Жарти про смерть та робота з бізнесом. Як Одеська Корпорація монстрів перемагала Covid-19

28 травня 2020, 19:00

Сім питань до керівника фонду

Матеріал створений на основі прямого ефіру у Facebook, що відбувся в межах проєкту «Антикризові ініціативи міст», який реалізується ініціативою «Ти можеш врятувати».

Відео дня

Як все почалося?

Ми як фонд існуємо з 2017 року, а у боротьбу з пандемією включились на початку березня. До карантину основний профіль фонду — це лікування дітей.

На початку пандемії я слідкувала за новинами у світі та розуміла, що це буде стосуватись і нас. Я бачила, яка нестача засобів індивідуального захисту та апаратури в Італії. Я розуміла, якщо це в європейській країні таке сталося, то у нас може бути у рази гірше. Десь в середині березня наш ринок був уже абсолютно порожній. Ми нічого не могли знайти. Зараз ситуація вирівнялася, вже можна доступно купувати. В середині березня це була величезна проблема.

Як закуповують обладнання та засоби захисту?

Ми закуповуємо обладнання для лікарень вже багато років, зокрема й апарати штучної вентиляції легень (ШВЛ), концентратори. Хоча зазвичай не в таких масштабах. Наші партнери — це ті фірми, які втрималися від спокуси підняти ціни, коли з’явився найсильніший попит. Звісно ціни на нове обладнання зросли, оскільки й в світі зросли. Але такого, щоб маска коштувала 20 копійок, а потім — 30 гривень, у нас не було. Якщо ми десь і переплатили, то небагато. Зокрема й тому що деякі речі, як безконтактні термометри або пульсоксиметри ми стали купувати раніше, ніж багато інших.

Співпраця з бізнесом та місцевою владою

Це новий для нас досвід. До пандемії ми працювали виключно з простими людьми, до 2020 року ми не писали жодного листа зі зверненням до бізнесу.

В Одеській області Андрій Ставніцер закликав бізнес до того, що треба об'єднуватися. Він покликав мене на першу зустріч з великим бізнесом, де я розповіла про плачевну ситуацію в медицині, про те, з чим ми можемо зіткнутися. Після цього ми почали звертатись до компаній. Вони озвучували, які суми можуть дати, переказували на наш рахунок, і ми почали масово закуповувати. Сьогодні у нас вже 54 лікарні під опікою: всі центральні та районні, всі 12 опорних лікарнень області та центри сімейної медицини.

Щодо місцевої влади, то спочатку ми координували свої дії з обласною адміністрацією. Але у нас не зовсім вийшов цей контакт, на жаль.

Пріоритети в роботі

Ми орієнтувалися першочергово на захист лікарів. Якщо лікар заражений, то він випадає з роботи на 2−3 тижні, це якщо не важко захворів. У нас немає такої кількості лікарів.

Ми оновили в деяких лікарнях ШВЛ. Але потім ми отримали дані про те, що ШВЛ не завжди ефективний в лікування. І потрібно максимально відтягнути стан пацієнта до потрапляння на апарат. Окрім того, з ШВЛ потрібно вміти працювати і такої кількості фахівців для них у нас теж немає.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Чи захищений регіон зараз?

Я сподіваюся, що пікових навантажень не буде. В мережі точаться суперечки про те, що стільки витрачено і куплено, а люди не хворіють. А я кожен день думаю, що тільки б цього не сталося. Все одно жодна лікарня не оснащена на 100%.

Наприклад, витратних матеріалів потрібно багато. Не важливо скільки лежить пацієнтів: один або 20: якщо бригада заходить в таку палату, вони повинні бути одягнені в костюм, який по виходу викидається. І так відбувається не в одній лікарні, а по всій області. Відділення, яке прийняло хоча б одного пацієнта, має працювати в карантинному режимі, обробляти все. На прикладі однієї лікарні, на місяць потрібно 6−8 тисяч одноразових костюмів. Якщо буде погіршення і буде пік, то ми не впораємося, на жаль, при всіх зусиллях.

Як не вигоріти емоційно у стресових умовах пандемії?

У нас дуже дивний благодійний фонд. Зазвичай все, що пов’язано з благодійністю, це патетика, «сердечка». Думаю, що навіть з назви зрозуміло, яка у нас компанія зібралася. Ми намагаємося до всього ставиться з гумором.

Моя помічниця каже: «Потрібно збирати допомогу патологоанатомам». Вона тиждень ходила за мною, говорила, що треба їм приділити увагу. Але ще рано, не було ще смертей. І через кілька днів у мене піднялася температура, а потім у всіх співробітників. Я тоді кажу: «Віка, будемо збирати патологоанатомам. У нас у всіх температура. Буде незручно, якщо ми приїдемо, а ми їм ще не допомогли».

Психологічно у нас було пару зривів. Іноді стає страшно. У мене ж є інформація, що відбувається в лікарнях не тільки по Одеській області. І стає страшно від людської безпечності, жадібності й тупості. Я сподівалася, що ця ситуація всю країну згуртує. І наша влада, яка звикла лікуватись за кордоном, нарешті зрозуміє, що потрібно в своєму будинку спочатку щось зробити. Так вже сталося, що тепер не можна полетіти до Швейцарії. Я дуже розраховувала, що це той самий момент, коли у них теж відбудеться переоцінка цінностей і вони почнуть по-іншому ставиться. Поки, на жаль, нічого не змінилося.

Чи буде посткарантинний травматичний синдромом?

Я впевнена, що він буде. Але мені складно коментувати, тому що моє життя мало змінилася. Навіть по стрічці в Facebook я бачу, як люди змінилися, як це все важко давалося — сидіння вдома, байдикування.

З іншого боку, ми не можемо собі дозволити довгий карантин з економічної точки зору. Я не знаю, що буде з середнім бізнесом, чи всі зможуть працювати далі. Це замкнене коло, по якому ми всі ходимо. Наша держава не зробила податкових канікул, не надала підтримку. Тому синдром пов’язаний більше не з сидінням вдома, а з тим, що люди зіткнулися з економічними проблемами та думають над тим, як же їм вижити.

Показати ще новини
Радіо НВ
X