Поверніть мені зону комфорту. Як екстраверту не зійти з розуму на карантині
Дев’ять порад, як пережити самоізоляцію
Кожен терапевт/експерт/гуру, який себе хоч трохи поважає, невтомно проголошував жах зони комфорту і неможливості досягти успішного успіху без цього самого виходу:
Вийди із зони комфорту.
Зламай кордони зони комфорту.
Будуй життя за межами зони комфорту.
Тільки вийшовши із зони комфорту можна стати щасливим.
Ось ми всі вийшли із зони комфорту, далі що?
Звичайний мій робочий день був заповнений кількома зустрічами, зокрема обідами. Робоча вечеря — навчальними або соціальними заходами. Вихідні — зустрічами, походами в гості, відвідуванням просто театрів і кіно, музеїв, кафе і ресторанів.
Я навіть не підозрювала, що це і була моя зона абсолютного комфорту. Я скаржилася, як всього багато у мене в житті і як мені час зупинитися. Ну, й от. Зупинили всю землю, а сходити мені не хочеться. Мені хочеться не зійти з розуму від порожнечі і від цієї паузи. Так, коли оголосили про продовження карантину ще на місяць (а я на той момент на карантині була вже два з половиною тижні), я перервала свій піст, купила пляшку вина і пачку сосисок, сиділа на дивані, дивилася фільм Гая Річі, їла сирі сосиски, запивала к’янті і думала, що робити далі.
Ось мій рецепт:
• Навчання. Вчитися серйозно і ґрунтовно практично неможливо. Ми перебуваємо в зоні глибокого стресу, а це значить, що на нас щодня нападає злісний кортизол — гормон, який здатний фокусувати всю вашу увагу на предметі стресу, тому сфокусуватися на вивченні нових мов, зокрема мови програмування, вам буде складно. Я вмикаю аудіонавчальні програми і йду гуляти. Можливо, я не можу сфокусуватися на 100%, але великий відсоток того, що я отримую, все ж якось у мені залишається.
• Спілкування. Це найважче для мене — я люблю людей, люблю слухати їхні історії і люблю розповідати їм свої. Тому раз-два на тиждень я не витримую і заповнюю прірву нестачі живих людей у моєму житті прогулянками з цими самими живими людьми. Акуратно, без поцілунків узасос, але втім — це живий голос, живе обличчя, живі рухи когось, хто мені близький і дорогий.
• Подорож. Це ж караул якийсь — сама неможливість нікуди виїхати, незалежна від тебе, пекло і Содом з Гоморрою. До того ж усвідомлення, що всі заплановані про оплачені поїздки на найближчі місяці самі пішли в цю саму Гоморру. Ми з чоловіком на вихідних виїжджаємо за місто, на авто або велосипедах поки є і, сподіваюся, буде, можливість це робити. Беремо з собою чай і обід і зображуємо ресторан Мішлена. Які засоби транспортування будете використовувати ви, якщо немає авто чи вело? Ой. Я давно знаю, що, хто хоче — шукає спосіб, хто не хоче — виправдання.
• Балакучість. Вікіпедія стверджує, що дослідники з США протестували студентів університетів Мексики і США і, виявилося, що жінки в середньому вимовляли 16 215 слів за день, а чоловіки — 15 669. Це означає, що зараз від невисловленості ми всі страждаємо приблизно однаково.
Зменшити наші страждання ми можемо записуючи відео. Головне, не перестарайтеся викладати себе, промовця, в соціальні мережі, вас не повинно бути багато, щоб не відписувались. Це ж саме стосується і прямих відеотрансляцій у Фейсбуці. Мій персональний лайфхак — я співаю. Щоб не заважати чоловікові, роблю це, коли він виходить на пробіжку, наприклад, або прошу його надіти навушники, взяти ноут і піти в іншу кімнату.
• Надлишок енергії. Я досить енергійна панянка і це все треба кудись дівати. Так, одним з найтяжчих результатів карантину для мене стало закриття спортивного центру, в якому я займалася і плавала. Тому щоранку я виходжу на пробіжку в парк (5 км), плюс займаюся на безкоштовних тренажерах у цьому ж парку. Намагаюся проходити рекомендовані 10 тис. кроків. І біг, і ходьба дуже допомагають мені в боротьбі з…
• Надлишок їжі в організмі. Близькість холодильника в роботі з дому становить величезну загрозу нашій красивій формочці, мене рятує піст та інтервальне харчування. Я давно знаю, що все у нас в голові. Якщо ти себе в чомусь запевнив-переконав, це майже так само надійно, як татуювання. Я себе переконала, що їм два рази на день — о 8-й ранку і о 16-й, після обіду пісну їжу. І мої переконання досить впевнено в мені почуваються — скинути вагу не вдається, але й не набираю.
• Нестача енергії. Стрес, а отже, кортизол небезпечні тим, що час від часу разом з кортизолом на вас буде нападати апатія, безсилля і бажання залізти під плед навіки. Найкращий спосіб з цим боротися — медитація. Знову-таки, я якесь гіпер-активний «немовля», тому мені найбільше підходить динамічна медитація Ошо. Мені здається, що якщо ви такі ж нездатні всидіти на місці, навіть коли єдине бажання заритися в замет якомога глибше, але й там метушитися, — це саме те, що вам допоможе, на YouTube все є.
• Арт-терапія. Якщо стане геть не сила, можна і треба записатися на онлайн-сесію з професійним психотерапевтом. Якщо ж терпимо — спробуйте само-терапію, а найкраща для мене — це арт-терапія. До речі, пісні, про які я говорила вище, — це теж арт-терапія. Малюйте, пишіть (ця колонка — для мене дуже значна частина само-арт-терапії), співайте і головне…
• Танець. Танцюйте, дівчатка і хлопчики, пані та панове, разом і поодинці. Танець — це політ душі, серця і тіла. Танець — це гармонія звуку, руху і думки. Танець — це звільнення, в підпорядкуванні красі. Танець — це те, що несе вас у височінь, до чогось прекраснішого і величнішого. Танець — це життя. Не соромтеся і не бійтеся танцювати. Коли весь світ змінюється — танцюйте. Коли навколо все незрозуміло — танцюйте. Коли все, що будувалося, руйнується — танцюйте. Коли зрада, страх, паніка, розгубленість, суєта і безпросвітність оточують, а взагалі не зрозуміло, що робити, — танцюйте! Коли слова перестали мати сенс, а дії безладні — танцюйте. Танцюйте, читаючи. Танцюйте, працюючи. Танцюйте, думаючи. Танцюйте, допомагаючи іншим. Танцюйте, допомагаючи собі. Танцюйте. Якщо не тілом, то думкою. Мені здається, я танцюю завжди, власне, саме тому і вам цей спосіб принесла.
Все, що я написала вище, допомагає мені накопичувати життєву енергію і віддавати її. Цим текстом, до речі, я якраз щиро ділюся з вами собою і своїм.
Як любителька цитат, поставлю те, що мені саме зараз підходить: «Хвилина терпіння — десять років комфорту» (Аль Капоне, хрещений батько італійської мафії в США). У тому сенсі, що якщо ми оновлені, навчені, освіжені, відтерапевтовані, відпочилі та відтерпілі все це вийдемо з карантину, є шанс на хоча б пару років таки зони комфорту. Але це не точно.
