Які навички з 90-х сьогодні допомагають вести бізнес, а про які краще забути назавжди

19 січня, 21:53

Розраховувати тільки на себе, працювати по дванадцять годин на день, тримати слово і розбиратися в людях — такі навички «залишилися на підкірці» підприємців, які починали будувати бізнес у 90-ті. Допомагає це зараз у роботі чи навпаки?

Бізнесом я займаюся вже тридцять років — більшу частину життя. Як і багато українських підприємців у віці «близько 50-ти», стартував я на початку 1990-х, керований бажанням вирватися зі злиднів, прогодувати себе і сім'ю. Той, хто розпочав цей шлях, не зламався і не зійшов з дистанції, при цьому ще й збудував гідну компанію, добре знає ціну успіху. Набуті та відточені тоді навички, безумовно, допомогли нам в умовах диких пострадянських джунглів. Але наскільки вони можуть бути корисними в сучасному світі, де працюють зовсім інші правила, а на арену виходять цифрові люди з не завжди зрозумілої «олдскульної» бізнес-гвардії баченням світу, принципами та мотиваторами?

Відео дня

Про які навички ми говоримо

Перша, і найголовніша — навичка виживання

Головним мотиватором до роботи, бізнесу у 1990-х було бажання вижити. Страх залишитись ні з чим, страх перед завтрашнім днем спонукав шукати можливості, крутитися. Не було правил, вони формувалися по ходу, хтось формував ці правила, хтось під них підлаштовувався. Нічого не можна було спрогнозувати: курс валют, поведінку силових структур, ринку. Щодня все змінювалося, а тому про довгострокове планування, стратегію на 5−10 років не могло бути й мови. Стратегія на тиждень була досягненням. Весь час ти опинявся віч-на-віч і з можливостями, і з проблемами.

Спочатку навичка виживати допомагала, а потім почала заважати. Виживання безпосередньо пов’язане зі стресом та страхом, які серйозно вимотують людину та висмоктують енергію. Страх все втратити, повернутися до злиднів дуже глибоко сидить майже в кожному бізнесмені, що пройшов 90-ті, і позбутися його буває не до снаги навіть дуже заможним людям.

Друга навичка — дуже багато працювати і розраховувати тільки на себе

Ми працювали по дванадцять годин на день і майже не відпочивали, розуміючи, що можемо розраховувати тільки на себе. Люди, які досягли успіху, дійсно, працювали набагато більше за інших (я говорю в цьому випадку про підприємців, а не інші елементи ринкової екосистеми тих часів). Кредит готівкою тоді коштував 10% на місяць у доларах. Страх не повернути гроші вчасно — найкращий мотиватор працювати та не відчувати втоми. А варіант «не віддати» — взагалі не варіант.

Тоді ми не мали вибору. Потрібно було бігти — напрямок коригувався по ходу. У сьогоднішньому швидкозмінному цифровому світі такий похід може зашкодити. Цінна навичка наших днів — адаптивність та своєчасна оцінка проміжних результатів. Швидкий і старанний біг загрожує розчаруванням і втратами, якщо ти біжиш не в той бік. Витратити багато енергії - не питання. Питання, наскільки ефективно ти її витратиш. Подивитися на всі боки, вибрати правильний шлях і потім вже увімкнути звичну турбіну. Головне не перегоріти та не втратити інтерес до життя. Це стосується не лише бізнесменів «з 90-х», а й 30−35-річних, які гребуть до знемоги, як востаннє. Так і хочеться зупинити і сказати: «вгамуйся, пригальмуй!». Якщо в наш час трудоголізм був умовою виживання, необхідністю, то у цих хлопців він просто зведений в культ. Ми вимушено жертвували особистим життям, захопленнями, відпочинком. Вони ж роблять це свідомо.

Третя навичка: тримати слово

Цінна навичка наших днів — адаптивність та своєчасна оцінка проміжних результатів. Швидкий і старанний біг загрожує розчаруванням і втратами, якщо ти біжиш не в той бік.

За «базар» треба було відповідати. Нестримане слово та некоректна дія могла призвести до дуже плачевних наслідків, зокрема фізичного болю. У різних людей різний ціннісний рівень. Далеко не всім тримати слово — справа честі та питання самоповаги. Але тваринний страх перед розправою за нестримну обіцянку чи обман закріпився у підсвідомості людей з різними поглядами на життя, бізнес та модель стосунків із оточуючими. Хоча є й винятки, не сперечаюся.

Здебільшого ми, підприємці, які пройшли школу 90-х, дуже серйозно ставимося до своїх слів та обіцянок. І, логічно, того ж очікуємо від партнерів, співробітників, підрядників. Чесність, щирість, відкритість ми цінуємо інколи навіть більше, ніж професіоналізм. Пообіцяв закінчити роботу до певного терміну — зроби. Не встигаєш — чесно і заздалегідь скажи про це, встанови сам новий термін, але витримай його.

Навичка тримати слово — поза часом. І, чесно кажучи, мене дивує ставлення до цього молодих людей. Навколо багато «неляканих» людей, які не виконують обіцянки, зривають терміни, ухиляються від прямої відповіді на пряме запитання. Я їх не засуджую і навіть намагаюся знайти пояснення. Наприклад, для мене очевидне розфокусування: багато хто намагається зробити 100 справ одночасно, і в результаті жодна не вдається їм нормально.

Четверта навичка — відчувати людей

Життя змусило навчитися розумітися на людях. Час був лихий, і тобі ж було краще, якщо ти відразу зрозумієш, можна з цією людиною мати справу, чи краще не зв’язуватися. Ця навичка для бізнесмена ніколи не втратить актуальності, і я рекомендував би сучасним молодим підприємцям розвивати її передусім. Це той випадок, коли вчитися доводиться на помилках. Чуйці не вчать на курсах MBA.

У всі часи підприємництво — це ризик, який людина йде з однією метою — заробити гроші. Раніше возили «снікерси» з Польщі та розливали олію у пластикові пляшки без етикетки, сьогодні майнять криптовалюту. Не має значення, що робити, важливо — заради чого. Кожен час має свої правила. І якщо сьогоднішні підприємці досягають успіху, то вони працюють за актуальними правилами. Можливо, нам варто повчитися у них. Усвідомлюючи цінність власного досвіду, бути відкритими до нового та комбінувати з цим новим свій олдскульний підхід. Адже надмірна впевненість у собі та закостенілість поглядів — перший симптом старіння.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X