Скільки програмістів потрібно, щоб запустити фінтех
Мода на фінтех у банкінгу дійшла до краю. Доказом цього стала одна недавня галузева конференція, за підсумками якої я цілком міг би впасти в депресію.
Виявилося, що головним мірилом інноваційності фінустанов в Україні є штат айтівців. Чим більше програмістів у банку, тим крутіший проєкт. Рахунок іде на сотні. А в особливо великих роздрібних фінустановах може досягати й тисячі.
Я, керівник невеликого банку зі штатом програмістів півтора десятка співробітників, на загальному тлі виглядав не дуже інноваційно. Але чи насправді так важливо, скільки айтівців у штаті?
Любов до монополій
Насправді дуже багато гучних глобальних проєктів починалися аж ніяк не з найму сотні «кодерів». Google і Facebook завдячують своїм успіхом всього парі ентузіастів. В Amazon на момент запуску в 1995 році працювало 5 осіб, крім самого Безоса. І це анітрохи не завадило цим фінтех-стартапам стати глобальними гравцями з багатомільярдною капіталізацією.
Є і зворотні приклади. Наприклад, запуск тієї ж Google власної соціальної мережі обернувся повним провалом. Проєкт зрештою згорнули. Не допомогли ані безмежні ресурси, ані нескінченний штат найкращих у світі програмістів. Тобто, схоже, справа не в кількості айтівців. І навіть не зовсім у їх якості.
Одна з основних проблем великих компаній, зокрема й у сегменті фінтех, полягає у значній монополізації ринку. Досягаючи певного розміру, розвиток уповільнюється. Це пов’язано з надмірно роздутим штатом, бюрократизацією всіх процесів. Ідеям дуже важко формуватися в такому середовищі. Ще важче довести їх до реалізації. Тому багато західних IT-корпорацій і приділяють так багато уваги створенню атмосфери, яка хоча б частково нівелювала проблему. Всі ці пуфи, настільний футбол і PlayStation зовсім не данина моді, а лише спосіб залишити хоч якийсь простір, вільний від бюрократії та нескінченних звітів.
Але навряд чи безкоштовна кава може замінити справжню атмосферу драйву, яка притаманна лише стартапам — коли один-два ентузіасти, безумовні професіонали, беруться за розв’язання завдання, з яким до них не змогла впоратися жодна корпорація. Це означає, що навіть в умовах жорсткої конкуренції завжди є місце для ідеї.
Все всередині
Ще один побічний ефект монополії — страх втратити зручне та вигідне становище на ринку. Мало того, що такий підхід провокує безліч непотрібних дій, він призводить до нераціонального витрачання ресурсів. І позбавляє компанію можливості користуватися рішеннями, що вже існують на ринку.
Зараз ми паралельно працюємо над запуском кількох проєктів. Я добре знаю, що в такому напрямку рухаємося не ми одні: тенденції на ринку очевидні багатьом. І, звичайно, нам нема чого навіть намагатися змагатися ресурсами з монстрами українського фінтех-ринку. Але я не ставлю такого завдання, адже є зовсім інший підхід.
Навіщо створювати з нуля платіжну інфраструктуру, якщо можна скористатися наявною? Немає жодної потреби наймати тридцять програмістів, аби написати мобільний застосунок. Все це вже є. Трохи гірше в чомусь одному, трохи краще в чомусь іншому. Але є. Можна купувати те, що вже існує, та поліпшувати його. В результаті проєкт, на запуск якого могло б піти кілька років, ми запускаємо за 4 місяці. Фактично з нуля.
Чи можуть таку стратегію використовувати лідери ринку? Лише теоретично. Насправді є тисяча і одна причина, чому такий варіант категорично неможливий. Безпека, промислове шпигунство, конкуренти, які одразу скопіюють ідею, скориставшись таким самим готовим рішенням. Список можна продовжувати. Врешті система замикається всередині самої себе, зупиняється у розвитку. Відкидає все нове. Напевно, щоб подолати цей опір, їй потрібні всі ці сотні програмістів.
Разом простіше
У своєму недавньому дописі Олег Гороховський, співзасновник monobank, натякнув, що не проти об'єднатися з Rozetka, щоб скласти гідну конкуренцію казахському монополісту Kaspi.kz. Так він прокоментував чутки про можливий продаж найбільшого онлайн-маркетплейсу країни казахським інвесторам. Останні явно хочуть збудувати в Україні копію свого SuperApp, користувачами якого є 6 із 10 громадян Казахстану.
Звісно, це дуже смілива пропозиція. Особисто я не дуже вірю у можливість такої колаборації. Просто тому, що у своїх сегментах обидва гравці самі є монополістами. Але ідея заслуговує на увагу.
Технології дуже швидко змінюють світ та економіку. Те, що працювало ще 20 років тому, сьогодні є абсолютно нежиттєздатним. А нове потребує ресурсів і, що головне, ентузіазму. Його майже немає у великих компаній, але з надлишком знайдеться у стартапів.
Проблема в тому, що втиснутися на монополізований ринок таким ентузіастам неймовірно складно. І чи не єдиний спосіб дати ідеї можливість життя, подолати монстрів — поєднати зусилля. З такими ж, як ти сам, чи з кимось більшим — не так важливо. Головне дати ідеї шанс. А зробити це разом набагато простіше, ніж поодинці. Зрештою, «плюс» один соратник означає «мінус» один конкурент.
