Країна постійного зростання інвестиційного потенціалу

24 вересня 2018, 15:55

У світі відбувається вибух і революція індустрії інвестицій в їжу і агрікультуру (термін "сільське господарство" безмежно застарів), а Україна знову опинилася за бортом через власні помилки, замість того, щоб стати глобальним лідером цієї трансформації.

Перспективи індустрії краще оцінювати за рівнем зацікавленості професійних та інституційних інвесторів. Наприклад, вибуху глобальної індустрії IT передував сплеск інтересу інвестиційних фондів до цієї індустрії в 90-х роках, який навіть призвів до бульбашки "dot com bubble" 2000 року. Незважаючи на кульку, що луснула, масовий приплив "професійного" капіталу породив сьогоднішніх стовпів глобальної економіки – компанії, які очолюють світові фінансові рейтинги, капіталізація частини яких перевищила трильйон доларів: Apple, Facebook, Amazon і т.д. Неодноразово в інвестиційному світі відбувається "самореалізована спіраль очікувань", коли прихід капіталу підвищує оцінки активів, залучаючи ще більше капіталу і в рази збільшуючи вартість активів, ставлячи індустрію на рейки вибухового зростання.

Відео дня

З 2004 до 2017 кількість професійних інвестиційних фондів, що фокусуються на індустрії їжі і агрікультури, збільшилася у 12 разів, з 38 до 446. Капітал під управлінням цих інвесторів перевищує $73 млрд.

Якщо говорити про те, в які класи активів йде цей капітал – то явні лідери: агро-земля (43% фондів з фокусом на землю) і зростаючі приватні компанії, що ще не вийшли на біржу (32% фондів зі стратегією "Private Equity"). Решта приблизно порівну з істотним відставанням.

Левова частка цих інвестицій припадає на країни Північної Америки (53%), Південної Америки (16%), і Європи (8%).

Викликає інтерес факт, що динаміка цін на агро-землю в США за цей же період аналогічно демонструє вибухове зростання, що не властиво для такого класу "матеріальних" активів, як земля. Ціна гектара в "кукурудзяному поясі" США (за родючістю порівнянна з Україною) за період з 2004 до 2017 року зросла з $6 тис. до $16 тис. Чи пов'язано це виключно зі збільшенням інвестицій спеціальних фондів сказати складно, але їх частковий вплив на це зростання незаперечний.

Україна, в контексті глобальної індустрії їжі і агрікультури, має всі карти на руках, щоб стати найбільшим одержувачем такого капіталу: перша країна в Європі за площею чорнозему; перше місце в світі з експорту соняшникової олії (32% світового експорту); 3-є місце з експорту кукурудзи (8%); 4-е з експорту ячменю (9%) і 6-е місце з експорту пшениці (7%). Цей "професійний" капітал міг би стати плацдармом в трансформації українського агро з експортера сировини в індустрію, яка виробляє продукти з високою доданою вартістю, не кажучи вже просто про приплив капіталу в країну. Цього не сталося, як через стандартні українські проблеми: ігнорування прав власності, корупція, конфлікт з Росією; так і через деякі істотні структурні бар'єри для інвесторів безпосередньо в індустрії: мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення; монополізація деяких вузьких місць інфраструктури та низькі квоти на українську продукцію для ринку ЄС.

Відсутність ринку землі позбавляє можливості інвестувати в Україну провідну групу глобальних професійних інвесторів – фонди з інвестицій в землю. Крім цього мораторій, а точніше невідомість щодо способу його скасування, вибиває з гри і другі за розміром фонди "Private Equity", тому що принципи роботи фондів не передбачають інвестиції в країну або індустрію, де на інвестиційному горизонті (в середньому 5 років) передбачаються непередбачувані зміни базових умов. Також заборона унеможливлює інвестиції в проекти з довгою окупністю, такі як системи зрошення, адже подібні проекти на орендованій землі – безумство.

Монополізм Укрзалізниці гальмує розвиток приватних вагонних операторів і призводить до щорічного браку вагонів для транспортування агропродукції ыз зон виробництва у порти. Сусіди України – Чехія, Угорщина, Польща та Росія, знайшли рішення проблеми в приватизації, повністю приватизували вагонний парк, залишивши в управлінні тільки інфраструктуру і локомотивну тягу, лібералізували тарифи на транспортування. Це призвело до приходу приватного капіталу в компанії з управління вагонними парками, що вирішило проблему з браком вагонів.

Парадоксально, але договір про зону вільної торгівлі з ЄС встановлює низькі квоти для доступу української агропродукції на ринки ЄС. Курятина – показовий приклад, де українські експортери вибирають річні квоти за 4 місяці (за підсумками 2016 року). Для обходу цих квот і для доступу до ринку ЄС, такый компанії як Миронівський Хлібопродукт довелося інвестувати в фінальну переробку в ЄС, поставляючи туди тільки напівфабрикат. У підсумку, інвестиції, які могли бути зроблені в Україні, дісталися ЄС.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що наші власні помилки призвели до того, що Україна, незважаючи на глобальний сплеск у цій індустрії, за рідкісним винятком не отримала інвестицій професійних та інституційних інвесторів, що фокусуються на індустрії їжі і агрікультури. На жаль, в боротьбі за глобальне лідерство в цьому секторі, Україна знову за бортом і доводиться знову задовольнятися лише невблаганним зростанням потенціалу.

Показати ще новини
Радіо НВ
X