Куди інвестують українці та чому ці гроші не працюють?
За даними НБУ, на кінець липня 2021 року готівка поза банками становила 548,62 млрд грн, у касі банків — 45,97 млрд грн, тоді як на початок року відповідно 516,09 млрд грн і 42,4 млрд грн, а сумарний їх обсяг за сім місяців зріс на 6,5%.
На руках в українців перебуває близько 20 мільярдів доларів. Звичайно, не всі гроші можна порахувати. Особливо якщо додати до них накопичення в криптовалютах. Адже Україна лідирує у світі за відсотком населення, яке володіє різними коїнами — 12,7% (за даними платіжної платформи Triple A).
Виходить, що нас не можна назвати відверто бідними людьми, якщо ми володіємо власними мільярдами, але чому ці гроші не працюють? Слід розуміти, що кошти, які просто лежать у якійсь валюті, втрачають свою вартість. Скажімо, долар США з 2001 до 2021 року девальвувався на 50%. Гривня за той же період стала дешевшою щодо долара в 5,4 разу. Фундаментальне завдання власника грошей — врятувати їх від девальвації. Тобто кудись вкласти. Але й цього мало, адже збереження тягне за собою бажання примноження.
Тривалий час головними способами збільшення капіталу в Україні вважали інвестиції в нерухомість і банківський депозит, однак після 2016 року банки поступово знижують свої ставки і цей інструмент стає невигідним. Найбільш доступним способом інвестицій залишаються вкладення в нерухомість, переважно — у квартири «на етапі котловану».
Інших інвестиційних інструментів, доступних та зрозумілих для кожного, в Україні немає. Точніше, є брокери та компанії, які вкладають ваші гроші в акції зарубіжних публічних компаній. Є можливість грати на курсовій різниці в застосунках та системах, на кшталт Capital.com, але це історія для тих людей, які готові розумітися на тонкощах і нюансах торгових майданчиків. Більшість прагне простих рішень.
Необхідний повноцінний український фондовий ринок, на якому котируватимуться компанії провідних українських підприємств, до яких доречно відносити і державних монополістів на кшталт «Укрзалізниці» та інші «блакитні фішки». Станом на сьогодні, з них — із топових — на біржі котирується лише «Енергоатом», але в цілому сама біржова організація складається з невеликої кількості компаній. Вибору немає, так би мовити. Навряд чи ми поки що здатні створити свої індекси S&P 500 або Nasdaq-100, проте дорога виникає під ногами того, хто йде. А поки що наші біржі та індекси йдуть кудись не туди. Ідея про те, що кожен українець повинен мати можливість прозоро і зрозуміло інвестувати свої гроші, має стати ключовою для макроекономіки.
На руках в українців перебуває близько 20 мільярдів доларів
Гроші — це кров економіки, без якої немає держави. А отже, чим більше коштів перебуває у щоденній роботі, тобто інвестовано в українські компанії, тим більше отримаємо ми всі. Пояснюю на базовому рівні. У вас є компанія, що виготовляє овочі. Припустимо, більшу частину аналогічних овочів Україна імпортує. У вас не достатньо грошей для масштабування свого виробництва та закриття потреб споживачів у нашій країні. Але також громадяни нашої країни на руках мають мільярди доларів і гривень, які вони можуть вкласти у вашу компанію.
Що є за фактом?
У вас мало грошей для розвитку, а громадяни витрачають накопичені готівку на купівлю імпортних овочів. Тобто гроші йдуть із української економіки. Отже, суто за рахунок овочів, торгове сальдо України зміщується з експортного в імпортне. Якщо громадяни інвестують у ваш бізнес, то ви збільшите обсяги виробництва, закриєте внутрішні споживчі потреби, створите робочі місця, збережете частину грошей в українській економіці. А ваші інвестори, крім інвестиційного повернення, ще й матимуть можливість купити овочі локального виробництва, частина грошей із вартості яких піде на оплату праці місцевих працівників.
Зауважте, у цій історії немає ні «керівної ролі партії», ні держкапіталізму, ні протекціонізму. Це чистий капіталізм тих людей, які хочуть жити комфортно та багато на своїй території. Овочі — приклад приземлений, але його можна екстраполювати і на промислові виробництва, і на стратегічні об'єкти, і на нову економіку.
Чому не так?
Більшість власників грошей не будуть розбиратися зі складними інвестиційними пропозиціями, ходити на зустрічі з брокерами, брати участь у розробленні інвестиційних стратегій. Їм потрібно просто дати частину грошей у систему, яка сама інвестує гроші туди, куди це вигідно з огляду на економічні та фінансові показники.
Але система має бути захищеною і в технологічному сенсі, і в юридичному. Тому що українець не довіряє державі та її інституціям. Це історична колія, яка виникла за часів СРСР з його розстрілами, розкуркулюванням, переселенням, голодомором, і продовжилася вже за незалежної України з її міліційно-бандитським та регуляторно-судовим беззаконням. Припустимо, довіра громадян північних демократій (Данія, Норвегія, Швеція) до своєї влади перевищує 70−80%. Про це навіть написано повноцінний аналітичний звіт від Ради міністрів північних країн під назвою «Довіра — золото північної Європи». Оскільки для торгівлі високий рівень довіри сприятливий за рахунок зниження транзакційних витрат, отже — наявність високого рівня довіри дає сприятливі умови для інвестицій.
Тобто довіра між двома контрагентами є основою ефективної роботи між ними. Довіра між інвестором та підприємцем — фундамент їхньої загальної фінансової вигоди. Але насамперед потрібно створити цю систему, яка дозволить кожному, хто бажає, вкладати свої гроші в українську традиційну та нову економіку. Залишається питання фінмоніторингу. Адже не всі зможуть довести походження власних коштів. Краще амністію капіталу замінити на амністію капіталу за умови інвестиції його у робочий український бізнес.
