Сіра зона. Як вирішується питання спільного життя людства та роботів
Чи готове світове суспільство ділити своє повсякденне життя з роботами?
Світовий ринок робототехніки оцінили в $27,73 млрд минулого року і очікується, що до 2026 року він досягне $74,1 млрд. Це зростання практично втричі, а отже, розвиток робототехніки відбуватиметься небаченими раніше темпами. І це не дивно, враховуючи, як загалом людство просунулося у технологічному плані. Як справи у питанні визначення статусу роботів у майбутньому, і що вже сьогодні так завзято обговорюють уряди та різні експерти у супутніх областях?
Нещодавно BBC News опублікували новини про те, що суддя в Іспанії надав спільну опіку над собакою розлученій парі. Це перший випадок у країні, де зараз розробляється нове законодавство. Згідно з ним, тварини більше не вважатимуться об'єктами і офіційно визнаються живими істотами. Трохи раніше, восени цього ж року, у світових медіа розлетілася новина про те, що компанія Hyundai відстежуватиме безпеку на сеульському заводі дочірньої компанії Kia за допомогою чотирилапого робота від Boston Dynamics. Так, наразі різниця у предметі цих новин очевидна — жива істота та робот. Але чи буде такою самою ситуація через 20 років? Відповім одразу — навряд.
На чому ґрунтується індустрія робототехніки
Фактично активні перегони у розвитку робототехніки між країнами розпочалися у 2017—2018 роках. Приблизно в цей період рядом країн та міжнародних організацій було випущено більш як два десятки різних стратегій. У тому ж 2017 році ЄС було ухвалено Резолюцію Норми цивільного права в робототехніці" з Хартією робототехніки та кодексом етичних норм. У ній розглядаються такі питання, як дослідження, права інтелектуальної власності, стандартизація та безпека, впровадження роботів у різні сфери людського життя, а також етичні принципи та відповідальність. А нас у цьому документі цікавить саме останній розділ із перелічених.
Чим більше наближений робот до живої істоти, тим більше емпатії відчувають до нього люди
У пункті 56 Резолюції уточнюється, що ступінь відповідальності за дії роботів має відповідати реальному рівню автономності робота та тому, яких інструкцій він дотримувався. І чим вище здатність робота навчатися, чим вищий рівень автономності, а також чим довше робот навчався, тим більшу відповідальність має нести людина, яка його навчала. При цьому в процесі визначення особи, відповідальної за шкоду, дуже важливо не переплутати навички, які робот розвинув виключно у процесі самонавчання та навички, яких його навчили. Далі наголошується, що принаймні на сьогодні відповідальність має лежати на людині, а не на роботі. А потім уже в пункті 59 (f), порушується питання про наділення у перспективі роботів особливим правовим статусом. Що це означає?
Це означає, що найбільш просунуті автономні роботи можуть створюватися як електронні особи і нести відповідальність за заподіяну ними шкоду в тих випадках, коли вони приймають рішення автономно або іншим чином самостійно взаємодіють із третіми особами. Як бачимо, Резолюція передбачає варіант того, що з часом роботи можуть стати суб'єктами права. Так само, як тварини в Іспанії в найближчому майбутньому. Інше питання, як це може працювати.
Моральний статус роботів: чому це важливе?
Девід Гункель, американський академік та професор комунікативних досліджень в Університеті Північного Іллінойсу, у своїй книжці «Права роботів» порушує тему соціального стану та статусу роботів. Він говорить про те, що в наш час роботи опинилися в «сірій зоні» між речами та фізичними особами. Але при цьому важливо розуміти, що особистість — це категорія моралі та права, яка, по суті, застосовується не лише до людей. Адже права та зобов’язання є і в юридичних осіб, а оскільки їм належать роботи, то чому вони не можуть претендувати на той самий статус?
З іншого боку, вчений пропонує переглянути ставлення до роботів не з позиції «з чим саме взаємодіємо», а «як це робимо». По суті ми завжди керуючись характеристиками об'єкта (свідомість, розум, здатність відчувати біль) приймаємо рішення щодо того, як поводитися з суб'єктом. Але чи має соціальний та моральний статус залежати від певних критеріїв? А тепер уявімо, що людина за своє життя взаємодіє з людьми, довкіллям, тваринами, роботами і навіть аватарами у Метавсесвіті. Чи не краще спочатку звертати увагу на те, що суб'єкт означає для нас насправді, а не те, хто чи що цей суб'єкт? І слідувати тому, як нам би хотілося поводитися, розуміючи, що ми відповідальні перед суспільством? Щоб стало зрозуміліше, підійдемо до цього питання з іншого боку.
У 2019 році німецькі та голландські вчені провели дослідження, за допомогою якого вони хотіли зрозуміти, наскільки люди можуть співчувати роботам.
Учасники мали вирішити, чи готові вони пожертвувати єдиним суб'єктом для порятунку групи незнайомих людей. Три варіанти: жива людина, людиноподібний робот та робот-машина. Результати показали, що чим більше робот схожий на людину, тим менше людей готові пожертвувати їм заради незнайомців. У складніших сценаріях, коли учасникам описували думки та сприйняття робота, вони навіть готові були пожертвувати пораненою людиною на користь робота.
Схожий дослід організувала дослідниця Кейт Дарлінг із Массачусетського університету. Учасникам роздали по іграшковому динозавру-роботу, який реагує на людські рухи. Роботи могли ластитися і показувати емоції різного забарвлення. Наприклад, радіти чи лякатися. Після того, як учасники з ними погралися, їх попросили знищити роботів молотком або сокирою. Усі відмовилися це робити. На такий вчинок зважилася лише одна людина, що викликало негативні емоції в інших учасників, включно з самими експериментаторами.
Обидва експерименти показують нам, що чим наближеніший робот до живої істоти, тим більше емпатії відчувають до нього люди. А значить тією чи іншою мірою наділяють його моральним статусом. І цей факт не можна ігнорувати з огляду на темпи розвитку робототехніки.
Тому, хоча погляди щодо надання роботам морального статусу дуже відрізняються, ніхто не заперечує цієї можливості зі 100% впевненістю. З кожним роком дедалі більше експертів ведуть дискусії, розуміючи, що людству доведеться вирішити це питання. Держава, бізнес та суспільство мають знайти рішення раніше, ніж роботи стануть їхньою повноцінною частиною. Інакше етичні труднощі наростатимуть в арифметичній прогресії.
