Юрхак №3: співпраця з іноземцями
В Україні така діяльність (крім загальних нормативно-правових актів, таких як Цивільний чи Господарський кодекс) регулюється законами «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про міжнародне приватне право» та ін. Крім цього, Україна є учасницею багатьох міжнародних правових актів у сфері міжнародної торгівлі, зокрема, Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденська конвенція). До слова, положення цієї Конвенції обов’язково застосовується, якщо сторони договору прямо не вказали про її незастосування.
У цьому черговому ЮрХак-у розглядаються основні важливі аспекти співпраці з нерезидентами.
В чому ж різниця?
Якщо українські підприємці добре ознайомлені з реаліями вітчизняного бізнесу, то питання «а як же воно у сусідів» залишається завжди актуальним. Із іноземним партнером дуже важливо говорити однією мовою, спільно розуміти юридичні та фінансові поняття, адже бізнес «у нас» і «у них» відрізняється набагато більше, ніж можна собі подумати.
Для того, щоб, наприклад, розпочати партнерство іноземний контрагент може вимагати наявність аудиту проведеного згідно міжнародних стандартів за останні хоча б три роки, проведений юридичний аудит (due diligence) щодо основної діяльності та активів підприємства, екологічний та технологічні аудити. Іноземний партнер звик до понять «золота акція», «обов’язковий спільний продаж бізнесу», не прийнято платити усю суму відразу за бізнес при його купівлі, тощо. Таким чином є суттєві світоглядні відмінності у стилі ведення бізнесу, які неодмінно потрібно враховувати.
Ознаки зовнішньоекономічного договору
Якщо ж говорити про договірні відносини, то в більшості випадків (тепер за винятком експорту з України послуг) співпраця здійснюється на основі договору.
Що ж обов’язково потрібно враховувати?
- Хто сторони договору: однією зі сторін логічно є іноземна особа. Відразу ж звертаємо увагу, що потрібно добре перевірити чи договір підписується саме із тією особою, з якою велися переговори. Непоодинокі випадки, коли в останній момент вписують іншу фірму, з якою пізніше виникають проблеми.
- Місце укладення договору: договір може бути укладеним та діяти як на території України, так і за її межами.
- Форма договору: закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає, що зовнішньоекономічний договір (контракт) повинен бути укладеним у простій письмовій формі, якщо законом чи міжнародним договором не визначено інше. Так як договір вважається комерційним документом його «апостилювання» є неможливим.
- Зміст договору: суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають чітко зазначити про що ж саме їх домовленість, чого саме вона стосується.
- Можливість вибору права: сторони (за деякими винятками, які будуть описані далі) можуть вільно обирати право, що повинно застосовуватися до відповідного договору.
- Строки: на кожну дію повинен бути свій строк, щоб пізніше не здогадуватися хто і коли що повинен був зробити.
- Передання документів. Часто саме в договорах прописується які документи повинні передаватися, адже це грає важливу роль при розмитненні. Про такі документи як ветеринарні сертифікати, сертифікати походження чи сертифікати щодо ГМО потрібно думати ще при укладенні договору.
- Можливість вибору місця вирішення спорів: сторони мають право вільно обирати судову інституцію, компетентну на вирішення спорів, що виникають з відповідного договору.
- Розрахунки за договором: зважаючи на транскордонний характер відносин, держава може встановити певні додаткові правила для проведення розрахунків.
- Наявність особливих санкцій за порушення діяльності за таким договором: накладення штрафів, запровадження режиму індивідуального ліцензування, тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.
На деяких з цих ознак зупинимося детальніше.
Можливість вибору права
Якщо маємо справу з правовідносинами, в яких сторони, фактично, належать до різних юрисдикцій, виникає запитання: правом якої держави такі відносини повинні регулюватися?
Закон України «Про міжнародне приватне право» закріпив автономію сторін зовнішньоекономічного договору щодо вибору права, яким такий договір повинен регулюватися, за деякими винятками.
Якщо законом не встановлено інакше, вибір права, яким повинен регулюватися зовнішньоекономічний договір, повинен бути чітко визначений у такому договорі. Однак, якщо сторони у відповідному договорі цього не визначили, то існує ряд механізмів для визначення права, яким регулюється договір. Для уникнення несподіванок краще не випробовувати долю і чітко домовитися на застосування конкретного права (не забуваючи про згадану вище Конвенцію). Також важливо розуміти, що вказавши конкретне право дуже добре проконсультуватися із юристом відповідної країни щодо його змісту. Не рекомендується обирати більше ніж одне право, яким регулюється договір. Якщо вдасться переконати контрагента на застосування українського права, то ви певним чином дозволяєте собі краще «зберігати контроль» над ситуацією.
Напрочуд важливим аспектом є і переклад мовних версій договору. Дуже часто трапляються помилки у перекладі, коли договір перекладають не юристи. Класичною помилкою є невірний переклад щодо назви суду чи арбітражу, які розглядають спори. Така помилка вартуватиме сторонам значних сум на юридичні баталії у подальшому.
Можливість використання при укладенні договору звичаїв, правил
Мабуть, найбільш застосовуваними у сфері міжнародної торгівлі є правила Інкотермс – міжнародні комерційні умови, покликані забезпечити однакове тлумачення торговельних термінів.
Інкотермс в редакції 2010 року містять 11 правил, розділених на дві групи: 1) Правила для будь-якого виду чи видів транспорту (EXW (франко завод), FCA (франко перевізник), CPT (фрахт/перевезення оплачені до), CIP (фрахт/перевезення і страхування оплачені до), DAT (доставка в термінал призначення), DAP (доставка в місце призначення), DDP (постачання з оплатою мита); 2) Правила для морського і внутрішнього водного транспорту (FAS (франко уздовж борта судна), FOB (франко борт), CFR (вартість і фрахт), CIF (вартість, страхування і фрахт).
Головною перевагою застосування правил Інкотермс є те, що ці правила універсальні, містять чітке тлумачення відповідних умов, а отже посилаючись на них можна уникнути «труднощів перекладу», які часто можуть виникнути у договорах такого типу. Звертаємо увагу, що використовуючи термін Інкотермс також варто перевіряти чи обраний термін не суперечить решті положень договору. Дуже важливо, щоб за виконанням усіх умов договору після його підписання чітко слідкував окремо визначений працівник.
Вибір місця вирішення спорів
Аналогічно до вибору права, сторони зовнішньоекономічного договору вільні у виборі органу, компетентного для вирішення спорів, що виникають з такого договору. При цьому сторони можуть визначити, що відповідний договір підсудний національним судам певної держави або міжнародному комерційному арбітражу.
Міжнародний арбітраж надає сторонам ряд переваг порівняно із вибором державних судів. Основними є можливість обрання мови процесу, простіші процесуальні правила, можливість обрання арбітрів, місця арбітражу, конфіденційність тощо. При обранні органу, компетентного на вирішення спорів, сторонам слід враховувати також те, що рішення таких органів повинні бути визнані і приведені до виконання, що становить собою додатковий процес. На практиці легшими у виконанні є рішення міжнародних арбітражів, адже вони виконуються практично у всьому світі.
Розрахунки за договором
Особливості здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними договорами передбачені в Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Так, відповідно до ст. 1 цього закону, виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Згідно з ст. 2, імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують спеціального висновку.
Треба звернути увагу, що від 14 вересня 2016 року, Постановою Правління Національного банку України № 386 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», тимчасово, строком на три місяці, зазначені вище строки скорочені до 120 днів.
Крім цього, названою вище Постановою встановлено, що відповідні надходження в іноземній валюті підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України, у тому числі безпосередньо Національному банку України, у розмірі 65 відсотків.
Висновки
