Майбутнє ОПЗ – передовий індустріальний хаб

27 липня 2017, 15:47
У липні Одеський припортовий завод (ОПЗ) вкотре зупинив агрегати з виробництва аміаку й карбаміду

Не зважаючи на те, що ця перерва буде використана для проведення поточного ремонту та регламентних робіт на обладнанні та газопроводі, вона також пов'язана із негативними факторами, які керівництво ОПЗ – на жаль – не в змозі подолати самостійно. Саме зараз державна підтримка має критично важливе значення для хімічної галузі в цілому.

Відео дня

Глобальне надвиробництво азотовмісних добрив на тлі сланцевої революції змінило світовий баланс на цьому ринку і викликало затяжне падіння цін на добрива в усьому світі.

Уряд узяв курс на тотальну приватизацію, флагманом в якій визначено ОПЗ. Але варто згадати, що ОПЗ перебуває в стані приватизації понад 20 років, та щоразу її очікування заганяє завод у все більшу кризу. Наприклад, остання авантюра з неоплачуваним газом від НАК "Нафтогаз України" загнала завод у борг більш ніж 1,5 млрд грн. Лише за останні півроку завод двічі зупиняли.

Заходи з підтримки виробників вітчизняного ринку мінеральних добрив проводить держава, але якось вибірково. Так, приблизно одночасно із зупинкою ОПЗ стало відомо про відновлення роботи черкаського "Азоту", "Рівнеазоту" і "Сєвєродонецького об'єднання Азот", які входять у групу підприємств Ostchem. Всі ці три підприємства, судячи із сайту ПАТ "Аграрний фонд", отримали 1,1 млрд грн. саме від "Аграрного фонду". У фонді пояснили, що видали кошти, оскільки стабілізація в галузі й запобігання паніки у аграріїв – загальнодержавні пріоритети.

Прагнення захистити аграріїв і 11 тис. працівників Ostchem зрозуміле й заслуговує похвали, але як пояснити тисячам інших людей, які працювали й працюють на ОПЗ, що вони – не в пріоритеті у держави? Стагнація такого великого підприємства, як Одеський припортовий завод, може мати катастрофічні соціальні наслідки. І можна забути про приватизацію, оскільки на сьогодні сума боргів давно перевищила вартість самого заводу.

Я вважаю, потрібно негайно припинити безглуздий і нескінченний процес приватизації ОПЗ, прикриваючись яким, держава практично повністю розвалила завод, і дати можливість ОПЗ розвиватися тут і зараз, а не чекати "нового господаря".

Адже ОПЗ – унікальний завод, який має свої переваги: у нього 234 га землі, кілька закритих виробничих цехів, прямий вихід до портової інфраструктури, магістральний аміакопровід Тольятті–Південне, унікальне сховище аміаку, одна з найбільших залізничних станцій і велика кількість непрофільних активів.

Рішення назріває саме: місце розташування ОПЗ – ідеальний полігон для промислового хаба, орієнтованого на хімічну галузь, і для України – першого в своєму роді.

Для нас це в новинку, але в світовій практиці подібні структури вже існують і часом займають значно більші площі. Я говорю в першу чергу про досвід Індії, її індустріальний пояс, і зокрема – штат Гуджарат, який охоплює 51% усього хімічного виробництва країни. Місцева економіка – це поєднання вивіреної державної політики та експромту; та перш ніж навести кілька прикладів, мені хотілося б підкреслити, що паралелі з Індією для нас зовсім не притягнуті за вуха. Україна по-своєму бореться з колоніальною спадщиною, десь переростає її, десь – робить висновки, в той час як колишні "колоністи", такі як Росія, мають конкурентні ціни та нарощують свою частку в структурі імпорту до 90% (я маю на увазі російську четвірку "Єврохім", "Уралхім", "Акрон" і "ФосАгро").

А тепер повернімося до індійських колег. Одне з ключових хімічних підприємств штату Гуджарат – державний завод Gujarat Narmada Valley Fertilisers & Chemicals (GNFC) – за останній рік збільшив фінансовий обіг на 30%.

GNFC – зразковий хімічний хаб, який навколо агрегатів з виробництва добрив зосередив підприємства найрізноманітніших спрямувань. У заводу є свій IT-підрозділ (n)Code Solutions, який за останній рік збільшив власний прибуток на 37% і зараз планує вийти на міжнародні ринки – для початку в Західній Азії та Африці.

Але, освоюючи високі технології, підприємства не гребують і "низькими". На індійських підприємствах карбамід після грануляції обприскують речовиною, отриманою з дерева Нім – для того, щоб запобігти нітрифікації добрива. Завдяки цьому врожайність часом зростає на 25%. Попередній уряд країни лише рекомендував хімікам здійснювати цей процес, проте чинний прем'єр-міністр Нарендра Моді, який ініціював програму "Збережемо воду, енергію й добрива", зробив його обов'язковим. Це зумовило відкриття десятків центрів з прийому насіння дерева Нім і забезпечило сезонним заробітком близько 225 тис. людей. Представники ПРООН дуже задоволені цим проектом.

З очевидних причин, це суто локальне явище, неактуальне для України та будь-якої іншої країни. Але воно нагадує нам, що уряд повинен враховувати особливості місцевої економіки. Захистити аграріїв – благородна мета, але часом для її досягнення потрібно задіяти не лише уяву та чималі ресурси, але й прокласти системний та обґрунтований шлях із зрозумілим кінцевим результатом.

Сьогодні ми бачимо, що українські галузеві інститути гинуть, тоді як в Індії, яка донедавна мала зневажливий титул "країни, що розвивається" (а тепер входить в категорію "нових індустріальних"), створюють Національний хімічний центр – гігантську дата-базу для всієї галузі , і Бюро з контролю за корозією – однією з головних бід хімічної промисловості, яка обходиться Індії в $29 млрд щорічно. Зростає кількість навчальних та дослідницьких центрів CIPET при Міністерстві хімічної промисловості. І це все – також у форматі хаба: студенти навчаються й живуть в тій обстановці, де вони будуть працювати. Гуртожитки розташовані на території упорядкованих індустріальних парків. Про соціальну відповідальність ніхто не забуває; заводи Indian Farmers Fertiliser Cooperative взяли на себе шефство над медициною в селах і висадкою лісу – а ліс безпосередньо пов'язаний із локальною хімічною промисловістю (насіння дерева Нім).

Нарешті, як би не зростала ціна на газ, індійський уряд жодного разу не відкидав політику субсидування фермерів, які закуповують добрива. Виявляється, можна одночасно підтримувати державні підприємства, їхніх клієнтів-аграріїв і при цьому залучати закордонні інвестиції!

Приклади з системної підтримки хімічної галузі можна знайти й у наших найближчих сусідів. Турки, наприклад, знизили тарифи на транспортування газу для хіміків, а росіяни встановили мінімальну ціну на газ для підприємств хімічної промисловості. І це лише штрихи. У цих країнах держава забезпечує підтримку вітчизняного виробництва.

ОПЗ – плід радянської епохи. Неважливо, вважаєте ви її колоніальною в прямому сенсі або ж сприймаєте як метафору. Ця епоха минула, і підприємству час вийти на новий етап розвитку.

Створення на базі ОПЗ хаба – конгломерату з декількох підприємств в суміжних галузях, для кожного з яких буде залучено окремого інвестора, – наразі може виявитися саме тим варіантом, за допомогою якого потужну технологічну спадщину ОПЗ як хімічного флагмана буде врятовано.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X