Лисичанський НПЗ: чи варто вірити Медведчуку?

22 жовтня 2020, 13:32

Під час передвиборного туру Віктор Медведчук приголомшив жителів Луганщини новиною про те, що до серпня 2021 року може відновити роботу Лисичанський НПЗ. Чи це справді можливо?

Лисичанський НПЗ — гігант радянської та української нафтопереробки, зупинено у 2012 році попереднім власником підприємства, компанією ТНК-ВР (сьогодні він належить державній Роснафті). На жаль, пророцтвам Медведчука навряд чи судилося збутися, незважаючи на всі незаперечні можливості кума Володимира Путіна.

Відео дня

Спершу погляньмо, як все працює сьогодні. Росія вибудувала беззаперечну позицію: вона відправляє в Україну не нафту, а нафтопродукти, тим самим завантажуючи свої заводи. Частка російського дизеля і скрапленого газу на нашому ринку сягає 40%, а ціни його продажу вищі, ніж дає будь-який інший канал реалізації цієї продукції. Так навіщо росіянам позбавлятися такого чудового бізнесу, адже очевидно, що продукція Лисичанського заводу насамперед ударить по російському імпорту?

Припустимо, Медведчук все ж умовить свого кума наступити на горло власній пісні і запустити завод. Перше, з чим доведеться зіткнутися — із застарілим обладнанням, що простоювало без діла 8 років. Тільки уявіть-но, що ви поставили свій автомобіль на такий термін в гараж, а потім вирішили його завести.

Основна проблема Лисичанського заводу — розташування

І завод не просто простоював, в 2014 році там точилися бої, і один зі снарядів навіть влучив в резервуар, була пожежа. Відновити таке господарство — це десятки, якщо не сотні мільйонів доларів. І якщо для НПЗ все обійшлося, то для енергосистеми регіону військові дії не минули непомітно, потужностей для постачання такого потужного підприємства немає, кажуть місцеві фахівці.

Також зважаємо на фактор відсутності робочої сили, це тисячі людей, які за вісім років могли переїхати в інші регіони або вийти на пенсію. Але і це не головне.

Навіть якщо завод вдасться запустити, його робота буде елементарно збитковою. Ще в 2012 році ТНК-ВР зупинила його неспроста. Основна проблема Лисичанського заводу — розташування. В СРСР цей величезний комбінат (проектна потужність — 24 млн т нафти на рік, в останні роки перед зупинкою переробляв 5−6 млн т) був побудований для постачання не стільки України, скільки прилеглих російських областей. Сьогодні цей ринок збуту намертво закрито, український бензин там не потрібен ні фізично, ні політично.

Розміщувати величезні обсяги палива доведеться тільки в Україні, де логістично завод розташований вкрай невдало. На відміну від кременчуцької Укртатнафти, розташованої в самому центрі країни, Лисичанськ знаходиться на висілках, а отже, його продукцію потрібно доставляти далеко. Іншими словами, втрачати в ціні через витрати на логістику. Раніше найбільш ліквідними були ринки індустріально розвинених Луганської та Донецької областей, то чи варто говорити про їхній потенціал сьогодні? Немає і Криму — одного з найбільших одержувачів лисичанських нафтопродуктів. А зрештою дефіциту палива немає ніде, і доведеться конкурувати з російським, білоруським, кременчуцьким, Шебелинським і «морським» паливом. А це означає, що продавати доведеться дешево.

Але і це ще не все. Деяка продукція просто не потрібна. Мовиться головним чином про бензин. У 2012 році країна спожила 4 млн т цього палива, а в цьому році очікується 1,9 млн т. Мінімальна потужність Лисичанського НПЗ — 5 млн т, з яких вийде близько 30% бензину, або 1,5 млн т. Тим часом залишилися в лавах Укртатнафта і Шебелинський ГПЗ, які ледь розміщують на ринку сумарно 1,0 млн т. Причина — витіснення бензину скрапленим газом, акциз на який вчетверо нижчий. І це не дає нарощувати обсяги переробки, хоча для цього є всі можливості. Навіть якщо парламент відкорегує ставки акцизів на бензин і скраплений газ, продажі бензинів почнуть оживати не раніше ніж через 3−4 роки.

Відновити таке господарство — це десятки, якщо не сотні мільйонів доларів

Єдина можливість реалізувати бензин — експорт. Але недолік цієї операції буде таким же довгим, як відстань від Лисичанська до Одеси — найближчої точки, де можна налити паливо в танкер. До слова, лисичанський мазут, якого теж там відбирали 20% від переробки, доведеться везти туди ж і з таким же мінусом.

Висновок очевидний: повноцінна робота Лисичанського НПЗ буде надто збитковою. Хто візьме на себе ці втрати і, головне, навіщо? Росіяни звикли заробляти самі або давати заробіток тому, кому треба. Проте щодо Лисичанська заробітку не матиме ніхто. Росіяни ще й втратять вкрай вигідні нинішні поставки в Україну нафтопродуктів і скрплаеного газу.

А тепер зовсім про головне. Нафта для Лисичанська може бути тільки з Росії. І справа навіть не в тому, що росіяни встигли розібрати нафтопровід зі свого боку. Центральне питання постає так: навіщо Росії розвивати українську промисловість і фактично посилювати нас? Політика РФ спрямована виключно на ослаблення української економіки — це очевидний елемент гібридної війни.

Тому заяви Медведчука — це не більше ніж передвиборна агітація.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X