Прірва нерівності та фінансові апокаліпсиси. Звідки беруться економічні кризи?
Здавалося б, ми знаємо, як працює світова фінансова система. Але більшість і не здогадується про деталі, у яких ховається диявол, що вже десятиліттями нарощує нерівність по всьому світу та раз на 10−20 років спричиняє глобальний обвал економіки.
Кожна криза, своєю чергою, лише збільшує прірву нерівності: багаті — ще більше багатіють, а бідні — ще більше бідніють. Тому що після обвалу, як правило, ті, хто не має грошей, змушені знову позичати і збагачувати тих, у кого вони залишилися.
Так, на фінансових ринках вже вкотре піднялись чергові буревії, якi в багатьох із нас завжди викликають лякаючу невизначеність. Тому пропоную вам подивитися на фінансові ринки новим поглядом завдяки книзі «The Next Money Crash — and a Reconstruction Blueprint» (укр. «Наступна фінансова криза та план відбудови»). Ця книга входить в must-read від The Financial Times та написана не одним автором, а цілою плеядою провідних економістів та фінансистів під диригентством американського німця Улі Корч (Uli Kortsch). Тож, про що вона?
Звiдки грошi
На жаль, в реальності роль та могутність центробанків переоцінена
Ми впевнені, що точно знаємо звідки беруться гроші: їх друкують центробанки країн. А ось і ні. Більшість грошей у світі створюють не національні, а приватні банки (це не помилка). Звідки ж приватні банки беруть ці гроші, у свою чергу, запитаєте ви? А нізвідки. У прямому сенсі. Вони створюють гроші з нічого, накачуючи світ геть нічим не підкріпленою ліквідністю. Стривайте: але ж хіба не саме центробанки друкують трильйони та позичають їх приватним банкам, а ті далі компаніям та людям? Так? А гроші центробанків забезпечені ВВП країни? Ні і ні. В реальності кредити центробанків видаються приватним банкам лише для формування резервів, які складають мізерну частку капіталу приватної банківської системи. Чому — читайте далi.
Справжня роль центробанкiв
Якщо ж центробанки навіть не друкують більшість світових грошей, то вони, принаймні, встановлюють відсоткові ставки вартості цих грошей та вимоги щодо мінімальних резервів, аби не допустити неплатоспроможності банків. Так, в теорії. Але не на практиці. Насправді, в більшості розвинених країн і, перш за все, в США, відсоткові ставки центробанків майже нульові (мінус перша ланка контролю), вимоги до резервів не перевищують 2−3% капіталу (мінус друга ланка безпеки), а з березня 2020 р. вимоги до резервів по депозитах у США взагалі складають 0%.
Звичайно, є країни, де вимоги до резервів значно вищі: наприклад, Україна. Проте, економісти наводять аргумент, що навіть резерви у розмірі 50% чи 70% від депозитів не врятують банки, коли 80% чи 100% їх вкладників забажають одночасно (як це трапляється під час криз) забрати свої гроші. Так вже було раніше: до Великої депресії в США депозитні резерви деяких банків сягали захмарних 50%, але це нікого тоді не врятувало.
Отже, на жаль, в реальності роль та могутність центробанків переоцінена. Вони точно не здатні захистити світ від вкрай крихкої приватної банківської системи, яка за своїм дизайном має час від часу руйнуватися та робити банкротами економіки.
Борг
Якщо ж все сказане вище є загальновідомою правдою, чому майже всі країни, банки, компанії та люди продовжують нарощувати борг до астрономічних обсягів? І це попри численні минулі кризи, дорогі й болючі уроки, суворе державне регулювання, відкриті ринки та суспільний контроль?
Тому що в сучасному світі створювати новий капітал та забезпечувати економічне зростання можна виключно через виробництво нового боргу. Новий борг — це єдина доступна нам сьогодні форма створення нових грошей та економічного росту. І питання зовсім не в поганих банкірах, ненажерливих спекулянтах чи корумпованих політиках. Просто іншої системи із примноження капіталу наразі у світі не існує.
До того ж, більшість даних із обсягу боргу, особливо державного, є неадекватними та вкрай заниженими. Адже ці дані, як правило, зображають лише заборгованість по поточних зобов’язаннях держави відносно її ВВП і не враховують рівень корпоративного боргу та боргу населення в кожній даній країні. Але навіть і це не все, бо це лише поточний фінансовий борг.
Насправді ж, набагато більшим зобов’язанням ніж прямий фінансовий борг є гігантські програми соціального захисту та пенсійного забезпечення. Особливо, знов таки, у розвинених країнах. Адже пенсії та соціальні пакети є ніщо інше як майбутнє фінансове зобов’язання держави чи приватної організації перед людиною, що є фактично борговим зобов’язанням.
Якщо ж скласти всі ці види боргу разом, то реальний державний борг навіть розвинених країн складає сотні відсотків до їх ВВП та сотні, а не десятки, трильйонів доларів.
Банки
