На чиєму боці буде влада в "олійних війнах"

30 березня 2018, 15:00

3-7 квітня ВРУ може прийняти доленосне рішення – стати на захист українських товаровиробників чи начхати на працю сотень тисяч фермерів та віддати мільярди їхніх коштів переробникам-експортерам.

На думку прибічників скасування відшкодування ПДВ при експорті сої та ріпаку, таке рішення сприятиме будівництву нових переробних заводів та більш повному забезпеченню олійною сировиною існуючих українських переробних підприємств. Давайте поговоримо мовою цифр, щоб зрозуміти чи потрібне Україні зараз нарощування переробних потужностей і більше завантаження наявних.

Відео дня

Так, за даними Українського науково-дослідного інституту олій та жирів Національної академії аграрних наук України, у 2017-2018 маркетинговому році було зібрано 3,9 млн тонн сої та 2,2 млн тонн ріпаку.

інформація надана Українським науково-дослідним інститутом олій та жирів Національної академії аграрних наук України у відповіді на депутатське звернення

При цьому у відповіді на депутатське звернення Асоціація Укроліяпром зазначила, що потужності з переробки соєвих бобів оцінюються у 5,04 млн тонн/рік (15,767 тис. тонн/добу), з них:

  • мультифункціональні – 9,36 тис. тонн/добу або 2,964 млн тонн/рік;
  • спеціалізовані екстракційні заводи з переробки сої – 4,15 тис. тонн/добу або 1,301 млн тонн/рік;
  • спеціалізовані пресові заводи з переробки сої – 2,25 тис. тонн/добу, або 734 тис. тонн/рік.

Потужності з переробки насіння ріпаку оцінюються у 2,56 млн тонн/рік або 8,130 тис. тонн/добу. Це все – мультифункціональні заводи.

Фактично на даний момент виробничих потужностей із переробки сої і ріпаку в Україні побудовано набагато більше, ніж вирощується сировини. Це свідчить, що за останні 7-10 років підприємства олійножирової галузі самі активно будували заводи, чим розбалансували ринок та зумовили падіння маржинальності і завантаження своїх же заводів сировиною для переробки. Не потрібно бути економічним генієм, щоб зрозуміти, що в існуючих проблемах дефіциту сировини для вітчизняної переробки і реальному падінні рівня завантаженості переробних заводів винні самі переробники.

Маючи значні кошти декілька років тому, усі почали активно їх вкладати у зведення нових потужностей, намагаючись обігнати свого конкурента, а по суті обдурили і загнали у глухий кут самих же себе. Звівши майже сотню заводів, переробники неочікувано для себе дійшли до точки неповернення, коли фермери сіють і вирощують набагато менше сировини, ніж переробники хочуть обробляти. Працюючи в українських представництвах Cargill та Noble Group, я сам побудував три заводи в Донецьку, Каховці та Маріуполі, десятки елеваторів, термінали та реалізував ряд інших проектів.

Коли в кінці 1990-х роках постало питання про запровадження експортного мита на насіння соняшнику, виробництво олійних культур було на рівні 4-5 млн тонн на рік. В основному це був соняшник, заводів тоді було небагато, вони були старими і неефективними. Тоді олійножирова галузь справді потребувала суттєвої підтримки. Тому введення експортного мита на насіння соняшника було цілком виправданим і раціональним кроком.

Сьогодні ж ми маємо зовсім іншу картину. За моїми оцінками, у переробні потужності разом із терміналами, логістикою і заводами було вкладено близько $2,5-3 млрд за 16-17 років. Нинішні українські проблеми навпаки у тому, що переробних потужностей надто багато і їх і далі продовжують будувати. Ми рухаємось екстенсивним шляхом через зведення все нових переробних потужностей, а не інтенсивним через чесну і прозору конкуренцію між уже існуючими заводами.

У Європі також будують переробні заводи, для яких купують у нас сировину, оплачуючи логістику. Європейцям працювати вигідно, а в Україні, забираючи сою та ріпак з поля "під боком", виявляється, що невигідно. Як так може бути? Переплачуючи на логістиці з України по ланцюгу елеватор – порт в Україні – фрахт корабля – порт в Європі близько $40-80 на тонні, європейські заводи здатні конкурувати і разом розвиватись. А наша влада нічого кращого не придумала, окрім того, як забрати ПДВ і обібрати товаровиробника на прибутку.

інформація надана Українським науково-дослідним інститутом олій та жирів Національної академії аграрних наук України у відповіді на депутатське звернення

У такому випадку на арену виходять прості і зрозумілі ринкові закони – перемагає той, хто має найкращу пропозицію за рахунок ціни, якості, доступності тощо. Ринок має самостійно "почиститися" і залишити найбільш конкурентоспроможні підприємства, щоб відновити баланс у структурі товаровиробництва/переробки.

Давайте ж розберемось хто основний "стейкхолдер" української олійної переробки. Близько 34 % ринку займає Kernel. Розповідаючи усім про підтримку вітчизняного переробника, ми розуміємо, що мова не йде про широкий загал ринку, а лише про вузьке коло олігархічних груп.

Будівництво нових заводів – це проекти не одного року, тому насправді основна маса ринку будувати їх і не буде через відсутність потрібних коштів. Держава за 26 років не створила можливості середньому бізнесу для реалізації такого роду проектів. Тому очевидно, що за поправки усіма силами борються два-три прізвища із верхньої частини списку українського Форбс, які й отримають відчутні переваги при їх дії.

Всеукраїнська аграрна рада наводить доволі цікаві і переконливі цифри на підтвердження того, що товаровиробники зіткнуться із шаленими збитками, якщо парламент не зможе скасувати "олійні" поправки.

інформація надана Всеукраїнською аграрною радою

інформація надана Всеукраїнською аграрною радою

Ми бачимо на прикладі ріпаку, що у 2015 році, коли не існувало відшкодування ПДВ при експорті, різниця між CPT-порт (закупівельною ціною в порту) і FOB (експортною ціною) досягала $90-150 на тонні. А це, у свою чергу, конвертувалося у 21 % втрат для товаровиробника, який не мав альтернативи у вигляді продажу ріпаку на експорт. З 2016 року, коли механізм відшкодування ПДВ при експорті ріпаку був повернутий, відразу стало помітно позитивну тенденцію – внаслідок конкуренції внутрішня закупівельна ціна виросла та вирівнялася із експортною. За статистикою 2017 року різниця між внутрішньою закупівельною і експортною ціною складала всього $18-44 на тонні, близько 6 %, тобто більш, ніж утричі менше, ніж при дії режиму невідшкодування ПДВ при експорті ріпаку. Подібна динаміка спостерігається і при порівнянні періодів відшкодування/невідшкодування експортного ПДВ на пшеницю. Введення механізму відшкодування експортного ПДВ на продукцію рослинництва з 2016 року уже наразі дало відчутну підтримку аграріям у вигляді десятків мільярдів гривень.

інформація надана Всеукраїнською аграрною радою

Чомусь багато хто забуває про те, що законопроект №7403-2 із самого початку підтримали провідні аграрні асоціації, 14 обласних рад та близько 40 районних рад, народні депутати з різних фракцій і груп, члени аграрного комітету підписали звернення про необхідність невідкладного розгляду проекту, сотні депутатів у сесійній залі також поділяють дану позицію. Дискримінаційну норму щодо невідшкодування ПДВ на олійні не підтримують ні малі фермери, ні великі агрохолдинги.

Комітет зернових та олійних культур Європейської бізнес-асоціації (ЕВА), до якого входять Нібулон, Glencore, Сargill, Bunge, Louis Dreyfus, CHS, CofcoAgri, AgroTrade, NWG, прийняв рішення на підтримку проекту №7403-2. Тобто, Glencore, Сargill, Bunge, які, на думку окремих "експертів", забудували всі кордони України заводами із переробки сої і тільки потирають руки в очікуванні дешевої сировини, самі ж виступають проти збільшення своїх прибутків.

Насправді абсолютна більшість західних компаній, які мають переробні заводи і за кордоном, і в Україні, не підтримали "олійні" поправки. Відкритий лист асоціації Укроліяпром на підтримку цих норм був підписаний в основному українськими підприємствами. Дивно, що тільки деякі українські власники переробних потужностей виступають за "олійні" правки, а іноземні – ні, бо звикли грати за правилами, без кулуарних перемовин і погано прикритого проштовхування власних бізнес-інтересів. Вкотре підкреслю, що ніколи не виступав і не виступатиму проти галузі переробки. Переконаний у тому, що вітчизняну переробну сферу слід підтримувати, і не тільки підприємства олійножирової галузі, а й молочної, борошномельної галузі, вирощування овочів і фруктів та інші сфери.

Аграрії напередодні посівної кампанії не розуміють, що закладати у сівозміну і яку продукцію краще реалізовувати восени. Вони не розуміють чому сотні тисяч товаровиробників повинні платити за десятки власників переробних заводів та чому ціла галузь агросектору повинна "скинутись" на користь кількох олігархів.

Для фермерів не зрозуміло чому за два десятки років держава не віддячила їм за працю та не запровадила прозорі правила гри для всіх учасників ринку. Нинішні "олійні" баталії виглядають як бажання окремих осіб швидко і по максимуму "набити кишені" за рахунок слабших і бідніших. Але цього допустити не можна. Уся відповідальність за галузь олійних культур лягла на плечі парламенту. Сподіваюсь, що він не допустить фатальної помилки, а прийме те рішення, яке сприятиме подальшому розвитку агросектору.

Показати ще новини
Радіо НВ
X