Пом’якшення вимог НБУ до кредитних ризиків. Чому це погана ідея
Чому зараз в Україні стимулювати кредитування потрібно по-іншому.
У двох матеріалах в пресі прочитав про ідею «пом'якшення вимог НБУ до кредитних ризиків». Це, якщо перебільшувати, можливість для окремих банків з підвищеним апетитом до ризику кредитувати тих, кого зараз вони, при всіх апетитах, кредитувати не можуть або не хочуть. Інтерв'ю Олександра Роднянського на Ліга.net і програмні статті Олексія Любченка на Лівому Березі і в Дзеркалі Тижня.
Любченко і Роднянський, люди, скажімо так, дуже не останні в українській економіці: перший віце-прем'єр і міністр економіки, і радник Офісу президента. Тобто decision maker і policymaker — або навіть makers.
Чи говорить це про те, що такі ідеї будуть реалізовані НБУ? Не факт. Але що ідеї є, і, швидше за все, є в Офісі президента, це, схоже, так.
Спробую пояснити, чому тут і зараз, в нашій банківській системі, це не дуже гарна ідея. Вона, до речі, може бути хорошою в іншій системі, або у нас, але в інших умовах, а зараз — ні.
Ідея «пом'якшити вимоги НБУ до оцінки кредитних ризиків» для стимулювання кредитування не є новою. Вона періодично, кілька разівна рік спливає чи то в звітах придворних think tanks, чи то в риториці тих, хто приймає рішення у владі, або тих, хто їм радить.
З точки зору здорового глузду ідея і правда виглядають зрозумілими. Давайте пом’якшимо вимоги. У банків, як результат, «вивільниться» трохи капіталу (який вони зараз тримають, щоб відповідати нормативам НБУ). Банки зможуть прокредитувати більше позичальників. Так, тут є деякі ризики — що частину кредитів отримають ті, кому їх давати не потрібно, ті, хто ці кредити перекине невідомо куди (на пов’язані з власниками банків бізнеси, наприклад), і не поверне. Зате, натомість, більше кредитів отримають перспективні позичальники, яким, за нинішніх вимог до оцінки ризиків кредит взяти важко. Далі — кредитний мультиплікатор, зростання економіки, доступне кредитування і всі інші приємні історії.
А тепер питання, на яке я спробував відповісти двома графіками нижче. Чи справді у нас та історія, що розвиток кредитування стримується вимогами НБУ. Або причини все-таки інші?
Я особисто вважаю і бачу, що вимоги НБУ зараз мегалояльні до кредитних ризиків для будь-яких надійних позичальників. Що, до речі, можна побачити, поглянувши на розподіл позичальників за класами (НБУ дає цю статистику) і за відділами ймовірності дефолтів всередині класів (цієї статистики НБУ поки не дає, але це можна обчислити опосередковано, плюс іноді НБУ все-таки щось дає на цю тему в звітах про фінстабільність). Але спробую простіше.
Припустимо, дійсно вимоги до кредитних ризиків стримують кредитування. Що це означає на практиці? Що банкам бракує капіталу.
Якщо вже зовсім просто, для тих, хто вперше чує про банки. Нехай є позичальники, які, на думку банків, цілком платоспроможні, можуть віддати кредит з відсотками. Але вимоги НБУ до кредитного ризику такі, що банк не може їх прокредитувати за гроші вкладників. Тільки за свої, за гроші акціонерів. Тобто змушений формувати великі обсяги кредитного ризику / резервів під такі кредити — резерви з'їдають регулятивний / основний капітали.
Що робить банк, якщо у нього немає капіталу? Розводить руками — хотів би, але не можу. Що робить банк, у якого капітал є? Кредитує. Капітал є, банк бачить, що позичальник надійний, гроші поверне, капітал повинен працювати. Так, кредитувати з плечем — тобто частково за свої, частково за гроші вкладників — вигідніше. Але і за свої, за капітал, якщо він просто лежить без діла, теж вигідно. А він лежить.
Чи вистачає банкам капіталу? З надлишко (див. перший графік). Адекватність капіталу, що основного, що регулятивного, вища нормативних, встановлених НБУ показників, більша ніж удвічі. Це було цілком зрозуміло під час гострої фази коронакризи торік — потрібно тримати запас. Зараз такої гострої потреби немає, капітал є. Причому із запасом навіть на випадок, якщо Нацбанк зважиться вводити буфери капіталу (поки незрозуміло, коли це станеться).
Капітал є, він, якщо, своїми словами, «лежить без діла» у безлічі банків. А кредитування, бурхливого, масового, все одно немає. Що це означає? Що банки не бачать достатньої кількості надійних позичальників, яких не боязно кредитувати за гроші акціонера.
До речі, якщо подивитися в розрізі банків, то найвищий показник адекватності серед великих банків — у Приватбанку, 28.94%, майже втричі вище норми. Якщо вже банк, який вміє і любить кредитувати, цього не робить, це точний сигнал, що «в промислових масштабах» просто нема кого.
Що зміниться з пом’якшенням вимог до оцінки ризиків? У наших умовах, умовах запасу капіталу. Що банки з підвищеним апетитом до ризиків будуть кредитувати за гроші вкладників тих позичальників, яких не хочуть кредитувати за гроші акціонерів. Банки з хорошим ризик-менеджментом на таке не підуть, звісно, а ось з поганим — ймовірно. Що регулятор повинен робити з банками, які ризикують грошима вкладників там, де не хочуть ризикувати грошима акціонерів? І з менеджерами таких банків? Питання навіть не риторичне.
Тобто гроші акціонерів у банків є. І навіть із запасом. Але не кредитують. Страшно кредитувати таких позичальників за свої. Пом’якшуємо вимоги — що буде? Кредитуватимуть страшних позичальників за чужі, тобто за гроші населення.
Якби не було таких запасів капіталу, можна б, напевно, бодай в теорії, вести дискусію про пом’якшення вимог. Але з таким капіталом — ні.
Другий момент. Ліквідність. Другий графік — обсяги коштів, які українські банки зберігають за кордоном, на коррахунках в іноземних банках. Тобто фактично під 0% або щось на кшталт того. Суми дуже великі і в абсолютних числах ($8 мільярдів в еквіваленті), це більше 10% від чистих активів всієї нашої банківської системи. Плюс, як видно, сума за останні півтора року зросла більш ніж на $3 мільярди (+ 60%) і продовжує зростати.
Тобто з капіталом проблем немає, і немає їх і з ліквідністю. Гроші є. При цьому в запасі капіталу, запасі ліквідності банки вважають за краще тримати гроші в іноземних банках під 0%, ніж кредитувати. Чому? Тому що бачать, що 0% вигідніше, ніж видати кредит слабкому позичальникові під 15%, і отримати в результаті мінус 100% (тобто, ні кредиту, ні 15% у ньому). Перебільшую, звісно. Але суть в тому, що якщо банки вважають за краще зберігати валюту за кордоном під 0%, а не міняти її на гривню (або кредитувати у валюті), значить ризики такого кредитування є високими.
До речі, кредитування у нас вже три місяці поспіль зростає. Корпоративні кредити в гривні — приблизно +2.5% за місяць. Так, там більше половини — реструктуризація валютних кредитів. Але навіть плюс піввідсотка-відсоток на місяць — це хороші темпи зростання. Якщо їх підганяти і підстьобувати, обсяги кредитів, швидше за все, навіть зростуть. Тільки дуже велика частина таких кредитів швидко стане непрацюючими.
Резюмуючи.
1. Гроші у банків є. І капітал, і ліквідність
2. Норми НБУ не стримують кредитування — ця гіпотеза була б справедливою, якби адекватність регулятивного капіталу була в діапазоні 10% (або основного — 7%). Проте стримують безліч інших речей, про які поговоримо окремо.
3. Незважаючи на запас капіталу, банки не поспішають різко прискорювати кредитування — тобто не бачать, що бурхливе зростання здатне принести високу прибутковість на гроші акціонерів.
4. Кредитування поступово зростатиме саме собою, органічно і без підстьобування з боку держорганів. Вірніше, з невеликим підстьобуванням у вигляді держпрограм.
5. Пом’якшення нормативних вимог НБУ в цих умовах не надасть ефекту у вигляді прискорення кредитування. Але підвищить ризики зростання непрацюючих кредитів та виведення окремими банками грошей вкладників.
