Зелене кредитування і регуляції НБУ vs Прості рішення
Спойлер: регуляції НБУ бувають, а простих рішень не буває.
Задумав написати цей експлейнер давно, ще в серпні. Після того, як змінилося законодавство у галузі альтернативної енергетики (т.зв. «зеленої енергетики») і Нацбанк на це відреагував, пом’якшивши деякі регуляції. Дуже багато «зелених енергетиків» мають банківські кредити. Показати — на практичному прикладі, що навіть точкові, здавалося б, рішення — важливі, але не критичні в масштабах країни, сектора або навіть окремих банків — вимагають і експертизи, і погляди з різних сторін і точок зору, і вміння мислити ширше, ніж «у межах компетенцій». Заодно трохи пояснити простими словами частину таких, що здаються складними, або дійсно складних регуляцій (і трохи внутрішньої кухні) НБУ.
У Станіслава Лема в одному з оповідань «Кіберіади» («Повторення», наскільки пам’ятаю) розбирається ідея, що одне й те ж рішення з плином часу і залежно від обставин може виглядати по черзі то найкращим серед можливих варіантів, то найгіршим. Перемога перетворюється на зраду і назад на перемогу і цей цикл повторюється багато разів поспіль. Тут якось так само.
Отже.
1. Як це виглядає загалом і зокрема. Змінився закон про альтернативну енергетику, доходи таких підприємств і їхніх акціонерів трохи (або не трохи) впали (або впадуть). Нацбанк у відповідь пом’якшив частину регуляцій, пов’язаних з кредитуванням «зелених». Таким чином, як прийнято писати в прес-релізах, збереглася привабливість альтернативної енергетики для банківського кредитування. Тобто, банки якщо не продовжують нарощувати кредитування «зеленки» по 200−300% на рік, то хоча б не зупинять його повністю і не вимагатимуть повертати вже видані кредити. «Стратегічно важлива й екологічно чиста галузь» розвиватиметься далі, ура.
Перемога?
2. Як сказати. Що саме пом’якшив Нацбанк? Якщо дуже стисло, для тих «зелених» позичальників, хто встигне реструктурувати кредити до кінця лютого-2021, і при цьому правильно намалює NPV (чисту наведену вартість потоків за цими кредитами), не поширюється частина вимог Нацбанку щодо визнання кредитів дефолтними (непрацюючими). Тобто, простіше кажучи, непрацюючий кредит можна не вважати таким, не формувати резерви/кредитний ризик, не залучати додатковий капітал акціонерів. Або, зовсім просто, збитки під такі кредити, якщо банк раптом стане неплатоспроможним, ляжуть не на акціонерів, а на вкладників.
Які саме вимоги НБУ можна ігнорувати, розраховуючи кредитний ризик «зелених енергетиків»? Підпункти 2, 9, 18, 19 пункту 165, підпункти 2, 3 пункту 166 розділу XVIII Положення № 351 НБУ про визначення банками величини кредитного ризику за активними банківськими операціями. Якщо вам ця комбінація цифр і букв про щось говорить, то ви або кредитник/ризиковик банку або методолог/наглядач/інспектор/фінстабілізатор у НБУ, і цей пункт можете пропустити — ви і так все знаєте.
Для інших. Підпункт 2 п. 165 — це обов’язок банку визнавати дефолт позичальника при прощенні частини боргу. В принципі, пом’якшення резонне — якщо правила гри на ринку змінилися, позичальник тепер не може платити весь борг, але може платити половину або дві третини, чому б це не дозволити? Прощення це так чи інакше збиток банку, точніше, його акціонера, вкладники прямо не страждають. Інакше банк до останнього тягнутиме з прощенням боргу, вибираючи між «мати 100 грн непрацюючих кредитів, але які можна визнавати працюючими і не зменшувати капітал» та «мати 50 грн працюючого кредиту, який ми формально повинні визнати непрацюючим, і зменшити капітал». Тут НБУ плюс.
Той же пп. 2 п. 165 — це про дефолт у разі капіталізації відсотків за кредитами. Ось тут пом’якшення виглядає вже не таким обґрунтованим — якщо несплата (скромно названа «капіталізацією») відсотків — не дефолт, що тоді взагалі дефолт? І як позичальник, який не може платити навіть відсотків, зможе виплачувати весь борг, нехай навіть частково прощений? Це вже не плюс, а мінус Нацбанку.
Пп. 9 п. 165, якщо своїми словами, звучить так «Пролонгація боргу фінансово слабкого позичальника без реструктуризації = дефолт». Це, зауважу, дуже правильно — якщо позичальникові, якому нема чим платити, пролонгують кредит, значить, цей кредит насправді не працює, банк просто тягне час, сподіваючись на світле майбутнє. Або банк навмисно брехав, видаючи кредит на термін, в який позичальник точно не збирався його гасити. Точніше, тепер дефолт для всіх, крім «зелених енергетиків». Незрозуміло, навіщо пом’якшувати цей пункт, якщо він взагалі незастосовний у такій ситуації — пом’якшення стосуються тільки тих кредитів, для яких пройде реструктуризація. Де можна і пролонгувати, і міняти ставку та інші умови.
Пп. 18−19 — це про т.зв. інвесткредити, в цій частині взагалі потрібна ще велика робота, і, ризикну припустити, що серед «інвесткредитів» альтернативної енергетики немає — умови оцінювання ризику таких кредитів прописані досить жорстко, і вигідніше взяти (а банку — видати) не «інвестиційний» кредит, а «класичний».
Де ж зрада? Це скасування — для «зеленки» — підпунктів 2 і 3 пункту 166. Скасовуючи ці підпункти, Нацбанк дозволяє банку при оцінюванні фінстану позичальника на момент реструктуризації не брати до уваги «фінансові труднощі» клієнта. Або якщо зовсім просто, не звертати уваги на фінансові показники і метрики, які характеризують платоспроможність клієнта.
Що це означає? У кожного банку є (точніше, має бути, згідно з принципами тієї ж 351-ї Постанови) набір метрик, індикаторів, що ґрунтується на фінпоказниках та історичній статистиці позичальників. Користуючись ним, банк визначає, має позичальник фінансові труднощі чи ні. Нацбанк, зі свого боку, перевіряє, чи правильно банк визначив клас позичальника відповідно до цих критеріїв, якщо ні — вимагає знизити клас або взагалі визнати дефолт позичальника (технічно це «надати 10 клас» — для корпоративних позичальників).
Сам Нацбанк, зазначу, в цих питаннях надзвичайно, сказав би навіть, легковажно ліберальний. Єдиний критерій фінансових труднощів, прописаний у 351-й — це коли у позичальника одночасно відношення боргу до річного доходу> 2.5 і відношення Борг/EBITDA> 5; у такому випадку Нацбанк вимагає віднести позичальника навіть не в дефолт, а в 9, переддефолтний клас. Хоча, звичайно, якщо у компанії обсяг боргу одночасно в два з половиною разу вищий за річний виторг і в п’ять разів вищий за EBITDA, то це дефолт дефолтом. А, найімовірніше, взагалі компанія-пустушка. На виправдання таких полегшених вимог можу сказати тільки, що робили ми їх ще в 2016 році, коли фінстан бізнесу був, прямо кажучи, кепський, компанії тільки виборсувались з кризи, і навіть цілком кредитоспроможні компанії могли мати велике боргове навантаження, яке з часом знизилося завдяки зростанню доходів і прибутковості; і тоді критичним відношенням боргу до EBITDA НБУ вважав не 5, а 7. Зміни в 351-у в цій її частині дуже давно назріли.
Як це працює. На момент реструктуризації позичальник має фінансові труднощі — відповідно до методик банку і/або НБУ. Це 9 клас позичальника. За пп. 2 п. 166 банк, проводячи реструктуризацію, зобов’язаний визнати кредит такого позичальника непрацюючим. Пункт скасовано — значить, якщо позичальник належить до «альтернативної енергетики», то не зобов’язаний. Тобто зовсім неважливо, чи є у позичальника гроші чи ні, неважливо, що показує його фінансова звітність. Увага тільки на т.зв. інтегральний показник з 351-ї Постанови, комбінацію рядків у фінансовій звітності, якою всі банки і позичальники давно навчилися маніпулювати. Власне, чому НБУ і вимагає від банків власної оцінки фінансового стану клієнтів.
Іншими словами, НБУ дозволяє банкам не вважати неплатоспроможних позичальників такими. Самурай без меча подібний до самурая з мечем, тільки без меча; позичальник без грошей подібний до позичальника з грошима, але без грошей. І таким чином вважати працюючими кредити, які де-факто не працюють.
Підсумуймо. Фактично Нацбанк дозволив банкам взагалі не звертати уваги на фінанси і платоспроможність позичальників з «альтернативної енергетики». Це не просто ігнорування принципів Базеля, але й перекладання відповідальності за менеджерські рішення з акціонерів банків на вкладників. Очікувані збитки мають бути перекриті грошима акціонерів, капіталом банку. До того ж збитки саме очікувані — і самі менеджери банків прекрасно розуміли ризики «альтернативних» позичальників, і Нацбанк неодноразово і в публічній і в закритій комунікації попереджав, що ймовірність зміни правил гри на енергоринку близька до 1. А тут збитки лягають на вкладників. Ідеальна ситуація для менеджерів і акціонерів будь-якого банку — ризикують вони, а якщо ризики реалізуються і банк стане «двохсотим» (тобто неплатоспроможним), згорять гроші вкладників, а не акціонерів. Казино з гарантованим виграшем.
Тобто, НБУ мало того, що дозволив банкам спотворювати реальність, не вважаючи непрацюючі кредити «зеленки» непрацюючими, так ще й відповідати за це будуть вкладники.
Так що, зрада?
3. Знову не зовсім. Річ у тім, що практично всі кредити альтернативної енергетики — це кредити, видані державними банками. Кредити приватних банків там крапля в морі. Що логічно: ризики там, по-перше і головне, очікувані, по-друге, відчутні і великі. Менеджери приватних банків далеко не так впевнено ризикують грошима своїх приватних акціонерів, як менеджери державних ризикують грошима свого акціонера, тобто нашими (загальне значить нічиє). Де схильний до необдуманого ризику СЕО або член Правління приватного банку за збитки акціонера отримає по шапці, а то і партквиток на стіл, там такий же ризиковий хлопець СЕО держбанку просто попросить докапіталізації у Кабміну, і без проблем отримає запитане. Але це справи не стосується.
Якщо банки відобразять у звітності реальну якість кредитів у «зеленій енергетиці», половина, а то й більшість цих кредитів автоматично стануть непрацюючими (тому що вони такі і є по суті). Виросте кредитний ризик, з'їсть капітал, знадобиться докапіталізація — грошима акціонерів. Майже всі «зелені» кредити — в держбанках, де акціонери за формою ми всі, по суті — Кабмін, а докапіталізація йде легко, без зволікань, і з держбюджету. Тобто, пом’якшуючи правила оцінки кредитного ризику (саме правила, бо ризики самі по собі від зміни правил оцінки нікуди не діваються), Нацбанк, по суті, рятує бюджет від чергових хвиль докапіталізації держбанків, на тлі яких ті 6.8 млрд, залитих у бездонну бочку Укрексімбанку, здадуться ще тільки квіточками.
Так що, все-таки перемога — Нацбанк позбавив нас від необхідності вкотре платити за рішення менеджерів держбанків?
4. Дивлячись з якого боку подивитися. Макрорівень.
Преференції тій чи іншій галузі з боку НБУ — небезпечний прецедент: де гарантія, що ним не скористається хтось ще? Якщо «зеленці» можна, чому не можна іншим. Стратегічна й екологічна галузь? Гарні наміри — добре, просто чудово. Ок, знайдуться люди, які вважають стратегічними й екологічними автомобілебудування, горезвісний ЗАЗ, наприклад. Або авіабудування — чим не стратегічна? Або космос — ви що, проти космосу? Або виробництво колісних пар — ви що ж, дурні, не бачите, що за цим майбутнє. Ділити галузі на погані й хороші, екологічні й ні, стратегічні та нестратегічні — улюблене заняття міцних господарників, нагадаю.
І не тільки прецедент, але і, як би дипломатичніше, провокування банкірів на продовження ризикових операцій і ризикової поведінки. Особливо в держбанках. Кредитуємо, незважаючи на ризики, якщо щось піде не так, Нацбанк прийде на допомогу, закриє очі і дозволить спотворювати реальність і звітність. Всі знали про ризики падіння доходів у «зеленці». Так. Кредитували? Так. Чому? Розраховували, що Нацбанк прикриє. Так і вийшло.
Вибіркова допомога «хорошим» галузям здатна в дуже швидкі терміни зробити з регуляцій НБУ подобу клаптикової ковдри. Для «зеленки» ігноруємо такі-то пункти і такі-то постанови, для космічних технологій — такі-то, для колісних пар — такі-то, для заправок — такі-то, для кредитів, виданих бізнес-групам з акціонерами з прізвищами на «А», «П» і «Ф» — ігноруємо взагалі все. Перебільшую, але всяке буває.
Так все-таки зрада?
5. І знову — дивлячись з якого боку. Повернімося з макрорівня трохи нижче — рівень ухвалення рішень Нацбанком. Те, що Нацбанк скасував 6 підпунктів 351-ї Постанови і видозмінив три пункти 97-ї Постанови (про проблемні активи в банках) свідчить, що в реальності вимоги банків (а, ймовірно, і не тільки банків) були значно вищими. Можливо, взагалі скасувати пункти 164−166 Постанови — ті, які про визначення та критерії дефолту. З практики можу сказати, що банки, насамперед, приватні, використовують будь-який привід і можливість, щоб знизити оцінку ризиків. І вимагають — знову з практики трьох з гаком років у НБУ — одразу багато, резонно і з досвіду знаючи «проси все, отримаєш третину».
«В Україні епідемія африканської чуми свиней, ми, банки, пропонуємо Нацбанку відреагувати і скасувати 351-у Постанову і 315-у Постанову, про визначення пов’язаних з банками осіб. Даруйте, до чого 351-а і 315-а постанови до свиней? Ах, ви проти свиней, так ми і знали, а ще аватарку зі свинею в фейсбуці почепили. Гаразд, давайте хоч дефолт за прострочення на 90+ днів скасуйте, а то свині мруть, знаєте…». Походи банкірів до наглядачів, до директорів департаментів, на 3 поверх, до заступника голови з нагляду і до голови, а то й до президента (не жартую). Не києм, то палицею. На якомусь етапі система — від постійної напруги — дає збій за принципом «простіше скасувати, ніж щодень витрачати годину часу, пояснюючи, чому не можна». Тому, повторюся, якщо скасували всього 6 підпунктів, то на етапі вимог там було щось взагалі жахливе, і ці шість підпунктів, це, так би мовити, обійшлися малою кров’ю.
Перемога — зрада — перемога — зрада — знову перемога. Можна довго продовжувати і чергувати. І це всього одна зміна в одну з регуляцій щодо однієї з галузей. Постанова на дві сторінки.
Мораль кожен може вигадати сам.
