Яка ціна трудової міграції з України
Як аперитив трохи заголовків і статистики.
Зовсім недавно польські провладні політики відзвітували перед своїми виборцями, що збільшили відсоток офіційно працевлаштованих українців.
Їм є чим пишатися – 308 тисяч трудових мігрантів з України платять в польську систему соціального страхування. Це на 78% більше ніж було в 2016 році (172 тисячі).
А ось прогноз Нацбанку Польщі. До кінця 2020 року на польський ринок праці буде приїжджати більше 200-300 тисяч українців щорічно!
Варто нагадати, що Польща – єдина країна в Шенгенській зоні і єдина країна ЄС, законодавство якої передбачає можливість офіційного працевлаштування негромадян ЄС, які в'їхали в країну в рамках безвізу. При цьому сьогоднішній показник безробіття Польщі – найнижчий за 25 років і один з найнижчих в Європі (менше 5%). Брак робочої сили польська влада планує заповнювати насамперед за рахунок мігрантів з України.
А ось новина з Чехії. Чеський уряд збільшує квоти на прийом трудових мігрантів з України вдвічі (до 19,6 тис. на рік). Мета – виправити дефіцит робочої сили в країні. Зміна квот відбулася в результаті відповідного звернення чеських роботодавців до власного уряду.
І наостанок, за даними міністра закордонних справ Павла Клімкіна, за 2017 рік з України на заробітки виїхало понад мільйон наших співгромадян.
Основна страва – трохи з душком
Працюючи над темою, натрапив на один невеликий, але вкрай показовий момент. Зовсім недавно польські оператори зв'язку ввели на ринок спеціальні маркетингові пропозиції для українських заробітчан – телефонуйте, рідні, в Україну за спеціальною ціною. Платіть менше, але в польський бюджет.
В рамках Конфедерації роботодавців України, спільно з міністерством соцполітики, за активної участі вчених-економістів, демографів, експертів провели круглий стіл "Майбутнє ринку праці в Україні". Ми всі припускали і відчували ступінь глобальності проблеми, проте навіть припустити не могли, що все так погано.
Після виступу директора Інституту економіки та прогнозування НАН України Валерія Геєця хочеться бити на сполох. Виявляється вся система професійно-технічної освіти сьогодні працює не на Україну. У 2016 році всіма професійно-технічними навчальними закладами було випущено понад 150 тисяч фахівців. І рівно така ж кількість фахівців такого рівня виїхала з України в 2017 році.
Механічна калькуляція. Соціальна система, освіта, охорона здоров'я України роками вирощує професійні кадри, навчає їх. І все це для того, що б ці сотні тисяч кваліфікованих працівників створювали ВВП інших країн, наповнювали їх соціальні фонди. А на практиці, українська система соціального забезпечення відчуває додаткове навантаження. Адже значна частина тих, хто працюють за кордоном, числяться в українських соціальних інститутах як безробітні, які отримують різного роду дотації й соціальні виплати.
В результаті, що ми маємо? Країни, в які рухаються українські трудові мігранти, отримують дешеву робочу сили, на підготовку якої не витрачені ні копійки. За їх рахунок наповнюється ВВП, формуються страхові фонди.
Тоді як соціальне навантаження лягає на Україну. Ми продовжуємо витрачати свої ресурси на вирощування трудового потенціалу, його професійну підготовку та освіту, не отримуючи взамін нічого. Українські роботодавці вже в масовому порядку стикаються з катастрофічним браком професіоналів. Уже сьогодні, працевлаштованим громадянам країни вкрай складно наповнювати пенсійний фонд. А що буде через кілька років, зі стійкою динамікою мінус мільйон платників до пенсійного фонду на рік?!
В цілому, за підрахунками економістів, загальний рівень втрат для економіки України від показників трудової міграції – близько 40 млрд грн.
При таких розкладах, освітня система (особливо професійно-технічна школа) з кожним місяцем падає все глибше. Інститут держзамовлення очевидно не функціонує належним чином. У країні нікому відремонтувати сантехніку, а ми тисячами плодимо абстрактних юристів і економістів. У Центрах зайнятості 40% безробітних, які отримують додаткові компетенції – люди з вищою освітою. У деяких регіонах доходить до абсурду (в Одесі, наприклад) до 80% безробітних, що стоять на обліку, – люди з вищою освітою.
Дигестив з присмаком власної провини
Як власник ряду бізнес-активів, я постійно стикаюся зі скаргами моїх ТОП-менеджерів на брак кваліфікованих фахівців. І це не дивно. Згідно з даними експрес-огляду EY за ІІІ квартал 2017 року, найбільші проблеми з підбором і утриманням персоналу відчувають на ринку телекомунікацій (86% компаній). Плинність кадрів на нашому ринку коливається на рівні 20%. І це при тому, що середня заробітна плата у нас стабільно зростає, іноді кардинально.
Повертаючись до нашого круглого столу, експерти назвали ряд основних причин, що стимулюють трудову міграцію: низька заробітна плата, нецікава робота, слабкий соціальний ліфт, відсутність соціального пакету. Всі ці претензії застосовні як до держави, так і до нас, роботодавців.
Безумовно, позиція держави в цьому плані – відверто страусина. Напевно сьогодні складно говорити про якісь фундаментальні речі. Наприклад такі як, створення цільової держпрограми, що стимулює до повернення на батьківщину трудових мігрантів (хоча подібні аналоги ефективно працюють в балтійських країнах). Не менш футуристично виглядає й перспектива радикального реформування системи соціального захисту, освіти, створення цільового фонду стимулювання розвитку профтехосвіти, програми підтримки молоді тощо.
Але є речі, які держава і бізнес не просто можуть, зобов'язані зробити в найближчій перспективі. Перш за все, це максимальне спрощення процедури ведення бізнесу в країні, створення робочих місць, стимулювання легалізації зайнятості (а відповідно і ринку праці). Також досить дієвим виглядає реформування системи професійних кваліфікацій (перегляд і модернізація). Не менш важливим є такі напрями як освіта протягом усього життя і підтвердження неформальної освіти.
Однак необхідно зробити головне. Визнати масштаб проблеми. Як відомо – це перший крок на шляху її вирішення. Саме це держава і відмовляється зробити. Чи можливо мінімізувати масштаби втрат? Очевидно! Та ж Польща показала, як це робити. Польський роботодавець не просто так стимулює приплив української робочої сили. Щорічно близько 2,5 млн поляків шукають кращого життя в розвинених країнах Європи (Великій Британії, Німеччині, Франції, скандинавських країнах). Українці лише перекривають ці трудові втрати.
Ситуація для нас, роботодавців, настільки критична, що ми вже не просто чекаємо ініціатив від держави. Ми готові самі формувати порядок денний і пропонувати шляхи вирішення. Навіть не так. Не пропонувати – вимагати!
