Як стягнути заборгованість в іноземній валюті
Населення та бізнес спільнота у багатьох випадках виявились не готовими до такого розвитку подій, у зв’язку з чим не вживали превентивних заходів задля мінімізації своїх втрат від курсових коливань. Маючи на руках судові рішення по валютним зобов’язанням, кредитори в результаті їх примусового виконання фактично отримували знецінену гривню.
Для більш наглядного розуміння проблеми давайте розглянемо, якими є збитки від курсових коливань на прикладі заборгованості за позикою в розмірі 100 000 доларів США.
Припустимо, що на початку 2014 року кредитором було отримано судове рішення про стягнення гривневого еквіваленту заборгованості за приблизним курсом НБУ 8 гривень за долар США, тобто 800 000 гривень. Вказане рішення було повністю виконане державним виконавцем в жовтні 2016 року. Отримана гривня надає можливість стягувачу придбати 32 000 доларів США, виходячи із приблизного ринкового курсу валют 25 гривень за долар США.
Таким чином, збитки кредитора від курсових коливань при сумі заборгованості 100 000 доларів США складатимуть 68 000 доларів США.
У цій статті ми не будемо торкатися питання бухгалтерського та податкового обліку, а зосередимося на правових аспектах можливого упередження та відшкодування збитків від коливань курсу іноземних валют у разі надходження стягувачу визначеного в судовому рішенні еквіваленту в гривні.
Практичні ситуації, які можуть призводити до втрат
Як правило, до «зони ризику» потрапляють кредитори за валютними зобов’язаннями, які отримали судові рішення про стягнення іноземної валюти із визначеним її гривневим еквівалентом або ж взагалі мають на руках судові рішення, у яких вказаний лише гривневий еквівалент заборгованості без вказівки на стягнення самої іноземної валюти.
Іноземна валюта чи її еквівалент?
Визначення в рішенні іноземної валюти та її еквіваленту є однією із найбільш поширених ситуацій на практиці. Це здається цілком виправданим, оскільки такі вимоги відповідають змісту правовідносин та передбачені як процесуальним законодавством, так і відповідними постановами пленумів судів касаційної інстанції. При цьому, визначення суми зобов’язання саме в іноземній валюті повинно надати можливість запобігти потенційним ризикам понесення збитків від курсових коливань.
Проте, за результатом звернення таких судових рішень до виконання ситуація часто не є настільки оптимістичною – органи державної виконавчої служби, як правило, «забувають», що стягнення повинно здійснюватися саме в іноземній валюті і за результатом вчинення виконавчих дій перераховують кредитору визначену у виконавчому документі кількість гривні. Сума отриманого за курсом НБУ, встановленому, в кращому випадку, на дату винесення рішення, часто далека від дійсної суми заборгованості в іноземній валюті.
Необхідно зазначити, що протягом тривалого часу у органів державної виконавчої служби взагалі були відсутні рахунки в іноземних валютах, що призводило до того, що виконавчі провадження щодо стягнення валютної заборгованості без визначення її гривневого еквіваленту не відкривались.
Розкриваючи цю тему, не можна оминути згадування достатньо дискусійної нещодавньої правової позиції Верховного Суду України у справі № 6 2159цс16 (за заявою ПАТ АБ «Укргазбанк»), де Верховний суд вказав на відсутність підстав для перерахунку державним виконавцем визначеного у рішенні еквіваленту заборгованості при відкритті виконавчого провадження. Сподіваємось, що така правова позиція на практиці не буде застосовуватись на стадії задоволення вимог стягувача.
Гривня замість валюти
Досить частими є випадки, коли судові рішення у справах про стягнення заборгованості в іноземній валюті містять вимоги про відшкодування лише суми у гривнях.
Вказане стало можливим переважно завдяки відповідному формулюванню кредиторами позовних вимог, або ж самостійному перерахуванню судами заборгованості в гривню, що було покликано практикою розгляду судових спорів про стягнення іноземної валюти в окремих регіонах. Такий підхід сформувався через нечітке розуміння статті 533 ЦК України, за частиною першою якої передбачалося, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.
Слід звернути увагу на те, що лише у грудні 2015 року до Постанови Пленуму ВГСУ № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» були внесені зміни та передбачено формулювання ціни позову в іноземній валюті із визначенням її еквіваленту, в той час як до цього існувало положення про визначення ціни позову лише у гривнях.
Звісно, при перерахунку заборгованості в національну валюту, сума стягнення визначається за курсом НБУ, що істотно відрізняється від ринкового. В результаті, після закінчення судових процесів та виконавчого провадження кредитор може не отримати навіть і половини наданого за правочином.
Необхідно відзначити, що стягнення заборгованості в гривні по валютним зобов’язанням не можна також визнати цілком законними і з точки зору норм зобов’язального права, оскільки кредитор фактично просить стягнути валюту іншу, аніж ту, що обумовлена предметом договору.
Отже, ухвалення такого рішення може бути не лише економічно невиправданим, але і надає боржникам додаткові важелі його оскарження та створює правові ризики.
Правовий аспект проблеми
Поглянемо на проблему зарахування гривневого еквіваленту позики за визначеним судом курсом з точки зору законодавства.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно зі статтею 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, тобто виконанням, проведеним відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо (ст. 526 ЦК України).
Необхідно відзначити, що саме по собі судове рішення про стягнення заборгованості не припиняє зобов’язання та не може змінювати його умов, оскільки за законодавством України зміна договору, а відтак і зобов’язань, може здійснюватися лише в певних випадках (наприклад, зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин, або у зв’язку з істотним порушенням договору іншою стороною). Така зміна допускається за судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду відповідних позовних вимог, а не у справі про стягнення заборгованості.
Також судове рішення про стягнення заборгованості не породжує альтернативного зобов’язання, тобто зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій (ст. 539 ЦК України). Наприклад, повернути позику в гривні по «низькому» курсу або повернути валюту, отриману за договором. Не може йти мова і про новацію боргу (ст. 1053 ЦК України), яка виникає лише за домовленістю сторін.
Отже, судове рішення про стягнення заборгованості є лише інструментом примусу боржника до виконання прийнятого на себе обов’язку, а не формою заміни валютного зобов’язання на його гривневий еквівалент.
У широкому сенсі визначення у судовому рішенні гривневого еквіваленту заборгованості могло б розглядатись як заміна способу виконання рішення шляхом спонукання боржника перерахувати еквівалентну суму заборгованості в гривні, що, в принципі, відповідає положенням Постанови Пленуму ВГСУ № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», проте для реалізації такого механізму необхідно довести неможливість виконання судового рішення про стягнення з боржника іноземної валюти, що вдається вкрай сумнівним.
Таким чином, перерахування гривневого еквіваленту заборгованості кредитору за більш низьким курсом не повинно розглядатись як належне виконання зобов’язання за договором і не може свідчити про реальне відновлення порушеного права, на захист якого звертався позивач.
В той же час, зважаючи, що спір про стягнення заборгованості між сторонами вже розглянутий, то за вимогами процесуального законодавства повторне звернення до суду з такими самими позовними вимогами (щодо «достягнення» заборгованості) не допускається.
Виявляється ситуація, за якою звернення кредитора до суду за захистом свого порушеного права не призвело до його фактичного відновлення, а, зважаючи на неможливість повторного розгляду справи за тими самими вимогами, – навпаки завдало позивачу збитків на суму втраченого від курсових коливань.
За таких обставин можна дійти висновку про наявність порушення одразу декількох основоположних принципів, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та Першим протоколом до неї, а саме: право особи на мирне володіння майном, право на справедливий суд та право на ефективний засіб юридичного захисту.
Розкриваючи зміст вказаних принципів, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, а також порушує право на справедливий суд (справи «Войтенко проти України», «Бурдов проти Росії» та інші). Національний засіб юридичного захисту повинен забезпечувати вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування. Засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (справи «East/West Alliance Limited» проти України», «Аксой проти Туреччини», «Кудла проти Польщі» та інші).
Отже, ось що кредитор має «у залишку» при зарахуванні гривні на його рахунок на підставі судового рішення: зобов’язання боржника не є виконаними належним чином, право кредитора не є відновленим, в той час як кредитор позбавляється можливості повторно звернутись до суду з позовними вимогами у межах того самого предмету позову.
Що таке курсова різниця і яка її правова природа?
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затвердженого Наказом Мінфіну № 193 від 10.08.2000 року, курсовою різницею є різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції в її межах або за всією статтею (відповідно до облікової політики).
Проте, у цій статті, як було обумовлено вище, ми розглянемо правову сутність втрат кредитора внаслідок курсових коливань при виконанні судових рішень, умовно називаючи такі втрати «курсовою різницею». Як ми можемо переконатись, вказане поняття є відмінним від його бухгалтерської сутності.
За положеннями цивільного законодавства витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, віднесено до категорії реальних збитків.
Надавши позику в іноземній валюті та отримавши відшкодування в гривні по більш низькому курсу, кредитор повинен зазнати додаткових витрат для відновлення свого початкового стану (права власності на іноземну валюту).
Вказане надає підстави стверджувати, що курсова різниця потенційно може розглядатися в якості збитків, проте виникає питання – чи можуть бути такі збитки реально відшкодовані?
Незважаючи на те, що боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки, підставою для відповідальності боржника є наявність його вини, якщо інше не передбачене договором.
В нашому випадку грошові кошти перераховуються державним виконавцем на підставі судового рішення, боржник у такій транзакції участі не бере, що свідчить про відсутність його вини за понесені кредитором збитки.
За таких обставин вдаються сумнівними судові перспективи при пред’явлені до боржника прямого позову про відшкодування збитків від коливання курсу іноземних валют.
Що ж робити?
Давайте спробуємо розібратись, які саме правові механізми можуть буди застосовані в такому випадку.
Перш за все, якщо рішення суду містить вимогу про стягнення заборгованості в іноземній валюті із визначеним її еквівалентом в гривні, то необхідно взаємодіяти з виконавчою службою та наполягати на перерахуванні стягувачу саме валютної заборгованості, зважаючи, що законодавством про виконавче провадження (як за старим, так і за новим законом) передбачається спеціальний порядок виконання таких рішень. Більше того, порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів передбачений відповідним Положенням, затвердженим Постановою НБУ № 216 від 28.07.2008 року, що свідчить про унормованість такої процедури стягнення.
Для упередження перерахування гривні, можливо розглянути варіант звернення до суду із заявою про роз’яснення судового рішення, проте, нажаль, суди вкрай неохоче задовольняють такі заяви.
У разі, якщо кредитору все ж таки перерахована гривня, і з цих підстав виконавче провадження закінчене, то слід розглянути питання щодо вжиття заходів з оскарження дій та постанови державного виконавця з мотивів порушення порядку виконання рішення в іноземній валюті та неповноти його виконання.
Не зайвим буде прямо передбачити у договорах відповідну умову про обов’язок боржника відшкодувати збитки від коливань курсу валют, якщо кредитору при виконанні судового рішення буде перерахована гривня. В такому випадку ризик, пов’язаний з відсутністю вини боржника, буде нівельований. При цьому, необхідно відзначити, що така умова договору не повинна, наприклад, погіршувати конкурентної переваги банківських установ при наданні кредитів юридичним особам, про що так часто занепокоються представники бізнес-підрозділів, оскільки таким чином не збільшується обсяг зобов’язань позичальників, проте забезпечується баланс прав та інтересів сторін за вчиненим правочином.
Для належного формування єдиного підходу при вирішенні судових справ та виконання судових рішень в іноземній валюті доцільно було б надати відповідні роз’яснення як на рівні судів касаційної інстанції, так і на рівні Міністерства юстиції України.
Наразі ж, за відсутності відповідних роз’яснень та сформованого підходу до вирішення таких ситуацій кредиторам можна лише вигадувати нестандартні підходи, які знаходяться на межі закону і з формальної точки зору йому відповідають.
Наприклад, якщо на рахунок кредитора зарахована гривня і такі дії не були оскаржені в установленому порядку, то в такому випадку, як було зазначено, може йти мова про відсутність факту припинення зобов’язання. В той же час кредитор з урахуванням вимог процесуального законодавства не може звернутися до суду у межах того ж самого предмету позову до боржника.
В такому разі можливо також розглянути питання щодо звернення до суду з іншим позовом, наприклад, про розірвання договору та відшкодування збитків із посиланням на істотне порушення боржником умов договору. Таке право кредитора буде відповідати вимогам статей 651 ч. 2, 653 ч. 5 ЦК України, а факт істотного порушення умов договору буде обумовлений саме невиконанням боржником умов грошового зобов’язання в іноземній валюті.
При визначенні розміру збитків можна виходити із обрахунку дійсної суми заборгованості в іноземній валюті на дату пред’явлення позову, зменшеної на суму іноземної валюти, придбаної за рахунок отриманої від державного виконавця гривні. Вказане надає можливість перетворити суму заборгованості за договором у категорію збитків, спір про відшкодування яких судом не розглядався. Це має усунути процедурні перепони при розгляді судом такої справи.
В той же час, можлива і протилежна думка, за якою право кредитора щодо певної суми заборгованості вже було захищеним і виконання такого судового рішення у визначений судом спосіб повинно мати наслідком припинення грошового зобов’язання.
Проблема стягнення курсових різниць могла б і не виникати, якби судами приймались рішення про стягнення заборгованості у валюті зобов’язання, а органи державної виконавчої служби забезпечували б їх відповідне реальне виконання.
Неможливість відновлення свого порушеного права має наслідком порушення основоположних прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та прийнятими до неї протоколами. Вказане відкриває можливість для звернень до Європейського суду з прав людини. Проте навряд чи більшість кредиторів скористується таким правом з огляду на складність розуміння перспектив задоволення відповідних заяв та тривалі строки їх розгляду.
Висновок
Як ми можемо переконатись, відшкодування збитків кредитора від курсових коливань вдається вкрай проблемним та складним завданням. Наразі не існує прямої та однозначної відповіді на те, яким чином захистити кредитора від понесених втрат.
В багатьох випадках стягнення курсових різниць може бути і не доцільним, оскільки більша частина судових рішень не виконується через відсутність у боржників майна, на яке може бути звернуте стягнення.
Проте, в окремих спорах між боржником і кредитором такі дії цілком можуть бути виправдані, а завданням юристів у таких випадках буде забезпечення права свого клієнта на усіх рівнях.
