Як не програти у світовій торговій війні
Четвертий рік поспіль в Україні наша компанія виступає партнером Київського Міжнародного Економічного Форуму. Цього разу мені випала честь брати участь в дискусійній панелі "Торгові війни і їх вплив на світову економіку".
Торгові війни в світі проходили завжди, хоча прийнято стверджувати, що її почав Дональд Трамп в березні цього року, коли ввів мита на металопродукцію для всіх країн. Практично всі країни закривали свої ринки від українських виробників і до цього: Митний союз, США, ЄС, Канада, Туреччина, держави Близького Сходу. Але принципова відмінність сучасної торговельної війни полягає в тому, що якщо раніше війни носили двосторонній характер, то зараз всі проти всіх.
Зверніть увагу: США вводять мита всім, зокрема й Євросоюзу, який, в свою чергу, відкриває захисне розслідування (safeguard investigation) проти всіх постачальників,зокрема й з України. У чому їх логіка щодо України? У Брюсселі кажуть: "А раптом українські трубники візьмуть продукцію, яку вони поставляють у Сполучені Штати Америки, і будуть тепер продавати в Європу, демпінгуючи і завдаючи шкоди європейським трубникам".
Це дуже дивний підхід, тому що ми поставляємо в США і ЄС різні види труб. Але який важливий висновок можна зробити? Будь-яка держава завжди захищає своїх національних виробників, які випускають продукцію, створюють робочі місця і платять податки, а красиві слова про лібералізацію, вільну торгівлю і відкриті ринки – це теорія чи гасла.
Наведу кілька прикладів з нашої торгівлі з ЄС, яка обмежена як митами, так і нетарифними бар'єрами у сфері держзакупівель. Ряд італійських комунальних підприємств у тендерних специфікаціях вимагають від постачальника, щоб той знаходився в Євросоюзі або мав хоча б один завод на території ЄС. А в Польщі нафтогазові компанії виставляють умову, щоб не менше 50% товарів мали походження з ЄС. Тому через бар'єри "EU origin" ми не можемо поставити туди свою продукцію.
В цілому, важко прийти на будь-який великий ринок і стати значущим гравцем. Місцеві виробники відразу помічають твою компанію й ініціюють проти неї антидемпінгове розслідування, максимально обмежуючи її продажі.
Наведу один з останніх прикладів – це підвищення і продовження на рік Україною експортного мита на металобрухт до 42 €/т. Нас критикують за це, особливо Євросоюз. Але з іншого боку той же ЄС в жовтні продовжив 13 -ве мито на українські труби ще на 5 років, а це 100 €/т. Тому в цій критиці немає логіки: якщо вільний ринок всюди, давайте скасуємо всі мита. Навіщо створювати один бар'єр і критикувати інший?
З цього кейса я можу зробити важливий висновок: захист українських експортерів – спільне завдання вітчизняних виробників і української держави. Коли зв'язка "бізнес-держава" працює ефективно, виграють обидва. Якщо зв'язка не працює – всі програють. Ціна питання для держави – податки і робочі місця. Для бізнесу – прибуток і зростання продажів.
Ось одна з таких маленьких перемог. В результаті спільної роботи експортерів, Мінекономрозвитку і торгівлі, Прем'єр-міністра та Президента України вдалося продовжити на один рік Suspension Agreement на поставку українських труб в США, тобто, безмитні поставки продукції за фіксованою мінімальною ціною.
Але є і негативні приклади: Євросоюз продовжив 13%-ве мито на українські безшовні труби, хоча діалог йшов на всіх рівнях. Я особисто дуже багато часу витрачаю на ці торгові війни, це важка робота, але в Брюсселі українських трубників не захотіли почути.
Ще один поганий приклад, знову з металобрухтом. Поруч з Україною на території Молдови розташований російський анклав – Придністров'я, на території якого знаходиться Молдавський металургійний завод. З січня до травня він був найбільшим покупцем брухту в Україні. При цьому це підприємство отримує практично безкоштовний газ і електроенергію від уряду, за рахунок чого має можливість скуповувати металобрухт в Україні за неринковою ціною.
З травня ММЗ було внесено до списку санкцій РНБОУ, однак брухт на його адресу з недавнього часу все одно почав експортуватися – всупереч санкціям, відкрито, та ще й у вагонах державної компанії Укрзалізниця. В результаті Україна втрачає робочі місця, втрачає додану вартість, а металурги – обсяги виробництва. Зв'язка "бізнес-держава" не спрацювала. Силові органи досі не припинили цю незаконну діяльність.
При цьому в умовах загострення торгових воєн в світі перед Україною знову актуалізується проблема, як стимулювати розвиток внутрішнього ринку для підвищення попиту на продукцію українських металургійних компаній.
На жаль, український ринок сьогодні не розвинений. Лише невелика частка продажів нашої компанії, всього 25%, припадає на Україну, тоді як все інше ми експортуємо. Ми хочемо поставляти в Україну більше, але розвиток ринку необхідно стимулювати. І тут ключовим моментом може стати розвиток ланцюжка доданої вартості.
Наприклад, це розвиток машинобудівної галузі. Вона в перспективі може стати одним з головних споживачів металопродукції. Якщо машинобудування в Україні запрацює, воно відразу запустить роботу ланцюжка постачальників. Сталь, яка виробляється в Україні, тут же і буде використовуватися. І ми, а слідом за нами і вся українська економіка, будемо менше залежати від зовнішніх ринків.
В цьому плані хочу похвалити газовидобувну галузь. Зверніть увагу, що зараз в Україні йде високими темпами буріння свердловин. Газовики купують трубну продукцію, обладнання та матеріали для видобутку. Крім того, великий потенціал має модернізація ЖКГ та інфраструктури. Якби держава або приватні компанії інвестували в ці сфери, то це дало б серйозне зростання внутрішнього ринку.
Підсумую: в світі нас ніхто не чекає. Всі держави захищають своїх внутрішніх виробників і піклуються про розвиток внутрішнього ринку. Україні потрібно чинити так само: заявляти про свої економічні інтереси і відстоювати їх, а не вірити міфу про вільну торгівлю. А щоб перемогти в боротьбі за зовнішні ринки, потрібно об'єднуватися: від кооперації бізнесу і держави в захисті зовнішньоторговельних інтересів виграють обидві сторони.
