верховній Раді було зареєстровано кілька законопроектів про нульове декларування, кожен з яких "загинув" на різній стадії недороблення. З текстів цих дивних документів було зрозуміло, що концепція податкової амністії не має чіткої форми, ніхто не знає толком: кого амністувати, які гріхи прощати, чи не прощати і все-таки поставити 5-10% до сплати для тих, хто вирішить показати накопичене непосильною працею.
Найнеприємнішим питанням, звичайно, є питання кримінальної відповідальності. Так, пропонували звільнити платників від відповідальності за несплату податків і зборів у рамках податкової амністії. Але, крім 212 статті кримінального кодексу про несплату податків і зборів, є й інші статті, наприклад, 209-я стаття Легалізація грошей, отриманих злочинним шляхом. І ніхто не давав гарантії, що, коли ви покажете доходи, і отримаєте індульгенцію від 212 статті, до вас завтра не прийдуть із запитаннями про законність походження цих грошей.
Ймовірно, у президента вже з'явилися відповіді на непрості запитання. А я скористаюся його пропозицією і висловлю свою точку зору щодо податкової амністії.
Нам не потрібно влаштовувати показне "прощення податкових гріхів", яке за підсумком все одно буде провалено роботою органів контролю. Практика проведення податкового компромісу для підприємств, який полягав у добровільній сплаті 5% недоплати ПДВ та/або податку на прибуток за періоди до 1 квітня 2014 року і "прощення" решти 95% зі звільненням від "будь-яких видів відповідальності", показав, що в підсумку підприємства, які "розкрили карти" потрапляли в кримінальні провадження за іншими не "податковими" статтями.
Якщо президента хвилює повернення грошей в країну, то, можливо йому варто знати, що в світі вже давно працює механізм, який називається voluntary disclosure – це добровільне розкриття інформації про свої активи за кордоном зі сплатою всіх відповідних податків. Зокрема, на сайті Податкової служби США (IRS) можна знайти текст Офшорній програми добровільного розкриття інформації (OVDP), яка призначена для платників податків з потенційною кримінальною відповідальністю або великими штрафними санкціями.
IRS пропонує платникам добровільно розкрити інформацію про офшорні активи, при цьому гарантуючи більш лояльний підхід до розрахунку штрафних санкцій та визначення відповідальності, ніж, якщо вона сама знайде приховані активи. При цьому ніхто не говорить про повну амністію, тому що, як мінімум, амністія порушує права добросовісних платників і принцип податкової справедливості. Також ця програма не працює для активів, отриманих злочинним і незаконним шляхом, що важливо для нашої корупційної реальності. Така ж програма працює в Канаді та інших країнах, які не використовують порочної практики податкових індульгенцій і не заохочують корупційне збагачення.
Податкова амністія часто стає останнім аргументом у слабких і корумпованих країнах. Вважаю, що президента вразив недавній досвід Індонезії, яка вивела з тіні $367 млрд за останні кілька років, при цьому повністю звільнивши від кримінальної відповідальності олігархів, які повернули гроші на батьківщину. Ще невідомо, чи підуть ці гроші на розвиток економіки Індонезії, оскільки через три роки після їх повернення вони вважаються повністю вільними від зобов'язань амністії і можуть бути використані їх власниками на власний розсуд.
