Жодної поради про те, як жити на карантині, жодного прогнозу

29 березня 2020, 18:00

Перемкнімося в розпал песимізму, соціальної напруги, що подекуди зривається в паніку та істерику

Ми йшли вулицею в напрямку ресторану, в якому за кілька днів до цього вдалося замовити столик на вечерю. Ресторан з однією зіркою Мішлен у містечку, яке за нашими мірками — майже село. Назустріч порожньою вулицею йшла неспішно бабуся. Суха така, на невисоких підборах; шия, вуха і зап’ястя — у достатку золотих металів, в руці — маленька сумочка. Бабуся зупинилася на протилежному боці вулиці і закричала нам щось з усмішкою на тонких яскраво-нафарбованих губах. Не знаючи італійської, я зрозуміла, що кричить вона щось хороше, а дочка переклала. Бабуся кричала: «Ви такі красиві! Ви красиві як італійці! Рагацці, звідки ви?»

Відео дня

Таке могло статися лише в Італії. І щось таке добре і смішне траплялося з нами щоразу, щороку, в кожному італійському містечку, під час кожної поїздки.

Коли закінчиться вся ця історія з карантином, і ми з вами зможемо пересуватися без обмежень і страху заразитися, треба буде оновити відчуття радості і невимушеності, яке мають італійці.

Але в Італію ми поїдемо трохи пізніше. А зараз, у розпал ситуації, що згущається в песимізмі, соціальної напруги, що подекуди зривається в паніку й істерику, давайте перемкнемося. Хочу відволікти вас і себе деякими спостереженнями за підсумками моїх дуже багатьох поїздок. Так, саме зараз я хочу зібрати в один пучок усі безсистемні висновки щодо Італії. І так, є кілька аспектів, яких я б хотіла навчитися у італійців. Напевно, саме через внутрішній дефіцит цих якостей, мене постійно тягне саме туди.

Наприклад, вони безпосередні. Це з одного боку — ознака недолугості в нашому розумінні пристойного виховання, а з іншого — маркер внутрішньої свободи. Італійці відчувають цю свою свободу і говорять все, що спадає на думку. Іноді теж намагаюся це практикувати, працює поки що не дуже.

Днями в ліфті зі мною їхала жінка. Коли вона зняла шапку, її зачіска і взагалі волосся мали такий вигляд, ніби вона була щойно після укладання. Я, звичайно, жінці про це повідомила, сказала, що вона прекрасна і яке захоплення і заздрість, напевно, викликає її структура волосся, його здатність тримати форму… Жінка майже забилася в куток ліфта від незручності. Мені в такі моменти буває дуже прикро, що ми не вміємо ані говорити компліменти, ані приймати їх. У масштабі нації, напевно, не вміємо. А італійки, не кажучи вже про італійців, упевнені в своїй красі та привабливості. Так, напевно, і треба до себе ставитися. Безпосередність — вона така, дуже все просто і відверто.

Про те, що кожна людина по-своєму гарна, ми з вами знали й раніше. Але усвідомлюєш це і віриш у цю аксіому на сто відсотків чомусь тільки в Італії. Минулого літа ми з сім'єю були на Сицилії. Все те, що у стриманих київських буднях виглядало б на будь-якій середньостатистичній жінці по-циганськи, на Сицилії сприймалося як яскравий і самобутній стиль. Синя спідниця у великий білий горох, червоні босоніжки, помаранчева блузка, у волоссі квітка. Так це не просто красиво було, від цієї дами не можна було відірвати очей. Ніколи її не забуду! Краса — вона ж не в поєднанні кольору, не в фігурі і не в ході — це все разом. Колір, фасон, постава, це навіть вираз обличчя. Я дуже хочу, щоб цей італійський фокус з миттєвого перетворення в красу був доступний якомога більшій кількості людей. Те, що кожна людина гарна — це правда. Але довести можуть саме італійці.

А ще вони веселі. І у італійців дуже гарне почуття гумору. У мене в Мілані живе подруга, заміжня за італійським чоловіком. Він справжній італієць, дуже позитивний, з іскрометним гумором та іронією. Коли моя подруга, буває, повідомляє свекрусі про те, де її чоловік зробив щось не те, вона отримує геніальну відповідь. Свекруха каже так: коли ти, дорога моя, виходила заміж, у тебе були варіанти, а коли я його народжувала — у мене варіантів не було, так що ти тепер від мене хочеш?

Спробуйте просто уявити такий діалог з українською свекрухою. Якщо не зможете, але дуже хочете, вихід один — шукайте собі італійську.

Продовжуючи тему гумору, ставлення до себе і до життя, згадую відеоролик про те, як італійці страждають від достатку онлайн-розваг під час карантину. Вам напевно він теж траплявся. Під час, коли у них тисячі смертей у країні… Це дивовижна нація, сильна і креативна, красива й емоційна, що демонструє легкість, близькість і неприйняття суворості реалій, що сприймає щастя не як центральну категорію життя, а як усі її складові. Напевно, все це на генетичному рівні так влаштовано у них: ставлення до себе, до життя, до минулого і майбутнього, до всього, що неминуче пережити зараз і з чим потім жити далі, порушення дисципліни.

Хотілося б виявити схожість з італійським характером у чомусь іншому, але ми, на жаль, схожі якраз у цьому — в порушенні дисципліни. Послухала звернення італійських мерів — емоції кожного спікера передаються через екран повною мірою. І, зауважте, навіть у цих зверненнях вони іронізують. Так, до наших співгромадян теж поки що не доходить, що не гуляти зараз, під час карантину — це правильно, що собаки не потребують так багато свіжого повітря, і потрібно максимально обмежити всі контакти. Це загальнолюдський виклик, без національних ознак. А що, якщо ми, українці, будемо оригінальні? Раптом ми зможемо бути унікальними в найскладнішому з усього перерахованого вище — у дотриманні карантинної дисципліни? Здоров’я і життя зараз за вагою прирівнюються саме до цього поняття — до дисципліни. Шкода, що ми вчимося цьому такою ціною, але добре, що вчимося.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X