Карткові платежі. Чому обмеження фінансових монополій та зниження комісії - вигідна стратегія для всіх

2 червня 2021, 13:00

В Україні окрім державних податків, встановлений ще й «приватний»: 2% з кожного карткового платежу — на користь банків і платіжних систем. Це в 6−7 разів більше, ніж в Євросоюзі. Це удар по оборотних коштах бізнесу і стимул для зростання цін.

Я не чиновник. Навпаки, з 2004-го працюю в бізнесій виступаю проти державного регулювання економіки. Та коли йдеться про монополії в будь-якій сфері, підхід має бути інакший.

Відео дня

Живучи в нашій державі, всі ми виступаємо за рух в європейському напрямку, де свобода підприємництва і бізнесу — понад усе. Але свобода — це не анархія. Потрібні цивілізовані правила гри, які якраз і повинні встановлювати держава і суспільство. Свобода — це не вседозволеність. І безумовно, це не вседозволеність з боку монополій, котрі диктують свої умови всьому ринку.

Навіть одна з найліберальніших економік світу — економіка Сполучених Штатів Америки — вже давно засвоїла урок: ринок сам себе регулює далеко не завжди. І час від часу державі, все ж таки, доводиться втручатися. Так було і з антитрастовим законодавством наприкінці 19-го століття (насамперед, Акт Шермана, який увів кримінальну відповідальність за обмеження свободи торгівлі - ще в 1890 р.),і за часів Великої депресії і Нового курсу Ф. Рузвельта — наприклад, акт Робінсона-Петмена — заборона цінової дискримінації, нанесення шкоди конкурентам.

Та й у наш час з частотою приблизно раз на 10−15 років американській державі доводиться масштабно заходити на ринок (особливо фінансовий) з метою «косметичного ремонту» аби забрати «прогнилі» норми, та «полагодити» побиту конкуренцію. І як доводить історія США, практично після кожного такого втручання, американська економіка ставала більш сильною та конкурентоздатною. Саме завдяки вже згаданим і багатьом іншим подібним законам, уряд США зміг вивести свою економіку з етапу дикого капіталізму на рейки набагато більш цивілізованих відносин — і між суб'єктами бізнесу, і в трикутнику «бізнес — суспільство — держава».

На жаль, в Україні часи дикого капіталізму тривають. Так само як і розмови про «саморегулювання» і «невтручання».Останнім часом такими розмовами все частіше зловживають представники банківського сектора і платіжних систем. А їм підіграють деякі зацікавлені державні органи. Адже на кону можливість введення законодавчих обмежень щодо розміру міжбанківських комісій по карткових платежах. Відповідні поправки до законопроекту 4364 заплановані до розгляду в другому читанні на цьому тижні у парламенті.

Так чому ж ні я, ні мої колеги — в тому числі, представники малого та середнього бізнесу, великих і малих роздрібних мереж, аптек, кінотеатрів, ресторанів, кафе, автозаправок — не віримо в рецепти саморегулювання банками рівнів так званого еквайрингу та інтерчейндж, а також в багаторазові та безрезультатні обіцянки банкірів вирішити всі проблеми завдяки нещодавньому підписанню чергового меморандуму між платіжними системами і Нацбанком?

Ця недовіра створювалося роками тиску і відсутності бажання з боку банківського сектора і платіжних систем визнавати проблему завищених тарифів комісій по карткових розрахунках в Україні та йти на компроміс. І ціна цієї недовіри — 2%. Саме стільки банки спільно з платіжними системами брали і продовжують брати в середньому з кожного карткового платежу і з кожного українця, який платить карткою будь-де.

І якщо навіть великі торгові мережі роками не могли домовитися про зниження цього «оброку» (з урахуванням відносно великих обсягів платежів) — уявіть, наскільки безправними в цьому «діалозі» з банками залишаються представники малого бізнесу, приватні підприємці, чия справа чи не найбільше страждає в період пандемії, хто не просить у держави нічого, аби лише не заважали, кого «добивають» подібні «оброки» 21-го століття. 2% з кожного карткового платежу — це приблизно в 100 разів більше, ніж вартість інкасації готівки. Додайте до цього ще щомісячну плату за обслуговування — в середньому 300−400 грн. з кожного терміналу.

Ми говоримо про «мінус 2%» оборотних коштів для підприємця. Ми говоримо про «плюс 2%» до цін на кожен товар і послугу. Причому, лягають вони на плечі і тих покупців, хто розраховується карткою, і тих, хто досі вважає за краще користуватися готівкою.

2% - це в рази більше, ніж комісія за картковими платежами в Євросоюзі

В ЄС також не стали покладатися на «саморегулювання» ринку і ще шість років тому на рівні всього Союзу Регламентом 2015/751 від 29 квітня 2015 р. ввели обмеження: у всіх країнах Євросоюзу розмір ставок міжбанківської комісії не може перевищувати 0,2% за дебетними і 0,3% за кредитними картами.

Ринок об‘єднався і підтримує позицію Асоціації рітейлерів України, а також низки багатьох інших індустріальних асоціацій України щодо поправок до законопроекту 4364 щодо поступового (до липня 2024 г.) зниження комісії інтерчейндж до рівня ставок Євросоюзу — тобто до 0,2−0,3%.

Для порівняння, згаданий меморандум, підписаний між платіжними системами і Нацбанком, передбачає в 3−3,5 рази вищу комісію — 0,9%. Проблема і в тому, що меморандум, по суті, не має юридичної сили і наслідків для його підписантів, а довіри до платіжних і банківських монополій, як згадано вище, немає вже давно.

Той факт, що на ринку карткових платежів буйно квітнуть монополії, починає визнавати навіть Антимонопольний комітет України, якийу квітні 2021 р. врешті розпочав розслідування стосовно двох великих банків, підозрюючи їх у порушенні антимонопольного законодавства в сфері надання еквайрингових послуг.

Те, що зараз Україна пробує ввести більш цивілізовані правила гри і послабити монополії на ринку карткових платежів — розвинені країни Євросоюзу, Великобританії та США пройшли ще 5−10 років тому — із застосуванням законодавчих обмежень, групових судових позовів, антимонопольних розслідувань. І в західних країнах фінансовий сектор вже усвідомив: набагато вигідніша стратегія — обмежувати апетити монополій, знижувати комісії та за рахунок цього максимально розширювати ринок карткових платежів.

Гарною ілюстрацією успішності такої стратегії став приклад розвитку ринку мобільного зв’язку в Україні. Зниження цін на телефони і на мобільний зв’язок за останні 20 років стало стимулом для кардинального розширення ринку. Кількість абонентів стала приблизно на чверть більшою, ніж саме населення України. В довгостроковій перспективі всі оператори мобільного зв’язку виграли від такої ситуації.

У військовій науці є принцип — «живи і давай жити іншим». Впевнена, було б корисно для всіх сторін усвідомити цей принцип та використовувати його на практиці, заробляючи самому, дозволяти вижити в сьогоднішніх непростих умовах і своїм клієнтам.

Показати ще новини
Радіо НВ
X